Ємохонов Микола Павлович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ємохонов Микола Павлович
рос. Николай Павлович Емохонов
Народився30 квітня 1921(1921-04-30)
Кузнецьк, Саратовська губернія, Російська СФРР
Помер14 березня 2014(2014-03-14) (92 роки)
Москва, Росія
ПохованняТроєкуровське кладовище
ГромадянствоСРСР СРСР, Росія Росія
Національністьросіянин
Діяльністьінженер
Alma materСанкт-Петербурзький державний університет водних комунікаційd
Науковий ступіньдоктор технічних наук
Знання мовросійська
Учасникнімецько-радянська війна
ЧленствоЦК КПРС
Військове званнягенерал армії
ПартіяКПРС
Нагороди
орден Леніна орден Жовтневої Революції орден Червоного Прапора орден Вітчизняної війни I ступеня орден Вітчизняної війни II ступеня орден Трудового Червоного Прапора орден Червоної Зірки орден «Знак Пошани» медаль Жукова медаль «За бойові заслуги» ювілейна медаль «50 років Перемоги у Великій Вітчизняній війні 1941—1945 рр.» ювілейна медаль «60 років Перемоги у Великій Вітчизняній війні 1941—1945 рр.» Ювілейна медаль «65 років Перемоги у Великій Вітчизняній війні 1941—1945 рр.» медаль «У пам’ять 850-річчя Москви» медаль «За перемогу над Німеччиною у Великій Вітчизняній війні 1941—1945 рр.» медаль «Сорок років перемоги у Великій Вітчизняній війні 1941 —1945 рр.» медаль «Ветеран Збройних сил СРСР» медаль «За зміцнення бойової співдружності»
Ленінська премія Державна премія СРСР
ордер Червоного Прапора (УНР)

Микола Павлович Ємохонов (нар. 30 квітня 1921(19210430), місто Кузнецьк, тепер Пензенської області, Російська Федерація — 14 березня 2014, місто Москва) — радянський діяч органів державної безпеки, 1-й заступник голови КДБ СРСР, генерал армії (1985). Член ЦК КПРС у 1986—1990 роках. Депутат Верховної Ради СРСР 11-го скликання. Доктор технічних наук (1981). Почесний член Академії криптографії Російської Федерації.

Життєпис

[ред. | ред. код]

Народився в родині шевця, мати працювала лікарем. У 1938 році закінчив з відзнакою середню школу і поступив до Ленінградського інституту інженерів водного транспорту, закінчив перший курс.

У листопаді 1939 року призваний в Червону армію. Спочатку служив у Ленінграді червоноармійцем в 111-му запасному стрілецькому полку. З січні 1940 року навчався на курсах радіозв'язку в Пскові, потім з липня по жовтень 1940 року — в школі молодших командирів зв'язку. З листопада 1940 року служив начальником радіостанції в батальйоні зв'язку в Західному Особливому військовому окрузі.

Учасник німецько-радянської війни з 23 червня 1941 року, воював на Західному фронті. Брав участь в оборонних операціях в Білорусії, в Смоленській оборонній битві, в Тульській оборонної операції. З 1942 по 1944 рік — начальник фронтової радіостанції. У 1943 році брав участь у Курській битві. З початку 1944 року — начальник групи ближньої розвідки засобами радіозв'язку. У його завдання входило прослуховування радіопереговорів німецьких військ, у тому числі за участю німецьких перебіжчиків і полонених. Брав участь в Білоруської стратегічній операції, у Вісло-Одерській і Берлінській операціях.

Після війни продовжив службу у військах зв'язку СРСР.

Член ВКП(б) з 1947 року.

У 1948—1952 роках навчався на радіолокаційному факультеті Військової академії зв'язку імені Будьонного.

У 1952—1958 роках — молодший науковий співробітник, старший науковий співробітник, начальник лабораторії, начальник відділу, начальник сектора, у 1958—1959 роках — головний інженер Центрального науково-дослідного інституту (НДІ—108) (потім — Науково-дослідного інституту зв'язку Міністерства оборони СРСР).

У 1959—1962 роках — директор філії Науково-дослідного інституту зв'язку Міністерства оборони СРСР. У 1962—1964 роках — заступник головного інженера п/с № 2312 Державного комітету з радіоелектроніки СРСР.

У 1964—1968 роках — директор Центрального науково-дослідного радіотехнічнічного інституту Міністерства оборони СРСР. Був головним конструктором комплексу апаратури перешкод «Сирень». Один із перших розробників теоретичних і практичних основ створення засобів радіоелектронної протидії.

2 липня 1968 — 8 липня 1971 року — начальник 8-го Головного управління КДБ при РМ СРСР.

8 липня 1971 — 4 лютого 1984 року — заступник голови КДБ СРСР.

Одночасно у 1971—1990 роках — голова Науково-технічної Ради КДБ СРСР. Керував розробкою спеціальних засобів для потреб державної безпеки.

4 лютого 1984 — 8 серпня 1990 року — 1-й заступник голови КДБ СРСР.

З серпня 1990 року — в Групі генеральних інспекторів Міністерства оборони СРСР. З 1992 року — у відставці в Москві.

Помер 14 березня 2014 року. Похований в Москві на Троєкуровському цвинтарі.

Військові звання

[ред. | ред. код]

Нагороди

[ред. | ред. код]

Примітки

[ред. | ред. код]

Джерела

[ред. | ред. код]