Онуфрій (Березовський)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Митрополит Онуфрій
Митрополит Онуфрій
Митрополит Київський і всієї України
з 17 серпня 2014
Церква: Українська православна церква (Московський патріархат)
Попередник: Володимир (Сабодан)
Митрополит Чернівецький і Буковинський
1990 — 2014
Попередник: Антоній (Москаленко)
Наступник: Мелетій (Єгоренко)
Намісник Свято-Успенської Почаївської лаври
1988 — 1990
Попередник: Марк (Петровцій)
Наступник: Яків (Панчук)
 
Альма-матер: Московська духовна академія
Науковий ступінь: кандидат богослов'я
Національність: українець
Тезоіменитство: 25 червня
Ім'я при народженні: Березовський Орест Володимирович
Народження: 5 листопада 1944(1944-11-05) (72 роки)
c. Коритне, Вижницький район, Чернівецька область, Українська РСР, СРСР
Прийняття священства: 29 травня 1972
Прийняття чернецтва: 18 березня 1971
Хіротонія: 9 грудня 1990
 
Автограф: Автограф
 
Нагороди:
Орден Дружби

Онуфрій (Орест Володимирович Березовський; *5 листопада 1944, c. Коритне, Вижницький район, Чернівецька область, Українська РСР) — український церковний діяч. Митрополит Київський і всієї України, предстоятель УПЦ МП (з 17 серпня 2014). Постійний член Священного Синоду РПЦ[1].

Життєпис[ред.ред. код]

Народився 5 листопада 1944 в с. Коритне (нині Вижницького району) Чернівецької області, будучи третьою дитиною у сім'ї місцевого священика (старші брати — Віктор та Іван, молодша сестра — Ліда).

Рід Березовських має давньоруське (давньоукраїнське) шляхетське походження, належав до гербу Сас, відомий з часів королівства Русі, Галицько-Волинського князівства.[2] Березовським належали соляні копальні в давньоруському селі Березів, де існував василіанський монастир ще до 1241 року.[3]

Сім'я жила в малій дерев'яній хатині з двох кімнат на околиці села. Сусіди згадують, що Березовські були дещо заможнішими за інших. Для прикладу, їхня хата була покрита бляхою, коли в решти людей — соломою. Батьків Ореста, бабу Юлю та отця Володимира у селі згадують як надзвичайно добрих людей. «Може, вони й могли придбати собі краще помешкання, бо вшістьох у малій хатині було, звичайно, тісно. Але батьки Ореста ніколи не дбали про матеріальне. Та навіть більше, дуже часто Березовські допомагали іншим грошима, харчами. Тож усі знали, що це — добрі люди», — згадує Параска Албота з Коритного[4].

Орест у дитинстві щодня пас корову, допомагав на городі, а у школі був веселуном і бешкетником, при цьому вчився на відмінно. Щороку на різдвяні свята ходив колядувати.

Після закінчення середньої школи (1961) навчався в Чернівецькому технічному училищі. З 1964 розпочав трудову діяльність у будівельних організаціях Чернівців.

У 1966 вступив на загальнотехнічний факультет Чернівецького університету.

Для усієї родини та й селян шоком став священницький вибір Ореста. «Ніхто у Коритному й подумати не міг, що цей веселун колись стане священнослужителем… У селі розповідають, що в юності у майбутнього отця сталася трагедія в особистому житті: мовляв, кохана дівчина чи то покинула його, чи вийшла заміж за іншого — Орест про це не розповідав нікому. Буцімто саме після цього він і вирішив присвятити життя Церкві»[5].

У 1969 році після закінчення третього курсу університету Орест був зарахований на другий курс Московської духовної семінарії, яку закінчив у 1972. Того ж року вступив до Московської духовної академії, яку закінчив 1988 зі ступенем кандидата богослов'я.

