Один із фіардів атлантичного узбережжя Північної Америки
Фіард (швед.fjärd) — акваторія між групами островів або мілководна, що глибоко вдається в сушу, вузька і, як правило, сильно розгалужена затока (бухта), оточена пологим низькогірним узбережжям[1].
Фіарди характерні для рівнинних прибережних районів східного узбережжя Північної Америки, Фінляндії, Данії та Швеції[1].
На території Росії зустрічаються на півночі Онезького та Ладозького озер[2].
Глибина фіардів рідко перевищує 100 м, усередині них зазвичай є острови, а береги сформовані деенудаційним та низькогірним рельєфом, що відрізняє їх від норвезьких фіордів[1].
Виникнення фіардів пов'язують із проникненням моря або озера на низовинні ділянки суші з горбистим льодовиково-акумулятивним рельєфом[2], коли вода затоплює русла підльодовикових потоків, частково розроблених рухом льодовикових мас[3]
Хоча фіарди та фіорди подібні тим, що вони є топографією, утвореною льодовиком, вони все ж відрізняються в деяких ключових аспектах:
Фіорди характеризуються крутими скелями високого рельєфу, вирізаними льодовиковою діяльністю, і часто мають розколоті або розгалужені канали.
Фіарди — льодовикова западина або долина, рельєф якої значно нижчий, ніж у фіордів. Фіарди заповнені еродованими місцевими матеріалами, що сприяє «заповненню» разом із підвищенням рівня моря з часу останнього льодовикового періоду. Інші форми низького рельєфу, які пов'язані лише з фіардами: вати, солоні марші[en] та заплави[4], додатково характеризують різницю між фіордами та фіардами.
фьорде — характерні для німецького узбережжя та данської Східної Ютландії. Як правило, зустрічаються вздовж давніх «обезголовлених» річкових річищ і відкриваються у безприпливне Балтійське море.
Ріа — затоплені долини, такі як естуарії Темзи, Северн і Гамбер.
↑ абвФиард (фиерд) // Военно-морской словарь / Гл. ред. В. Н. Чернавин. — Москва: Военное издательство, 1989. — С. 450. — 511 с. — 100 000 экз. — ISBN 5-203-00174-X.
↑ абФьёрд // Географический энциклопедический словарь. Понятия и термины. / Гл. ред. А. Ф. Трёшников. — Москва: Советская энциклопедия, 1988. — С. 327. — 432 с.
↑Фьерды // Геологический словарь / Под ред. А. Н. Криштофовича. — Москва: Издательство литературы по геологии и охране недр, 1955. — Т. 2. — С. 378.
↑ABPmer and HR Wallingford. 2007. Understanding and Managing Morphological Change in Estuaries [Архівовано 2014-03-18 у Wayback Machine.], Ch. 3 of The Estuary-Guide: A website based overview of how to identify and predict morphological change within estuaries., Joint Defra/EA Flood and Coastal Erosion Risk Management R&D Programme. UK Department for Environment, Food, and Public Affairs.
Dieter Kelletat: Physische Geographie der Meere und Küsten. Eine Einführung (= Teubner-Studienbücher der Geographie.). 2., neubearbeitete und erweiterte Auflage. Teubner, Stuttgart u. a. 1999, ISBN 3-519-13426-8.
