Троцький Лев Давидович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Лев Троцький
рос. Троцкий Лев Давидович
Лев Троцький рос. Троцкий Лев Давидович
Лев Троцький

Час на посаді:
8 жовтня 1917 — 8 листопада 1917
Попередник Чхеїдзе Микола Семенович
Наступник Зінов'єв Григорій Овсійович

Час на посаді:
8 листопада 1917 — 13 березня 1918
Попередник посада запроваджена
Наступник Чичерін Георгій Васильович

Час на посаді:
6 вересня 1918 — 26 січня 1925
Попередник посада запроваджена
Наступник Фрунзе Михайло Васильович

Час на посаді:
29 серпня 1919 — 26 січня 1925
Попередник Каменєв Сергій Сергійович
Наступник Фрунзе Михайло Васильович

Народився 26 жовтня (7 листопада) 1879(1879-11-07)
Янівка, Єлизаветградський повіт,
Херсонська губернія
Помер 21 серпня 1940(1940-08-21) (60 років)
Койоакан, Мехіко, Мексика
Громадянство Flag of Russia.svg Російська імперія
СРСР СРСР
Національність єврей
Політична партія РСДРП(б) / РКП(б)
Дружина Соколовська Олександра Львівна,
Сєдова Наталя Олександрівна
Діти Зінаїда, Ніна, Лев, Сергій
Професія державний діяч, письменник
Релігія атеїст
Особистий підпис
Firma de Trotsky.jpg
Нагороди Орден Червоного Прапора

Лев Дави́дович Тро́цький (справжнє прізвище — Бронштейн) (*26 жовтня (7 листопада) 1879(18791107), с. Янівка, Російська імперія — †21 серпня 1940, Койокан, Мексика) — більшовицький політичний діяч Російської імперії, Російської республіки та СРСР, літератор. Один із організаторів збройних інтервенцій Росії в УНР у 1918–1919 роках.

Народжений в Україні як Лейба Давидович Бронштейн[1][2][3], був професійним революціонером і теоретиком-марксистом. У перші роки після революції 1917 року у Російській імперії був одним з найвпливовіших політиків в РСФРР і, потім, у СРСР, — спершу як Народний комісар закордонних справ, а потім як організатор і головнокомандувач Червоної армії та Воєнний народний комісар. Він був також одним із засновників Політбюро Російської Компартії. Теоретик перманентної революції.

Внаслідок жорстокої боротьби за владу з групою Йосипа Сталіна у 1920-тих роках, Троцького було виключено із Комуністичної партії та депортовано із Радянського Союзу. 1940 року, під час перебування у Мексиці, в вимушеному екзилі, він був за наказом Сталіна вбитий Рамоном Меркадером — агентом НКВД[4].

Ідеї Троцького є базою для комуністичних теорій, об'єднаних під назвою троцькізм, а також різноманітних радикальних рухів лівого спрямування.

Біографія[ред.ред. код]

Троцький народився на Єлизаветградщині (нині село Береславка Бобринецького району Кіровоградської області України), у родині єврея-колоніста, багатого землевласника і цукрозаводчика. До 9 років жив у невеликому маєтку свого батька.

У віці дев'яти років був відданий до Одеського реального училища, де навчався до 7-го класу. Під час навчання писав вірші, перекладав українською байки І. Крилова. Пізніше був переведений до Миколаєва, де й завершив середню освіту.

Після закінчення училища намагався вступити вільним слухачем на математичний факультет[5]. Революційну діяльність почав з 1896 — 97. У справі Південно-російського робочого союзу був заарештований і засланий до Сибіру (1898). Псевдонім Троцький позичив в наглядача одеської в'язниці. 1902 утік за кордон, де брав участь у газеті «Искра» і співпрацював з Леніним; за революції 1905 повернувся в Росію і був спільно з Парвусом організатором Совета робочих депутатів у Петербурзі, а потім і його головою. 1913 Троцький очолив ліву групу Російської Соціально-демократичної Робочої Партії «міжрайонців», яка влітку 1917 увійшла до більшовицької партії.

На початку Першої світової війни Троцький знаходився у Відні. Побоюючись того, що він як російський підданий може бути інтернований (хоча він і був позбавлений громадянських прав судом у 1907 р), Троцький 3 серпня 1914 р. виїхав у Цюріх. У 1914–1916 р. жив у Парижі, де працював у соціалістичній газеті «Наше слово», з якої він витіснив Мартова. 14 вересня 1916 р. газета була заборонена, а Троцький — висланий із Франції за антивоєнну пропаганду. Після того, як Великобританія, Італія і Швейцарія відмовилися його прийняти, Троцький попрямував до Іспанії.

