Церква Воздвиження Чесного Хреста (Дрогобич)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
У Вікіпедії є статті про інші значення цього терміна: Церква Воздвиження Чесного Хреста.
Церква Воздвиження Чесного Хреста
49°21′23″ пн. ш. 23°30′19″ сх. д. / 49.35639° пн. ш. 23.50528° сх. д. / 49.35639; 23.50528Координати: 49°21′23″ пн. ш. 23°30′19″ сх. д. / 49.35639° пн. ш. 23.50528° сх. д. / 49.35639; 23.50528
Тип споруди церква
Розташування Україна Україна, Дрогобич (Львівська область)
Художник Стефан Медицький,
Василь Глібкевич
Перша згадка 1496
Початок будівництва Початок XVII століття
Кінець будівництва 1661
Належність УГКЦ
Єпархія Самбірсько-Дрогобицька єпархія
Реліквії стінопис
Стан добрий
Епонім Воздвиження Хреста Господнього
Церква Воздвиження Чесного Хреста (Дрогобич). Карта розташування: Україна
Церква Воздвиження Чесного Хреста (Дрогобич)
Церква Воздвиження Чесного Хреста (Дрогобич) (Україна)
Мапа
CMNS: Церква Воздвиження Чесного Хреста у Вікісховищі

Це́рква Воздви́ження Че́сного Хре́ста — дерев'яна церква, пам'ятка архітектури національного значення, охоронний номер 378/1. Розташованавона у передмісті Зваричі на однойменній вулиці Зварицькій № 7, міста Дрогобича, Львівська область. З 1987 року храм належить до музейного комплексу відділу пам'яток дерев'яної архітектури музею «Дрогобиччина». Церква Воздвиження Чесного Хреста вважається однією з найкращих у стилі галицької дерев'яної архітектури.

Історія[ред. | ред. код]

Церква Воздвиження Чесного Хреста, 1908-14 р.

Воздвиженська церква була приходською церквою солеварів. Історія цього храму тісно пов'язана зі священиком о. Василем Глібкевичем, який малював чудотворні ікони, тут жив і правив[1]. Вперше храм згадується у документах 1496 року. 1499 року згоріла під час татарського нападу на місто. У старих джерелах немає точної офіційної дати побудови існуючої церкви, досить часто називався 1661 рік[2], це датування застосовувалося у ранніх реєстрах пам'яток архітектури УРСР і біля входу на хори зберігся напис: «создася іюлія дня 6 року божого 1661»[3]. Тепер за знайденим написом на бантині нефа офіційною датою побудови вважається 1613 рік. Хоча деякі дослідники припускають, що у 1613 рік її вже могли перебудовувати, то ж за їх версією дата побудови припадає на кінець 15 ст. — початок 16 ст.[4] . На північній стіні видно напис: “Иоанн Иляшевич — родич Грушатицкий, помяни его Господи в церкви Своей — Аминь — Рождества Божьего 1636 месяца июля 2”. 1961 року церква була закрита. Храм у 1970—1971 роках реставрований (архітектори Іван Могитич та Ігор Старосольський, художники А.Ерко, Петро Лінинський, Наталя Сліпченко) та перетворений у музейний об'єкт.

Церква хоча нині і є музеєм, практично увесь час стоїть зачинена в очікуванні реставрації. Виняток становить храмове свято 27 вересня, коли у церкві ведеться богослужіння.

Архітектура[ред. | ред. код]

Церква тризубна, первісно була одноверхою. 1661 року споруджено на емпорі над бабинцем каплицю Івана Предтечі з виходом на відкриту зовнішню галерею, внаслідок чого стала двоверхою. Після перебудови церква набула не зовсім звичних рис, зумовлених тим, що емпора (каплиця) міститься не безпосередньо над бабинцем, а висунута вперед у західному напрямку і нависає на стовпах поза стінами бабинця. Особливістю церкви є незвично широке піддашшя, яке охоплює тільки вівтар і наву храму, а бабинець оточений величезною відкритою галереєю з гульбищем, розміщеним на рівні хорів. Над навою, в центрі храму, з разкинутих крил піддашшя чіткою призмою піднімаєтся середній зруб з чотиригранним пірамідальним верхом. Низький п'ятистінний вівтар підкреслює масштаб великої центральної частини храму. На фасаді церкви є напис, викарбуваний у 1711 році: «В церкві святої як на небесі стояти».[5]. Деякі зміни внесені при ремонті 1715 року.

З XV ст. збереглись зруби вівтаря, нави і бабинця на висоту до вінчаючого карнизу. Приділ, аркада новіші. Вони були зруйновані та відбудовані. Можливо, від пожежі, бо є погорілі балки — так, ніби церква зайнялася від блискавки (горіла зверху). Церква ґрунтовно ремонтувалася у 1715 р., важилася (ставилася на новий фундамент) 1823 року.

У Воздвиженській церкві оригінально, по-новому вирішено співвідношення висот приміщень та просторове їх об'єднання. Цьому сприяло побудува емпори на другому ярусі. Перед тим, як ввійти у церкву, відвідувач повинен пройти через низенький притвор, його висота дорівнює 2,25 м. Коли увійти з низенького притвору до бабинця, то зразу, по контрасту з притвором, сприймається велика висота нави, близько 12 м, і глибока перспектива з бабинця в наву і через трикутний виріз у східній стіні нави у вівтарне приміщення. Довжина церкви становить 17 м.