З решти сім'ї Березовських священиком став тільки брат Іван (хоча спершу шоферував у колгоспі). Сестра Лідія працювала на сувенірній фабриці, а брат Віктор — на заводі у Чернівцях.

Родинна хата Березовських, куди навіть будучи архієреєм, часто навідувався тепер уже владика Онуфрій (Орест), і далі заселена. Тут живе сім'я одного з племінників. «У села Онуфрій завжди приїжджає з хором. Служить панахиду, читає проповіді. А після цього ми накриваємо для гостей стіл. Владика дуже любить кулешу і білий борщ — такий, як колись варила його мама, баба Юля. Він їсть тільки прості домашні страви, тому вгодити йому нескладно», — каже Марія Березовська, дружина племінника.

Іноцтво[ред.ред. код]

Ще будучи семінаристом, майбутній архієрей став (1970) послушником Троїце-Сергієвої Лаври де, паралельно з навчанням, пізнавав тонкощі чернечого життя, ніс різного роду послух — співав на кліросі, стояв за свічником, був келейником намісника.

18 березня 1971 послушник Орест Березовський прийняв чернечий постриг з ім'ям Онуфрій на честь Прп. Онуфрія Великого. 20 червня того ж року був висвячений у ієродиякона. А 29 травня 1972 — рукоположений в ієромонаха.

1980 року майбутнього владику було возведено в сан ігумена.

28 серпня 1984 року призначений настоятелем «Спасо-Преображенського храму» Афонського представництва в селі Лукино (станція «Передєлкіно» Московської області).
З 28 червня 1985 року — благочинний Троїце-Сергієвої Лаври.
На Різдво 1986 року Онуфрій (Березовський) був возведений у сан архімандрита. А з 1988 року став намісником Свято-Успенської Почаївської Лаври, де прослужив до листопада 1990 року.

Архієрейське служіння[ред.ред. код]

2016
Предстоятель УПЦ митрополит Онуфрій дає 20 серпня 2014 інтерв'ю для глядачів недільної передачі УТ-1.

Постановою Священного Синоду Української Православної Церкви від 24 листопада 1990 року Онуфрій був призначений єпископом Чернівецьким і Буковинським. 9 грудня 1990 року у Володимирському соборі Онуфрія (Березовського) було хіротонісано в єпископа Чернівецького і Буковинського.

23 січня 1992 року відмовився підписати звернення архієрейської наради Української Православної Церкви до патріарха Московського і всієї Русі Алексія II про прохання пришвидшити процес розгляду документів Собору УПЦ (який проходив 1-3 листопада 1991 року[6] на якому Онуфрій підтримав автокефалію, поставив підпис в зверненні до РПЦ про надання Церкві України автокефалії[7] про надання автокефалії Церкві в Україні[8]. 23 січня 1992 року був переведений митрополитом Філаретом на Івано-Франківську кафедру. 7 квітня 1992 року був відновлений на Чернівецькій кафедрі.

27-28 травня 1992 року взяв участь у Харківському Соборі[ru] Української Православної Церкви, зайнявши, разом із більшістю архієреїв, безкомпромісну позицію щодо позбавленого влади на соборі Філарета.

28 липня 1994 року владика Онуфрій був возведений у сан архієпископа, став Головою синодальної канонічної комісії, постійним членом Священного синоду УПЦ МП.

22 листопада 2000 був зведений у сан митрополита.

14 грудня 2007 року Священний синод УПЦ МП призначив митрополита Онуфрія головою Церковного суду Української Православної Церкви.

24 лютого 2014 року Священним Синодом УПЦ таємним голосуванням обраний на посаду місцеблюстителя[ru] Київської митрополичої кафедри, оскільки стан фізичного здоров'я Блаженнішого Митрополита Володимира унеможливив виконання обов'язків Предстоятеля Української Православної Церкви[9].