Незабаром після прибуття до Мадриду Троцький був заарештований і через кілька днів висланий у Кадіс як «небезпечний анархіст». З Кадісу його збиралися вислати до Гавани, але після бурхливих протестів скасували це рішення. 25 грудня 1916 Троцький під наглядом іспанської поліції відбув із Барселони до Нью-Йорку на пароплаві «Монсерат», куди й прибув 13 січня 1917 року. <!- На той момент США практично ніяк не обмежували приплив в свою країну іммігрантів[6][7], не рахуючи китайців, приплив яких був зупинений Актом «Про виключення китайців» 1882 р. Перше помітне обмеження імміграції було запроваджено Конгресом США 5 лютого 1917 законом, який набув чинності лише 1 травня 1917 року. Згідно з ним був заборонений в'їзд осіб з «Азіатської забороненої зони», для іммігрантів з Європи заборонений в'їзд осіб, що не вміли читати. Квотування імміграції в США вперше введено тільки в 1921–1924 роках[7]. ->

Лютнева революція застала Троцького у Нью-Йорку, і він не зміг безпосередньо брати участь у революційних подіях. Так само, як і для Леніна, революція у Росії стала для Троцького несподіванкою. Ще 16 січня у статті, що супроводжувала інтерв'ю Троцького нью-йоркської єврейської «Форвертс», кореспондент заявив, що "товариш Троцький залишиться з нами … принаймні до кінця війни ".

Проте 27 березня 1917 Троцький попрямував до Росії на норвезькому пароплаві «Хрістіаніафьорд» через канадський порт Галіфакс.

У Галіфаксі його, однак, інтернувала британська влада — за однією з версій, причиною затримання стала відсутність російських документів (на думку Ентоні Саттона, Троцький мав американський паспорт, виданий нібито особисто президентом Вудро Вільсоном, з доданими візами для в'їзду в Росію і британської транзитної). Крім того, влада побоювалася, що Троцький своїми діями може підірвати стабільність у Росії. Формально британці діяли на підставі «чорних списків» неблагонадійних осіб, складених ще царським урядом. Троцький пробув у британському концтаборі для інтернованих моряків німецького торгового флоту (місто Амхерст, Нова Шотландія) близько місяця. Разом з ним були інтерновані дружина, двоє синів і ще п'ятеро російських соціалістів, імена яких були записані як Микита Мухін, Лейба Фішел, Костянтин Романченко, Григорій Чудновський і Гершон Мельнічанскій . За деякими джерелами, Троцький намагався провадити у канадському концтаборі соціалістичну агітацію[8] [9], після чого інтерновані германські офіцери заявили протест британським властям. За заявою коменданта концтабору, «ця людина володіє неймовірною харизмою. Буквально через кілька днів він став найпопулярнішою людиною в таборі»[10].

Троцький відмовився сходити з пароплава добровільно, так що його довелося виносити силою, на руках, а начальник концтабору полковник Морріс, який воював у англо-бурську війну, заявив йому: «Трапилися б ви мені на південноафриканському узбережжі…».

Сам Троцький так описує своє перебування в концтаборі:

Військовий табір «Amherst» містився в старому, до останньої ступеня запущеному будинку чавуноливарного заводу, забраного у власника-німця. Нари для спання розташовані були в три ряди вгору і в два ряди углиб з кожної сторони приміщення. У цих умовах нас жило 800 чоловік. Не важко собі уявити, яка атмосфера панувала в цій спальні ночами. Люди безнадійно юрмилися в проходах, штовхали один одного ліктями, лягали, вставали, грали в карти або в шахи … З 800 полонених, у товаристві яких я провів майже місяць, було близько 500 матросів з затоплених англійцями німецьких військових кораблів, близько 200 робітників, яких війна застала в Канаді, і близько сотні офіцерів і цивільних полонених з буржуазних кіл.

— Троцький Л. Д. Моє життя.

На вимогу Петроградської ради і міністра закордонних справ Тимчасового уряду Мілюкова британська влада відпускають Троцького. 29 квітня він виходить з концтабору[11] і вирушає до Росії на датському пароплаві через Швецію.

