Чичерін Георгій Васильович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Георгій Васильович Чичерін
Георгий Васильевич Чичерин
Bundesarchiv Bild 102-12859A, Georgi Wassiljewitsch Tschitscherin.jpg
Народився 12 (24) листопада 1872(1872-11-24)
Тамбовська губернія
Помер 7 липня 1936(1936-07-07) (63 роки)
Москва
Громадянство СРСР СРСР
Відомий Дипломат
Alma mater Петербурзький університет
Посада Нарком із іноземних справ СРСР
Попередник Троцький Лев Давидович
Наступник Літвінов Максим Максимович
Партія РСДРП

Гео́ргій (Ю́рій) Васи́льович Чиче́рін (12 (24) листопада 1872(18721124), помістя Караул, Кірсановський повіт, Тамбовська губернія — 7 липня 1936, Москва) — радянський дипломат, нарком іноземних справ РРФСР і СРСР (1918—1930). Музикознавець, автор книги про Моцарта. Член ЦВК СРСР 1—5 скликання, член ЦК ВКП(б) (1925—1930).

Біографія[ред.ред. код]

Народився 12 (24) листопада 1872, помістя Караул, Кірсановський повіт, Тамбовська губернія в дворянській сім'ї. Батько - Василь Миколайович Чичерін (брат історика права Б. М. Чичеріна), мати - баронеса Жоржіна Єгорівна Мейєндорф, з остзейського дворянства, була онукою, племінницею і двоюрідною сестрою відомих дипломатів.

Батьки Чичеріна належали до пієтистів і виховували його в тому ж дусі. Головними враженнями дитинства Чичеріна були постійні молитвослів'я, спільне спів релігійних гімнів, читання Біблії вголос, взагалі вкрай екзальтована атмосфера зі напруженими настроями. [1]

Закінчив історико-філологічний факультет Петербурзького університету (1891-1896). У 1897 поступив на службу в Міністерство закордонних справ (де працював також його батько), працював в архіві МЗС.

З юних років був ерудитом, поліглотом, серйозно цікавився європейським модернізмом, був одним з видатних пропагандистів творчості Р. Вагнера і Ф. Ніцше в Росії, зіграв істотну роль у формуванні світогляду свого друга М. А. Кузміна (їхнє листування - важливий історико-культурний пам'ятник).

Одночасно починається і його захоплення лівими політичними ідеями, що призвело його після 1904 в табір меншовиків. У 1904 виїхав до Німеччини, формально залишаючись на службі в міністерстві закордонних справ. У Німеччині намагався лікуватися від гомосексуалізму [2] (в той час була поширена думка, що гомосексуалізм - хвороба, яку можливо вилікувати).

Член РСДРП з 1905, входив до берлінської секції КЗО. У 1907 році Чичерін був обраний секретарем Закордонного центрального бюро РСДРП і в цій посаді був на лондонському з'їзді. У цей час Чичерін був близький до групи «Голос Соціал-Демократа».

Наприкінці 1907 року Чичерін був заарештований в Берліні, засуджений за користування чужим паспортом, оштрафований і висланий з Прусії. Деякий час жив поблизу Дрездена.

Після переїзду редакції «Голосу СД» в Париж Чичерін також переїхав до Парижа. Брав участь у роботі Французької соціалістичної партії Жана Жореса. Був прихильником серпневого блоку (1912). У 1914 році працював у Бельгії.

Під час першої світової війни жив у Лондоні. Член Британської соціалістичної партії. Один з організаторів і секретар Комітету допомоги російським політкаторжанам і ссильнопоселенців. Головною помічницею Чичеріна в роботі по комітету була радикальна суфражистка Мері Бріджес-Адамс (Mary Bridges-Adams). Офіційним завданням комітету були збір і пересилання грошей революціонерам, які перебували в російських в'язницях, але під керівництвом Чичеріна комітет поступово перетворився на політичний орган, провідний систематичну агітацію проти російського уряду. [3]. Штаб-квартирою комітету був будинок на Лексхем Гарденс, 96 в районі Кенсінгтон.

Після Лютневої революції в Росії займався відправленням політемігрантів до Росії. 22 серпня 1917 року був заарештований англійською владою, але незабаром звільнений.

На дипломатичній роботі[ред.ред. код]

У січні 1918 приїхав до РРФСР і був призначений заступником наркома закордонних справ Троцького, при цьому Чичерін вступив до партії більшовиків. Підписав Брестський мир (3 березня 1918), з 9 квітня, після переходу Троцького в військовий наркомат, став в.о. наркома закордонних справ, з 30 травня народний комісар із закордонних справ. Як нарком закордонних справ РРФСР і СРСР (1918 - 1930) Чичерін зробив істотний дипломатичний внесок у виведення РРФСР з міжнародної ізоляції.

У 1921 р. уклав міжнародні угоди з Туреччиною, Іраном і Афганістаном, по яких віддавалася вся російська власність у цих країнах. У 1922 році очолив радянську делегацію на Генуезькій конференції, під час конференції підписав з німецьким міністром закордонних справ Вальтером Ратенау Рапалльський договір.

У 1923 році очолював радянську делегацію на Лозаннській конференції, де був визначений післявоєнний статус турецьких проток. Підписав договори СРСР з Туреччиною та Іраном (1925, 1927).

Чичерін перебував у натягнутих відносинах зі своїм заступником М. М. Літвіновим

З 1930 року на пенсії. 7 липня 1936 року помер. Похований на Новодівичому кладовищі в Москві.

Примітки[ред.ред. код]

  1. Діячі СРСР і революційного руху Росії. Енциклопедичний словник Гранат. Вид. Радянська енциклопедія, 1989. Стор. 752.
  2. My Cousin, Foreign Commissar Chicherin. Baron Alexander Meyendorff. Russian Review, Vol. 30, No. 2 (Apr., 1971), pp. 173-178
  3. Майський І. М. Спогади радянського посла. Книга 1. М. Наука. 1964. Стор. 269.

Література[ред.ред. код]

  • Геворг Мирзоян. Израсходованный человек / Журнал «Эксперт». № 30-31 (764), 1-14 августа 2011. С. 63-67.

Посилання[ред.ред. код]