Іларіон (Капрал): відмінності між версіями

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Наступне редагування →
Вилучено вміст Додано вміст
ВізуальнийВікірозмітка
Bradatyj (обговорення | внесок)
546 редагувань
створення
Мітки: суміш розкладок у тексті Редагування з мобільного пристрою Редагування через мобільну версію
(Немає відмінностей)

Версія за 00:17, 18 лютого 2018

Митрополит Іларіон (в миру Ігор Олексійович Капра́л, 1948 р. нар., Спіріт-Рівер, Альберта, Канада) — першоієрарх Руської Православної Церкви Закордоном (РПЦЗ); митрополит Східно-Американський і Нью-Йоркський.

Іларіон (Капрал)
6-й першоієрарх РПЦЗ митрополит Східно-Американський і Нью-Йоркський
з 18 травня 2008 року
Обрання: 12 травня 2008 року
Церква: РПЦЗ
Попередник: Лавр (Шкурло)
 
Альма-матер: Сірак'юський університетd
Діяльність: православний священник
Національність: Україна Україна,США США
Громадянство: США США
Ім'я при народженні: Ігор Олексійович Капрал
Народження: 6 січня 1948(1948-01-06)
Спіріт-Рівер, Спіріт-Рівер № 133, Альберта, Канада
Смерть: 16 травня 2022(2022-05-16) (74 роки)
Нью-Йорк, Нью-Йорк, США
Батько: Олексій Маркович Капрал
Мати: Єфросинія Григорівна Кась'янюк
Священство: 4 грудня 1975 року
Чернецтво: 2 грудня 1974 року
Єпископства: 10 грудня 1984 року

Нагороди:

Медаль Століття (Австралія), Орден Сергія Радонезького 2 ступеня,

Орден Серафима Саровського 2 ступеня,

CMNS: Іларіон у Вікісховищі

Митрополит Іларіон з 18 травня 2008 року митрополит Східно-Американський і Нью-Йоркський РПЦЗ, — перший за її історію затвержений на посаді Священним синодом РПЦ МП.

З 20 червня 1996 до травня 2008 року був архієпископом Сіднейським і Австралійсько-Новозеландським. З 17 травня 2007 ріку після підписання Акту про канонічне спілкування РПЦЗ і Російської Православної Церкви (Московського Патріархату) увійшов також до складу її єпископату.

Тезоіменитство 21 жовтня юліанським календарем (преподобного Іларіона, схимника Печерського).

біографія

дитинство і юність

Батьки походили з села Обенижі колишньої Волинської області (сьогодні в складі Турійського району Волинської області в Україні). У 1929 року, коли Волинь була в складі Польщі, батьки емігрували до Канади, де отримали в провінції Альберта 160 акрів землі і 100 доларів готівкою, а також молоток і сокиру для будівництва будинку[1]. Народився 6 січня 1948 року в Спіріт-Рівер, вдома, позаяк мати не встигла виїхати в госпіталь. У свідоцтві про народження зареєстрований Григорієм, при хрещенні отримав ім'я Ігор. Дитинство майбутнього ієрарха було досить важким: «сім'я не вибивалася з потреби. Ферма давала лише зводити кінці з кінцями, незважаючи на те, що сіяли пшеницю, овес, ячмінь, тримали худобу, але в суворих кліматичних умовах життя було непередбачуване. Із-за бідності батькові увесь час доводилося шукати роботу». З ранніх років, Ігор відвідував Свято-Троїцьку церкву, розташовану неподалік від Спіріт-Рівер. У парафії, що перейшла в 1959 р. разом з архієпископом Пантелеймоном (Рудиком) до юрисдикці Московського Патріархату, в котрій були сильні українські автокефальні настрої. З дитинства Він хотів бути священиком, а про чернецтво навіть і не роздумував. У 1966 році закінчив гімназію і націлився на вступ до семінарії. Спочатку архієпископ Едмонтонський Пантелеімон запропонував Ігорю навчатися у Франції, в духовній семінарії Московського Патріархату в Вільмуасоні, створену митрополитом Миколаєм (Єрьоміним). Але до того часу семінарія закрилася, і архієпископ Пантелеймон став клопотати про вступ Ігоря в духовну семінарію в СРСР: «Цілий рік владика вів переговори з Ленінградською семінарією, але врешті-решт отримав рішучу відмову. Значно пізніше я дізнався, що КДБ допитувало моїх родичів в Україні, з метою дізнатися чому я хочу навчатися в Росії. Мені тоді було всього 18 років. В цей час я отримав копії двох відкритих листів, складених о. Глібом Якуніним і о. Миколою Эшлиманом на ім'я Патріарха Алексія I, прем'єр-міністра А. Н. Косигіна і генерального секретаря Л. В. Брежнєва щодо переслідування віри в СРСР. Ці листи відкрили мені очі на багато що. Особливо мене збентежила стаття відомого митрополита Ленінградського Никодима в журналі „Єдина церква“, в якій він хвалив комунізм і говорив, що у комунізму і християнства одна загальна ідея. Ця стаття мене просто шокувала. Я зрозумів, що не можу більше залишатися в юрисдикції Московської Патріархії і моє місце бути з Закордонним Синодом». Перейшовши до Руської зарубіжної церкви, став духовним сином єпископа Едмонтонського Сави (Сарачевича), під впливом якого Ігор вирішив прийняти чернецтво.

