Іда Фінк

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Іда Фінк
пол. Ida Fink, івр. אידה פינק
Ida Fink (1985).jpg
Ім'я при народженні Іда Ландау
Народилася 1 листопада 1921(1921-11-01)
Збараж, окупована ЗУНР
Померла 27 вересня 2011(2011-09-27) (89 років)
Тель-Авів
Громадянство Польща, Ізраїль
Національність євреї
Діяльність прозаїк
Сфера роботи Голокост
Alma mater Львівська національна музична академія імені Миколи Лисенка
Мова творів польська
Жанр роман, оповідання
Нагороди та премії

Іда Фінк у Вікісховищі?

Іда Фінк (пол. Ida Fink, 1 листопада, 1921, Збараж — 27 вересня 2011, Тель-Авів) — польсько-ізраїльська письменниця, чималу частину творчості якої займала тема Голокосту.

Біографія[ред. | ред. код]

Іда Фінк народилася 1 листопада, 1921 року в старовинному містечку Збараж недалеко від Тернополя (тепер Україна) в заможній і освіченій сім'ї єврейського походження. Батько був лікарем, мама — шкільною вчителькою. З 1938 року Іда Ландау (дівоче прізвище) жила у Львові, займалася по класу фортепіано у Вищому музичному інституті. У 1941 році, з початком Другої світової війни її, як і багатьох євреїв, переселили в ґетто. Про це письменниця згадує в одному з інтерв'ю:

« Коли я дісталася до будинку, Збараж вже перебував під німецькою окупацією. Нацисти встигли спалити синагогу і здійснити серію перших вбивств. Незабаром після мого приїзду відбулася так звана «дика операція», ще не названа своїм справжнім ім'ям, жертвою якої став 71 осіб, у тому числі герой моєї розповіді, має назву «Латка часу». Її провели вельми підступним і віроломним способом. За наказом німецького коменданта всіх молодих людей скликали на ринок. Ми з сестрою теж вирушили туди, але при вигляді величезної юрби страшно перелякалися і повернулися додому.... Лише після повернення додому ми дізналися, що сталося. Виявилося, з числа присутніх тоді відібрали 70 осіб, а пізніше ще й витягли рабина з дому. Всю цю групу завантажили на вантажівки, які з ревом покинули ринкову площу. Їх розстріляли у лісі, прямо під самим Збаражем.... Це була перша така операція в Збаражі. До того, як в 1942 р. створили гетто, пройшли ще три або чотири подібних. Тільки завдяки випадку нам вдалося залишитися в живих[1]. »

З гетто Іда Фінк в 1942 році вибралась на «арійську сторону», пережила війну з підробленими польськими документами. Згадує, що в цьому їй та її родині допомогали поляки[1]. У 1957 році вже разом з чоловіком і дочкою емігрувала до Ізраїлю. Працювала бібліотекаркою, журналісткою на радіо, перекладачкою, однак завжди хотіла бути письменницею. Багато років пропрацювала в меморіалі Яд Вашем, записуючи розповіді євреїв, які пережили Голокост[2]. На запитання, чи прощає вона тих, хто видавав та вбивав євреїв, відповіла:

« Це філософське питання ... (Після тривалого мовчання) Думаю, що ... так. (Пауза) Я не настільки жорстока, щоб не зуміти цього пробачити. Але, з іншого боку, коли я замислююся над всім що відбувалося і над собою сьогодні, після стількох років, то приходжу таки до висновку, що в такому прощенні немає повної правди[1]. »

Творчий шлях[ред. | ред. код]

Ізраїльська письменниця Іда Фінк пише польською мовою лише на одну тему — про те, як живуть, виживають і гинуть в Голокост. Вона є автором таких книг, як роман «Подорож» (1990) та збірки оповідань «Латка часу» (1987), «Сліди» (1996), «Відпливаючий сад» (2002). Її проза художньо економна і позбавлена ​​емоцій[1]. Творчість Іди Фінк відзначено літературними преміями декількох країн — Анни Франк в 1985 році (Голландія), меморіалу Яд Вашем в 1995 році (Ізраїль), польського PEN клубу в 2003 році і Пінхаса Сапіра в 2007 році. Премією П. Сапіра щорічно нагороджують найкращих ізраїльських письменників, які пишуть на івриті, але для письменниці зроблено виключення і вона стала першим ізраїльським автором, який пише мовою діаспори й кому присудили дану премію[2].

Твори[ред. | ред. код]

Українські переклади[ред. | ред. код]

Екранізація[ред. | ред. код]

У 2002 році за романом «Подорож» у Німеччині–Швейцарії поставили телевізійний фільм «Останній притулок», на прем’єрі якого в Ізраїлі були присутні обидві героїні – Іда Фінк і її сестра, котрі пережили гетто, табірну роботу, втечу, примусову працю у самому центрі Німеччини[3].

За мотивами розповідей Іди Фінк було знято фільм «Весною 1941» (2008 р.). Дія фільму «Весна сорок першого» розпочинається в 1971 році. Віолончелістка з світовим ім'ям Клара Планк вперше за багато років приїжджає на батьківщину, де її захоплено зустрічають. Однак знайомі місця оживили в пам'яті події 1941 року, коли її родина рятувалася з міста до якого (як виявляється з діалогів) наближалися гітлерівці.[4].

Визнання[ред. | ред. код]

Посилання[ред. | ред. код]

Джерела[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]