4 травня 1917 р. Троцький прибуває у Петроград. Його зустрічають кілька соціалістів, однак в цілому ця зустріч не мала нічого спільного з тією пишнотою, з якою в квітні на Фінляндському вокзалі зустріли Леніна. Прямо з вокзалу Троцький відправляється на засідання Петроради. На знак визнання колишніх заслуг (під час революції 1905 року Троцький був головою Петроради) йому надають місце у виконкомі Петроради з дорадчим голосом.

Після повернення Троцький стає лідером фракції «міжрайонців», що вимагала відновлення єдності РСДРП. Суттєвих ідеологічних відмінностей між фракціями «межрайонців» і більшовиків не було[12]: і ті, й інші підтримували гасла розпуску Тимчасового уряду («переростання буржуазної революції в соціалістичну») і негайного миру («демократичний світ без анексій і контрибуцій»). До складу «Міжрайонки» входив ряд здібних агітаторів на чолі з Троцьким, проте сама по собі ця організація була занадто слабкою і нечисленною, щоб діяти як незалежна партія; до моменту прибуття Троцького з еміграції фракція якраз обмірковувала своє можливе злиття з більшовиками або яким-небудь іншим лівим угрупуванням[13].

15 вересня 1917 Тичасовим урядом випущений з тюрми, арештований в липні за організацію безладів.

У Петрограді його обрано членом ЦК більшовицької партії і головою Петербурзького воєнно-революційного комітету, що керував жовтневим переворотом.

1918 року Й. Сталін писав у газеті Правда:

Уся робота з практичної організації повстання відбувалась за безпосереднього керівництва голови Петроградської ради Троцького. Можна з певністю сказати, що швидким переходом гарнізону на бік Ради й умілою постановкою роботи Військово-Революційного Комітету партія зобов'язана перш за все і головним чином т. Троцькому [14].

Як народний комісар закордонних справ Троцький підписав Берестейський мир, хоча висував гасло — «війни не вести, миру не підписувати». 24 лютого 1918 року В. Ульянов (Ленін) писав:

Троцький мав рацію, коли сказав: мир може бути тричі нещасним миром, але не може бути сороміцьким, ганебним, нечистим миром мир, що закінчує цю стократно сороміцьку війну [15].

1918 — 25 — народний комісар військово-морських справ, організатор перемог Червоної армії над білими генералами і усіма ворогами радянської влади.

Вважаючи себе лівішим від Леніна, Троцький часто розходився з ним, але співпрацював з меншовиками, потім знову повернувся до більшовицької партії, а по смерті Леніна очолив Ліву опозицію, до якої пізніше приєдналися всі ліві течії в більшовизмі.
Після організації публічної троцькістської демонстрації 7. 11. 1927 виключений з партії і засланий до Алма-Ати. При виключенні із партії він відкрито погрожував, що повернеться до керівництва ВКП(б) і розстріляє Й. Сталіна та його прибічників[16].
1929 року за наказом Сталіна висланий із СРСР.
За кордоном організував IV Інтернаціонал, який об'єднував ліві течії в комунізмі (троцькізм); видавав у Парижі «Бюллетень оппозиции» і керував з-за кордону троцькістським підпіллям в СРСР.

За наказом керівників СРСР (Й. Сталін та ін.) забитий агентом НКВС у Мексиці.

Теоретик марксизму[ред.ред. код]

Троцький був визначним теоретиком марксизму, талановитим публіцистом і блискучим оратором. З Леніном, який називав його найвидатнішою постаттю в ЦК РКП(б), Троцький розходився в питаннях оцінки ролі селянства, а звідси й характеру пролетарської революції. Селянство, за Троцьким, як дрібновласницький клас, ворожий соціалізмові і не може бути союзником пролетаріату; тому революція в Росії може перемогти лише за умови, що вона буде перманентна, тобто відразу перекинеться на Захід. Виходячи з цього, Троцький у 1923 відстоював військовий похід на Європу. Розпочату в кінці 1920-х pp. індустріалізацію Троцький пропонував фінансувати коштом посиленого оподаткування заможного селянства, але рішуче заперечував сталінську колективізацію. Цю концепцію Троцького пізніше, застосовуючи суцільну колективізацію й прискорену індустріалізацію, перехопив Й. Сталін. Але в 20-их pp. їх розходження, зокрема в питанні побудови соціалізму в одній країні (можливість якої Троцький заперечував) і в питанні колективізації набрали гострого конфлікту, в якому, спираючись на збудований ним партійний апарат і цілковитий затиск партійної демократії, переміг Сталін, який протягом десятиліття по видаленні Троцького з СРСР винищив і всіх його послідовників.