13 серпня 2014 року Митрополит Онуфрій був обраний новим Предстоятелем[10] Української православної церкви. Предстоятеля вибрали з 74 кандидатів таємним голосуванням у два тури[11]. Інтронізація відбулася 17 серпня 2014 року.

Діяльність архієрея[ред.ред. код]

Будучи ідейним прихильником єдності УПЦ МП з Московським Патріархатом не лише інституційно, але й ідеологічно, єпископ Онуфрій 23 січня 1992 року відмовився підписувати звернення архієреїв УПЦ до Алексія про прохання пришвидшити процес розгляду документів Собору УПЦ про надання автокефалії українській церкві.

27-28 травня 1992 брав активну участь у Харківському Соборі[ru], на якому митрополит УПЦ Філарет (Денисенко) був усунутий з посади.

Прихильність до РПЦ не завадила владиці Онуфрію ще в 1990-их (за десятиріччя до налагодження стосунків між РПЦ та РПЦЗ) підтримувати дружні стосунки з Першоієрархом РПЦЗ Лавром (Шкурлою)[ru].

Митрополит Онуфрій не є публічною особою і не займається політичною діяльністю. Маючи 40-річний чернечий досвід, він дуже критично ставиться до «номінального чернецтва» задля отримання архієрейського сану чи намісництва. Попри це, владика залишається апологетом потреби вирішення питання «української церкви» у суворій відповідності до церковних канонів.

Чернівецько-Буковинська єпархія УПЦ МП є проблемною з огляду на постійні намагання РумПЦ поширити свою діяльність на «румуномовні парафії» Чернівецької області. Згідно з канонами, на одній території не повинно бути двох церковних юрисдикцій. Але Північна Буковина колись (1918–1940 та 1941–1944) тимчасово належала до юрисдикції румунської церкви. На цій підставі остання вважала за можливе повернути свій вплив на ці українські території. Водночас, УПЦ МП виступила з категоричним протестом проти таких планів, наполягаючи на безпідставності й недружності подібних кроків. В свою чергу Митрополит Онуфрій, з огляду на беззаперечний авторитет як у регіоні так і в православному світі в цілому, зумів ефективно протидіяти цим намірам та нівелювати усі спроби Румунської Православної Церкви реально відтворити свої структури на цій українській території.

22 листопада 2007 року Онуфрій (Березовський) був учасником переговорів з архієреями РумПЦ, що відбувалися у Троянському монастирі, на яких було вирішено кілька проблемних питань щодо експансії румунської церкви на територію України та Молдови[джерело?].

Праці[ред.ред. код]

Політична позиція[ред.ред. код]

Патріарх Московський і всія Русі Кирило Гундяєв і Президент Росії Володимир Путін на зустрічі з митрополитами. У центрі сидить митрополит київський і всієї України Онуфрій

Митрополит Онуфрій неодноразово був помічений в суперечливих оцінках подій української історії та сьогодення[12]. Так, ще у листопаді 2008 року Онуфрій публічно заявив, що 1930-х роках український народ «заслужив» на Голодомор: «Голодомор — это было вразумление, усмирение со стороны Господа нашей гордыни»[13].

30 листопада 2014 року на молебні перед Михайлівським Собором Патріарх Філарет виклав відому (тотожну) позицію УПЦ КП: «У Біблії написано, що без волі Божої волос не впаде з голови людини. Отже, якщо Бог попустив в Україні Голодомори, чи зараз війну на Сході, то це Він вразумляє нас, щоб ми усвідомили свої гріхи та позбавилися їх».

В контексті війни на Сході України Онуфрій називає терористів «ополченцами»[14], натомість Україну розглядає як «буферну зону» між Сходом і Заходом.[15]

Президент Петро Порошенко висловив підтримку митрополиту: «Я дуже радію, що одразу після обрання Ви висловили тверде переконання продовжувати пошук миру, злагоди та об'єднання, якого сьогодні конче потребує Україна. Як і Церква потребує діалогу єднання»[16][17]; «Ми молимося, щоб Церква вистояла і принесла мир, милосердя і християнські цінності на нашу землю. Держава і я, як Президент, є надійною опорою у Вашій Божій справі. І мої очі, і моє серце, і двері завжди будуть відкритими для Вас»[16].

