Сергій Радонезький

Сергій Радонезький
	Ікона роботи Віктора Васнецова 1882
Преподобний
У миру:	Варфоломій Кирилович
Народився	3 травня 1314 ; Ростов
Помер	25 вересня 1392 ; Сергієв Посад, Дмитрівський повітd, Московська губернія
Шанується	східне, (старо)руське, (велико)руське і українське християнство, почасти також римсько-католицьке, лютеранське і унійне християнство
Прославлений	в 1449 році
У лику	Святих і Преподобних
Головна святиня	Обитель Троїці на Московщині
День пам'яті	5 липня і 25 вересня
Подвижництво	працьовитість; відлюдництво; піст; скромність
	Медіафайли на Вікісховищі

У Вікіпедії є статті про інші значення цього терміна: Святий Сергій.

Сергій Радонезький^[1] або Сергій Радонізький сиріч Сергій з Радоніжу (Радоніжжя), (до прийняття чернецтва Варфоломій Кирилович, бл. 1321–1392) — московський церковний і політичний діяч, Святий і Преподобний Старої Церкви Забутого Царства Царя Феодосія під опікою Усіх Патріархів, Засновник й Ігумен Обителі Святої Троїці на Московщині з яким пов’язують посилення Московщини як одного з духовних осередків руської церкви на теренах її поширення, прославлений в лику Святих РПЦ РФ.

Заснував у 1330-х поблизу Радоніжжя на Московщині невеликий скит во славу Святої Троїці маючи на те згоду Старої Церкви, який згодом виросте у одну з сучасних Лавр на теренах Старої, Святої Русі - Троїце-Сергієву. Благословив князя Дмитра Донського проти союзника Литовсько-Руської держави – кримського темника Мамая, ворога великого хана Тохтамиша, що був сюзереном Москви. Виступав примирителем різних північних князів, зокрема у 1385 помирив Дмитрія Московського з Олегом Рязанським.

У народну пам‘ять народу Московщини увійшов як наставник, заступник, учитель, печальник і молитвеник. У парадигмі необґрунтованої московитської інтерпретації політичного вектору тогочасного Московського князівства як нібито антитатарського (на основі зіткнення з Мамаєм) – Сергій героїзується як ворог бусурман та заступник християн.

Біографія[ред. | ред. код]

Народився поблизу Ростова Великого у боярській сім'ї. Збіднівши, його батьки Кирило та Марія, разом із трьома своїми синами Стефаном, Варфоломієм і Петром переселилися у Радонеж.

Після смерті батьків, які перед смертю прийняли чернечий постриг, Варфоломій пішов до Хотьківського Покровського монастиря. У той час там жив, прийнявши чернецтво після смерті дружини, його старший брат Стефан. Разом вони пішли шукати пустинного усамітненого життя. У глухому лісі, на пагорбі Маковець, де нині стоїть Троїце-Сергієва Лавра, вони побудували дерев'яну келію і церкву, яку було освячено в ім'я Пресвятої Трійці.

Незабаром Стефан покинув це місце і переселився до московського Богоявленського монастиря. А Варфоломій прийняв постриг і залишився на самоті. Згодом, дізнавшись про його подвиги, до Варфоломія почали приходити інші ченці і будувати поряд свої келії. 3 часом вони переконали Сергія прийняти над ними ігуменство, і тому преподобного було висвячено у священний сан. У своєму монастирі він заборонив приймати милостиню, і встановив правило, за яким ченці мали жити від своїх трудів, у чому сам подавав їм приклад.

Добра слава про Сергієву обитель приводила до нього щоразу більше богомольців і охочих прийняти ангельський образ. Поблизу монастиря згодом виріс посад, тобто поселення, яке дедалі більше розросталося. Дізнавшись про великого подвижника, Царгородський патріарх Філофей з особливим посольством надіслав йому хрест, параман і грамоту, в якій відзначав його доброчинне життя та рекомендував у монастирі запровадити суворий, за зразком монастирів сходу, спільножительний устав.

Великим авторитетом користувався преподобний у митрополита Алексія, який хотів бачити його своїм наступником на митрополичій кафедрі, проте преподобний відмовився.

За словами сучасників, Сергій «тихими і лагідними словами» впливав на загрубілі й жорстокі серця. Він дуже часто примиряв князів, які ворогували між собою. Премудрий Єпифаній, який описав життя преподобного Сергія, говорив: «Преподобний ігумен, отець наш Сергій, старець дивний, доброчинством усяким прикрашений, привітний, миролюбний, завжди втішить і при вітає, обігріє і нагодує подорожнього. Більше ж за все стяжав він смирення, любов нелицемірну, і мав любляче серце».

В житії преподобного згадується вогонь, який під час служіння преподобним літургії входив у Чашу зі Святими Дарами Тіла і Крові Христових; Ангел, який співслужив святому; явлення йому Пресвятої Богородиці з двома апостолами; чудеса, які ще за життя своєю молитвою творив преподобний авва Сергій.

Церква іменує його великим подвижником.