Троцький боровся проти самостійної УНР як «буржуазної держави», але разом з ЦК РКП(б) не протиставляв їй самостійної Совєтської України, а лише підлеглу Москві УРСР.[Джерело?]

Опинившись за кордоном, Троцький виступив з низкою статей на оборону самостійності УРСР.

До другої світової війни троцькізм на Заході мав незначний вплив, головним чином в колах лівої інтелігенції, але в 1960-их pp. відродився в активізації крайньо лівих течій комуністичного руху в різних частинах світу і сьогодні є головним виразником «антитоталітарного» (антисталінського) лівого руху по всьому світу.

Боротьба зі Сталіним[ред.ред. код]

Троцький відіграв визначальну роль в революції 1917-22 рр. в Російській Імперії. Був прибічником теорії постійної (перманентної) революції у суспільстві. Він і його прибічники привселюдно відстоювали необхідність подальшого поширення революції в усьому світі. На відміну від них Сталін і його прибічники відстоювали необхідність закріплення досягнень революції в СРСР («побудову соціалізму в окремо взятій країні»). Незважаючи на поразку Троцького і його еміграцію, позиції прибічників його ідеї і методів залишались сильними в нижчих ланках радянського державного апарату аж до 1935-37 рр. («Великої Репресії»), коли влада вже повністю перейшла до рук «сталіністів».

24 серпня 1940 року газета «Правда» відреагувала на смерть Л. Д. Троцького редакційною статтею «Смерть міжнародного шпигуна». «У могилу зійшла людина, — говорилося у статті, — чиє ім'я з презирством і прокляттям вимовляють трудящі в усьому світі, людина яка протягом багатьох років боролася проти справи робітничого класу і його авангарду — більшовицької партії … Найближчі сподвижники Троцького ужез 1921 року були агентами іноземних розвідок, були міжнародними шпигунами. Вони на чолі з Троцьким ревно служили розвідкам і генеральним штабам Англії, Франції, Німеччини, Японії… Його вбили його ж прибічники. З ним покінчили ті ж терористи, яких він вчив убивати з-за рогу, зрадництву і злодіянням проти робітничого класу, проти Країни рад. Троцький, який організував злодійське вбивство Кірова, Куйбишева, М. Горького, став жертвою своїх же власних інтриг, зрадництв, злодіянь…»

Троцький про Україну[ред.ред. код]

Той самий Троцький, який у 1921 році, прийнявши в Кремлі делегацію голодних українських селян, напррокував їм, що голодувати вони по-справжньому будуть тільки тоді, коли їхні жінки почнуть їсти власних дітей, перебуваючи після Голодомору в еміграції, написав таке:[17]

Ніде репресії, чистки, придушення й усі інші види бюрократичного хуліганства в цілому не досягли таких страшних розмірів, як на Україні, у боротьбі з потужними прихованими силами в українських масах, які бажали більшої свободи і незалежності.
(рос. Нигде репрессии, чистки, подавление и все другие виды бюрократического хулиганства в целом не достигли таких страшных размеров, как на Украине, в борьбе с мощными скрытыми силами в украинских массах, которые желали большей свободы и независимости.)

У 1939 р. Троцький висунув гасло: «Єдина вільна і незалежна робітничо-селянська Україна!» У своїх наступних статтях з «Бюлетню опозиції» («Незалежність України та сектантська плутанина», «Демократичні кріпосники та незалежність України») він боронив його у полеміці з російською еміграцією та деякими колишніми соратниками.

Троцький в СРСР[ред.ред. код]

До своєї еміграції за кордон Троцький зображувався в радянській літературі як один з головних героїв революції. Після періоду боротьби за владу і репресій в радянському держапараті у 1920-30-х роках ім'я Троцького замовчувалося і його роль в революції применшувалася. Така ситуація фактично існувала аж до періоду перебудови в середині 1980-х років, коли в СРСР його знову почали визнавати як одного з діячів революції.

Основні твори[ред.ред. код]

  • Тероризм і комунізм (1920).
  • Уроки Жовтня (1924).
  • Перманентна революція (1928).
  • Історія російської революції (1931).
  • Їхня мораль і наша (1938).
  • Сталін (1940).