У 1967 року, 19-ти років, вступив до Свято-Троїцької Духовної Семінарії у Джорданвілі, штат Нью-Йорк. Після закінчення семінарії в 1972 році, вступив до Свято-Троїцького монастиря послушником.

2 грудня 1974 року був пострижений у рясофор з ім'ям "Іларіон" на честь преподобного Іларіона, схимника Печерського.

З 1975 року викладав у Свято-Троїцької духовної семінарії Святе Письмо Нового Заповіту, моральне і порівняльне богослов'я, та біблійну археологію. 4 грудня 1975 архієпископом Аверкієм (Таушевим) († 1976), у якого був келійником, – висвячений у ієродиякона. Таким чином виявився останнім ставлеником архієпископа Аверкія до його смерті, і служив йому як келійник.

У 1976 році закінчив Сіракузький університет зі ступенем магістра слов'янознавства та російської літератури.

служіння

17 квітня 1976 року єпископом Манхеттенським Лавром (Шкурлою) був висвячений на ієромонаха. З 1973 по 1988 рік був редактором англійської версії журналу «Православне життя», працюючи одночасно у монастирській друкарні. Влітку 1979 року був направлений в Єрусалим для духовного окормлення жіночих обителей. Після закінчення відрядження був призначений духівником Свято-Троїцького монастиря в Джоржанвілі. 30 серпня 1983 року рішенням Архієрейського Синоду РПЦЗ був нагороджений золотим Синодальним хрестом.

Вікарій Східно-Американської єпархії

10 грудня 1984 року був хіротонісаний в єпископа Манхеттенського, вікарія Східно-Американської єпархії. Хіротонію звершили: митрополит Філарет (Вознесенський), архієпископ Чиказький і Детройтський Серафим (Іванов), архієпископ Лос-Анджелеський і Південно-Каліфорнійський Антоній (Сінкевич), архієпископ Монреальський і Канадський Віталій (Устинов), архієпископ Сіракузького і Троїцький Лавр (Шкурло), архієпископа Сіднейського і Австралійсько-Новозеландський Павло (Павлов), єпископ Вашингтонський Григорій (Граббе), єпископ Берлінський і Германський Марк (Арндт) і єпископ Клівлендський Аліпій (Гаманович)[2]. Після чого опікувався парафіями в штаті Пенсильванія. Собором єпископів був затверджений на посаді Заступника Секретаря Архієрейського Синоду. За відомостями журналу "Русский Newsweek" (зі слів онука протопресвітера Олександра Кисельова — протоієрея Петра Холодного)

Митрополит Іларион звершує хиротонію во пресвитера

в якості офіційного представника Архієрейського Синоду РПЦЗ неодноразово відвідував Росію.