8 травня 2015 року на урочистому засіданні Верховної Ради України, присвяченому 70-й річниці перемоги над нацизмом в Європі, коли президент Петро Порошенко зачитував прізвища 21 бійця, котрі за участь в АТО отримали звання Героя України, (серед них 10 — посмертно), представники УПЦ МП на чолі з її предстоятелем Онуфрієм демонстративно продовжували сидіти, хоч всі присутні, навіть запрошені на засідання іноземні гості, встали і привітали військовиків аплодисментами[18]. Пізніше Митрополит Онуфрій дав роз'яснення своїм діям у Раді.

Нагороди[ред.ред. код]

  • Орден Дружби (Російська Федерація, 11 липня 2013) — за великий внесок у розвиток дружніх відносин між народами і зміцнення духовних традицій[19]
  • наперсний хрест (1973)
  • Орден свт. Іннокентія, митр. Московського і Коломенського, ІІ ступеню (2003) АПЦ — за подвижницьку працю із розвитку православ'я на Буковині[20]

Див. також[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

  1. Онуфрий, митрополит Киевский и всея Украины (Березовский Орест Владимирович), сайт Патріархії РПЦ
  2. «Poczet szlachty galicyjskiéj i bukowińskiéj» на Books.Google
  3. Кузич-Березовський І. М. Березівське боярство на тлі історії України. — Детройт, 1962.- 376 с.
  4. «Від розбишаки до патріарха»//Уляна Вітюк, Ольга Камська-Ополоник, «Експрес», 21-28 серпня 2014 року
  5. «Від розбишаки до патріарха»//Уляна Вітюк, Ольга Камська-Ополоник, «Експрес», 21-28 серпня 2014 року
  6. [206-declaracia-7-1.html]
  7. [1]
  8. 207-declaracia-7-2.html
  9. Священний Cинод УПЦ. Засідання 24 лютого 2014 року
  10. Митрополит Київський і всієї України Блаженніший Митрополит Володимир помер 5 липня 2014 року
  11. Собор єпископів УПЦ обрав Предстоятелем УПЦ Місцеблюстителя Київської митрополичої кафедри митрополита Чернівецького і Буковинського Онуфрія / Прес-служба Української Православної Церкви, 13 серпня 2014 року
  12. Церква перед вибором
  13. Митрополит Черновицкий и Буковинский Онуфрий: голодомор — это было вразумление, усмирение со стороны Господа нашей гордыни // сайт Православие.RU
  14. Митрополит Онуфрий: «Христос — это мир. И все, кто с Ним, должны прекратить братское кровопролитие»
  15. Митрополит Онуфрий: «Христос&nbspн;— это мир. И все, кто с Ним, должны прекратить братское кровопролитие»
  16. а б Президент провів зустріч з Предстоятелем Української православної церкви Онуфрієм // 16.08.2014 13:54. Прес-служба Президента України
  17. Президент Петро Порошенко зустрівся із новообраним митрополитом УПЦ (МП) Онуфрієм // 5.ua, 16 серпня 2014, 14:03
  18. Представители Московского патриархата демонстративно не встали на торжественном заседании ВР, когда Порошенко зачитывал имена Героев Украины. ФОТО, сайт «Цензор. НЕТ», 08.05.2015
  19. Указ Президента Российской Федерации № 619 от 11 июля 2013 года «О награждении государственными наградами Российской Федерации»(рос.)
  20. Візит Предстоятеля Американської Православної Церкви, Блаженнійшого Митрополита Германа в Україну

Посилання[ред.ред. код]

Інтерв'ю[ред.ред. код]