Затока

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук

Зато́ка — частина океану, моря, озера, що заходить у суходіл, але має вільний водообмін з основною частиною водойми.

Межі затоки визначають по прямій лінії між мисами біля входу або по певній ізобаті. За походженням розрізняють затоки океанічні та морські, за формою — воронкоподібна, витягнута, розгалужена; за властивостями вод — опріснена, солонуватоводна, солона; за глибиною — мілководні та глибоководні.

Затоку можна називати бухтою, якщо вона є пристаніщем для кораблів чи суден і має причальні споруди чи, як мінімум, якорну стоянку для суден. Але бухтою може бути не тільки затока, а й частина естуарію.

Гідрологічні і гідрохімічні умови затоки тотожні з умовами водойми, частиною якого вони є. В окремих випадках місцеві особливості клімату та материковий сток можуть надавати гідрологічним характеристикам поверхневого шару заток деякі специфічні риси.

У межах України на Чорному морі налічується понад 20 заток, на Азовському — бл. 10. Ці затоки належать до морських, витягнутих, солонуватоводних та опріснених (солоність від 5 до 23‰, крім затоки Сиваш), вони здебільшого мілководні. Температура води влітку +20, +27, взимку затоки переважно замерзають.

До найбільших заток Світового океану відносяться затоки: Аляскинська, Бенгальська, Біскайска, Велика Австралійська, Гвінейська.

У деяких випадках назва «затока» закріпилася за акваторіями, які за своїм гідрологічним режимом є морями (наприклад, Мексиканська, Гудзонова, Перська, Каліфорнійська).

Галерея[ред.ред. код]

Джерела[ред.ред. код]


Земля Це незавершена стаття з географії.
Ви можете допомогти проекту, виправивши або дописавши її.