Видання українською[ред.ред. код]

  • Тероризм і комунізм / Пер. з рос. — Харків-Берлін-Нью-Йорк: Українсько-американське видавництво «Космос», 1923. — 224 с.
  • Л. Троцький, Х. Раковський. Перспективи й завдання нового етапу / Пер. з рос. — Харків: Кооперативне видавництво «Гарт», 1923.
  • 1905 рік / Пер. Арк. Любченко та Мих. Щербак. — Харків: Державне видавництво України, 1925. — 275 с.
  • Український Троцький. Тексти Лева Троцького про Україну / Наук. ред. Д. Пілаш; літ. ред. С. Денисюк [та ін.]; пер. з рос. А. Іщенко [та ін.]. — Одеса: БМВ, 2013. — 167 с.

Примітки[ред.ред. код]

  1. Государственная власть СССР. Высшие органы власти и управления и их руководители. 1923–1991 гг./ Сост. В. И. Ивкин. — М.: «Российская политическая энциклопедия» , 1999 г.
  2. ЦЕНТРАЛЬНЫЙ КОМИТЕТ КПСС, ВКП(б), РКП(б), РСДРП(б): Историко-биографический справочник / Сост. Горячев Ю. В. — М.: Издательский дом «Парад», 2005.
  3. Иван Кривушин, энциклопедия «Кругосвет»
  4. За це вбивство Указом Президії Верховної Ради СРСР від 31 травня 1960 року Лопесу Рамону Івановичу присвоєне звання Героя Радянського Союзу, із врученням ордена Леніна и медалі «Золота Зірка».
  5. Деятели Союза Советских Социалистических Республик и Октябрьской Революции (Автобиографии и биографии).— Приложение к циклу статей «Союз Советских Социалистических Республик», помещенных в 41-м томе Энциклопедического словаря Русского Библиографического Института Гранат. (Репринтное воспроизведение).— М.: Книга, 1989.—890 с.— III, С.152
  6. Ліза Маганов. «Імміграційна політика США : тенденції та результати». Процитовано 2011-01-22. 
  7. а б Ручкін А. Б. nauchnaya/publications/monographs/Ruchkin_AB/1 / «Російська діаспора у Сполучених Штатах Америки в першій половині ХХ століття». Процитовано 2011-01-22. 
  8. Проект «Спогади про ГУЛАГ і їх автори». «Троцкий Лев Давидович (Бронштейн Лейба Давидович). Хронологія». Процитовано 2011-01-22. 
  9. Троцкий Л. Д. «Вокруг Октября». Архів оригіналу за 2012-07-28. Процитовано 2011-01-22. 
  10. . Процитовано 2011-01-22.
  11. Троцкий Л. Д. «Моє життя. Глава 23. У концентраційному таборі». Архів оригіналу за 2012-07-28. Процитовано 2011-01-21. 
  12. Л. Троцький. «Протокол попереднього слідства у справі 3 - 5 липня». Архів оригіналу за 2012-07-28. Процитовано 2011-01-22. 
  13. Ісаак Дойчер. «Троцкий в Жовтневій революції». Архів оригіналу за 2012-07-28. Процитовано 2010-01-22. 
  14. Й. Сталін. Роль найвидатніших діячів партії.— Правда, 6 листопада 1918, № 241.
  15. В. Ленін. Несчастный мир.— Правда, №34, 24 лютого 1918 р.
  16. Пособие по истории Отечества для поступающих в вузы. 2-е изд.: Учеб. пособие. / Ред. коллегия: Орлов А. С., Полунов А. Ю., Шестова Т. Л., Щетинов Ю. А.— М.: Простор, 2004.— С. 352.
  17. Врятована пам'ять. Голодомор 1932-33 років на Луганщині: свідчення очевидців. — Т. 1 / Упорядник Ірина Магрицька. — Луганськ: Промдрук. — 2008. — 464 с., вкладки 16 с., іл. ISBN 978-966-8606-26-7

Література[ред.ред. код]

Посилання[ред.ред. код]

Твори Троцького[ред.ред. код]

Корисна інформація[ред.ред. код]

Попередник:
Каменєв Сергій Сергійович
19181919
Coat of arms of the Russian SFSR 1918-1920.jpg
Народний Комісар з військових та морських справ РРФСР

29 серпня 19196 липня 1923
Наступник:

посада ліквідована
Попередник:

посада створена
Coat of arms of the Soviet Union.svg
Народний Комісар з військових та морських справ СРСР

6 липня 192326 січня 1925
Наступник:
Фрунзе Михайло Васильович
1925


Історія Це незавершена стаття з історії.
Ви можете допомогти проекту, виправивши або дописавши її.