Вперше він приїхав на Батьківщину в 1990 році і за два місяці паломництва — червень та липень — відвідав Росію – Валаам і Санкт-Петербурґ, і рідну Україну – Київ і Почаївську лавру, де познайомився з намісником архімандритом Онуфрієм (Березовським) – майбутнім предстоятелем УПЦ. Тоді ж вперше зустрівся зі своїми родичами в Україні.

Брав участь у святкуванні 1000-ліття Хрещення Володимиро-Суздальської Русі в Цареконстантинівському соборі міста Суздаля, який приєднався до РПЦЗ, в 1990 році, очолював прес-конференцію в журналі «Вогник», присвячену провокаційним спробам товариства «Пам'ять» втягнути РПЦЗ у свою політичну діяльність. У 1992 році Архиепископ Сиднейский и Австралийско-Новозеландский Иларион місцеблюститель першоієрарха РПЦЗ. У грудні 1995 року отримав титул єпископа Вашингтонського з місцеперебуванням у Нью-Йоркці.

14-20 січня 1996 року відвідав місію РПЦЗ на Гаїті, приїзд єпископа Іларіона став першим відвідуванням країни українським православним архієреєм.

Архієпископ Сіднейський і Австралійсько-Новозеландський

20 червня 1996 року, за негараздів в Австралійській єпархії, що виникли після відходу на спокій з причин хвороби Архієпископа Павла (Павлова), вдадика Іларіон, був призначений на Сіднейську і Австралійсько-Новозеландську кафедру з возведенням у сан архієпископа. З того ж року є головним редактором офіційно друкованого органу Сіднейської єпархії щомісячного журналу «Церковне слово».

На Нью-Йоркському, Архієрейському Соборі Руської Православної Церкви закордоном, що відбувся з 13 по 17 грудня 2003 року, за пропозицією митрополита Лавра був нагороджений правом носіння діамантового хреста на клобукові[3].

27 січня 2005 року рішенням Архієрейського Синоду визначений головою Передсоборної комісії з влаштування і проведення IV Всезакордонного Собору[4]

16 березня 2008 року, в день кончини Першоієрарха РПЦЗ митрополита Лавра, призначений заступником Голови Архієрейського Синоду і Головою передсоборної комісії, яка підготувала Архієрейський Собор[5][6].

Першоієрарх РПЦЗ

12 травня 2008 року Архієрейським Собором РПЦЗ був обраний її Першоієрархом архієпископ Іларіон.[7][8][9] отримав 9 голосів з 11[10]. За словами протоієрея Серафима Гана «Вибори нового першоієрарха зайняли близько 30 хвилин. Після виборів новообраний митрополит подякував членам собору за надану йому довіру і попросив молитися за нього»[11]. 14 травня того ж року був затверджений Священним Синодом Московського Патріархату на посаду Першоієрарха з возведенням у сан митрополита[12][13].

18 травня 2008 року в Синодальному Знаменському храмі в Нью-Йорку відбулося його возведення на престол, яке пройшло з особливою урочистістю. Крім ієрархів Руської Православної Церкви на богослужіннях були присутні єпископи і священики Константинопольського, Антіохійського, Єрусалимського Патріархатів, Православної Церкви в Америці. 10 грудня 2008 року митрополита Іларіона затверджено членом Комісії з підготовки Помісного собору Російської православної церкви.[14]

24 грудня 2008 року Священним Синодом, «беручи до уваги важливість участі у керівництві роботою Архієрейського собору самокерованих Церков у складі Московського Патріархату», включений до складу Священного синоду, що є за Статутом Президією Архієрейського Собору, на час роботи Собору 2009 року.

30 січня 2013 року Священним Синодом, «беручи до уваги важливість участі у керівництві роботою Архієрейського Собору предстоятелів автономних і самоврядних частин Московського Патріархату», включений до складу Священного Синоду на час роботи Собору[15].

24 грудня 2015 року Священним Синодом, «беручи до уваги важливість участі у керівництві роботою Архієрейського Собору предстоятелів автономних і самоврядних частин Московського Патріархату», включений до складу Священного Синоду на час роботи Собору[16].