На північний захід від церкви розташована триярусна стовпова дзвіниця оборонного типу, вкрита високим наметом, висота її становить 25 м.[6] Висока, дерев'яна, квадратна в плані, триярусна, каркасна будівля, накрита наметовим дахом. Збудована у другій половині 17 ст. На третьому ярусі під наметом влаштовано аркаду з голосниками для вивільнення звуку дзвонів та підсябиттям, що уподібнює дзвіницю до оборонних башт. Стіни пошальовані дошками, на рівні першого ярусу дзвіницю оперезує піддашшя.

Стінопис[ред. | ред. код]

Воздвиженська церква має те, що більше ніде по галицьких церквах не повторюється — збережені розписи у вівтарній частині. Інтер'єр церкви Воздвиження також вражає суворою простотою та величчю. Стінопис церкви походить з різних часів: у вівтарі зберігся розпис поч. XVII ст. пензля майстра Григорія (за іншими даними — автор давнішої частини іконостасу Федько та його учень), каплиця на емпорі розмальована у 1672 році коштом Івана Кобриновича. 1735 року було розписано стіну, що розділяє наву і вівтар, на тему «Мученицькі смерті апостолів». При вході до церкви збереглися також старовинні розписи з ликами святих. Вікон у церкві мало, тому вони дають небагато світла і сильні локальні фарби розписів пом'якшуються напівтемрявою, звідки виблискують золочені деталі та срібні оклади ікон.

Немає точних відомостей, хто був автором воздвиженських розписів, але на зв'язок їх з певним колом мистецьких творів слід вказати. За стилем і характером, навіть «почерком» і дрібними деталями ці розписи найближчі до гравюр Георгія — майстра першої половини XVII століття, діяльність якого пов'язана з Львовом. В гравюрах Георгія до Євангелія 1636 року, виданого у Львові в друкарні Михайла Сльозки, багато персонажів з такими самими крупними рисами обличчя, а форми орнаменту монументальні.[7]

Іконостас[ред. | ред. код]

Іконостас — чотириярусний, пірамідальний, різночасовий. Неіснуючий вже іконостас каплиці малював у 1669 р. маляр-попович Стефан Медицький. Окремі ікони «Христа з апостолами» та «Богородицю» у 1694 році намалював його син — маляр Іван Медицький. Вівтарну ікону «Св. Миколая» у 1746 р. намалював о. Василь, а запрестольну «Христа-виноградаря» — Василь Глібкевич у 1753 р.[8]У різьбі іконостасу використані мотиви мистецтва Ренесансу.

Світлини[ред. | ред. код]

  • Вигляд з півдня
    Вигляд з півдня
  • Вигляд з північного сходу
    Вигляд з північного сходу
  • Вигляд зі сходу
    Вигляд зі сходу
  • Підсіння
    Підсіння
  • Загальний вигляд на церкву та дзвіницю
    Загальний вигляд на церкву та дзвіницю
  • Портал церкви
    Портал церкви
  • Вхід
    Вхід
  • Дзвіниця
    Дзвіниця
  • Вид на верхньому поверсі
    Вид на верхньому поверсі

Джерела, посилання та література[ред. | ред. код]

  • Історія українського мистецтва. — К.: Наукова думка, 1967 р., т. 2, с. 200—203.
  • В. Слободян «Церкви України. Перемиська єпархія». Львів-1998. — 864 с.
  • Логвин Г. Н. Україна і Молдова. — М.: Мистецтво, 1982 р.(рос.)
  • Юрченко П. Г. Дерев'яна архітектура України. — К.: 1970 р., с. 80 — 81, 96.
  • Логвин Г. Н. Українські Карпати. — М.: Мистецтво, 1973 р., с. 44 — 48(рос.)
  • Пам'ятки архітектури та містобудування України. — К.: Техніка, 2000 р., с. 163—164

Примітки[ред. | ред. код]

  1. ↑ Церква Воздвиження Чесного Хреста. Архів оригіналу за 17 травня 2014. Процитовано 17 травня 2014.
  2. ↑ Драган М. Українські деревляні церкви. – Льв.. : 1937 р., т. 2, с. 19.
  3. ↑ Церква Воздвиження Чесного Хреста у Дрогобичі. Архів оригіналу за 17 травня 2014. Процитовано 17 травня 2014.
  4. ↑ Логвин Г. Н. Україна і Молдова. — М.: Мистецтво, 1982 р.(рос.)
  5. ↑ Напис. Архів оригіналу за 17 травня 2014. Процитовано 17 травня 2014.
  6. ↑ Дерев'яні шедеври Дрогобича. Архів оригіналу за 17 травня 2014. Процитовано 17 травня 2014.
  7. ↑ Історія українського мистецтва. – К.: Наукова думка, 1967 р., т. 2, с. 200—203.
  8. ↑ Дрогобич. Воздвиження Чесного Хреста 1613. Архів оригіналу за 9 травня 2013. Процитовано 17 травня 2014.

Посилання[ред. | ред. код]

Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Церква_Воздвиження_Чесного_Хреста_(Дрогобич)&oldid=40810905