18 липня 2017 року в Троїце-Сергієвій Лаврі Патріархом Московським і Всієї Русі Кирилом, за церковні заслуги та у зв'язку з 10-річчям відновлення канонічного спілкування єдиної Помісної Руської Церкви удостоєний права носіння другої панагії в межах Руської Зарубіжної Церкви[17].

Восени 2017 року звернувся до предстоятеля неканонічного Київського патріархату Філарета (Денисенка), повідомивши, що керівництво Руської православної церкви бажає піти на зближення з Київським патріархатом. 11 листопада делегація Київського Патріархату прибула в Москву провела переговори з митрополитом Іларіоном (Алфеєвим), який переконав їх запропонувати Київському патріархату підготувати листа від імені Філарета, яке могли б зачитати на Архієрейському Соборі Руської православної церкви [18].

16 листопада Філарет (Денисенко) написав 2 листи - один на ім'я архієрейського Собору РПЦЗ, інше - на ім'я Першоієрарха РПЦЗ[19].

28 листопада 2017 року рішенням Священного Синоду Руської православної церкви, «беручи до уваги важливість участі у керівництві роботою Архієрейського Собору предстоятелів автономних і самоврядних частин Московського Патріархату», включений до складу Священного Синоду на час роботи Собору[20].

примітки

  1. ↑ Speech by Protopriest Michael Protopopoff, Dean of Victoria and Tasmania, on the 20th Anniversary Celebration of Archbishop Hilarion.
  2. ↑ Biography of Archbishop Hilarion-->
  3. ↑ Архієрейський Собор 2003 р
  4. ↑ Православна Церква Закордоном
  5. ↑ Русская Православная Церковь Заграницей - Офіційний сайт!
  6. ↑ До избрания нового главы РПЦЗ обязанности председателя Синода будет исполнять архиепископ Иларион. Интерфакс.ru 17 березня 2008 р.
  7. ↑ Первоиерархом Русской Зарубежной Церкви избран архиепископ Иларион На офіційному сайті МП 12 травня 2008 р.
  8. ↑ Главой Русской Зарубежной Церкви стал архиепископ Сиднейский и Австралийско-Новозеландский Иларион NEWSru.com 12 травня 2008 р.
  9. ↑ Павел Круг. Компромиссный Иларион. Ближайший сподвижник покойного митрополита Лавра скорее всего станет его преемником.
  10. ↑ Глава Руської зарубіжної церкви урочисто возведений у сан РІА «Новини» 18 травня 2008 р.
  11. ↑ http://www.kommersant.ru/doc/891347
  12. ↑ Священний Синод Руської Православної Церкви затвердив обрання архієпископа Сіднейського і Австралійсько-Новозеландського Іларіона Першоієрархом РПЦЗ На офіційному сайті МП 14 травня 2008 р.
  13. ↑ Патріарх Алексій II і Священний Синод затвердили обрання нового першоієрарха РПЦЗ NEWSru.com 14 травня 2008 р.
  14. ↑ Журналы заседания Священного Синода Русской Православной Церкви от 10 декабря 2008 года
  15. ↑ Журналы заседания Священного Синода от 30 января 2013 года : Русская Православная Церковь. Отдел внешних церковных связей. Архів оригіналу за 2 лютого 2013. Процитовано 1 лютого 2013.
  16. ↑ ЖУРНАЛЫ заседания Священного Синода от 24 декабря 2015 года / Официальные документы / Патриархия.ru
  17. ↑ http://nne.ru/news/v-moskve-v-hrame-hrista-spasitelya-v-den-100-letiya-intronizatsii-svyatitelya-tihona-patriarha-moskovskogo-soversheno-torzhestvennoe-bogosluzhenie/
  18. ↑ https://daily.rbc.ua/rus/show/zachem-patriarh-filaret-napisal-pismo-russkoy-1512738676.html
  19. ↑ https://religions.unian.ua/orthodoxy/2292871-oprilyudneno-drugiy-list-filareta-pershoierarhu-rptsz-z-prohannyam-pro-avtokefaliyu.html
  20. ↑ http://www.patriarchia.ru/db/text/5071622.html

джерела й посилання

Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Іларіон_(Капрал)&oldid=22057395