Анна Франк

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Анна Франк
Anne Frank
AnneFrankSchoolPhoto.jpg
Народилася 12 червня 1929(1929-06-12)
Франкфурт-на-Майні, Німецька Держава
Померла 1945(1945)
табір Берґен-Бельзен, Третій Рейх[1]
Епідемічний висипний тиф[2]
Поховання Берґен-Бельзен
Громадянство Веймарська республіка Веймарська республіка, Нідерланди Нідерланди
Національність Ашкеназі і євреї
Проживання Франкфурт-на-Майні, Амстердам, Амстердам і Франкфурт-на-Майні
Ім'я при народженні Annelies Marie Frank
Діяльність автор щоденника[d] і письменник
Alma mater 6e Montessorischool Anne Frank[d]
Конфесія Юдаїзм
Батько Отто Франк
Мати Едіт Холлендер Франк
Брати, сестри Margot Frank[d]
У шлюбі з
Автограф Anne Frank signature.svg
s: Роботи у Вікіджерелах
q: Висловлювання у Вікіцитатах
CMNS: Медіафайли на Вікісховищі

А́нна Фра́нк (нім. Anneliese-Marie Frank) (12 червня 1929, Франкфурт-на-Майні — початок березня 1945, табір смерті Берґен-Бельзен) — єврейська дівчинка-підліток, що народилася в Німецькій Державі, але в 1933 році її родина втекла в Амстердам. Проте і там застала їх німецька окупація — і дівчинка протягом 25 місяців разом зі сім'єю переховувалася в столиці окупованих Нідерландів. З часом була схоплена та відправлена, як і її рідні, до концтабору в Аушвіц, а пізніше до Берген-Бельзена. Впродовж всього часу перебування у сховищі Анна вела щоденник, який став згодом всесвітньо відомим.

На честь Анни Франк названо одну з малих планет у Сонячній системі.

Біографія[ред.ред. код]

Дитинство[ред.ред. код]

Анна Франк народилася 12 червня 1929 у Франкфурті-на-Майні, в асимільованій єврейській родині. Батько Анни, Отто Франк, був офіцером у відставці, мати, Едіт Холлендер Франк, — домогосподаркою. Старша сестра Анни, Марго Франк, народилася 16 лютого 1926 року. Франки належали до євреїв-лібералів і не дотримувалися традицій та звичаїв юдаїзму. Вони жили в асимільованій громаді єврейських і неєврейських громадян, де їхні діти росли разом з католиками, протестантами.

Після приходу Гітлера до влади в країні і перемоги НСДАП на муніципальних виборах у Франкфурті в 1933 році, Отто Франк емігрує в Амстердам, де стає директором акціонерного товариства «Opekta». У вересні того ж року в Амстердам переїжджає мати Анни. У грудні до них приєднується Марго, а в лютому 1934 року — і сама Анна.

До шести років Анна Франк відвідувала дитячий садок при школі Монтессорі, потім пішла у перший клас цієї школи. Там вона провчилася до шостого класу, після чого перейшла у Єврейський ліцей.

Життя в сховищі[ред.ред. код]

У травні 1940 року Німеччина окупувала Нідерланди, і окупаційний уряд почав переслідувати євреїв.

У липні 1942 року Франкам приходить повістка до гестапо на ім'я Марго. 6 липня сім'я Анни Франк переселилися в сховище, влаштоване співробітниками фірми «Opekta», що виробляла джемові добавки, в якій працював Отто Франк, за адресою Принсенграхт 263. Оскільки квартиру Франки залишали в поспіху, то Отто Франк залишив записку, в якій написав, що вся сім'я поїхала до Швейцарії. Ранок 6 липня був дуже дощовим, що Франкам було на руку, тому що вони розраховували, що при такій погоді на вулиці буде мало гестапівців. Оскільки амстердамським євреям в той час вже заборонялося користуватися громадським транспортом, то Ганна з батьками (Марго перебралася в сховище раніше) йшли кілька кілометрів під дощем. Щоб створити ілюзію, що вони без багажу, на всіх трьох було по кілька комплектів одягу.

Як і інші будівлі Амстердама, що стоять уздовж каналів, будинок номер 263 на набережній Принсенграхт складається з парадної і задньої частин. Офіс і приміщення сховища займають передню частину будови. Задня частина будинку — нерідко пусте приміщення. Ось його-то за допомогою своїх колег Віктора Кюглера, Йоханнеса Клеймана, Міп Гіз і Елізабет Фоскейл і пристосував Отто Франк під майбутнє сховище. Вхід був замаскований під шафу з документами.

13 липня до них приєдналася сім'я Ван Пельс з Оснабрюка у складі Германа ван Пельса, його дружини Августи і сина Петера. Не задовго до цього Менеєр ван Пельс, який був в курсі, що Франки пішли в сховище, розпустив серед усіх знайомих слух, що Франки виїхали до Швейцарії.

16 листопада 1942 в сховище приймається восьмий житель — дантист Фріц Пфеффер.

У сховищі Анна вела щоденник в листах нідерландською мовою (першою її мовою була німецька, але і нідерландську вона почала вивчати з раннього дитинства). Ці листи вона писала вигаданій подрузі Кітті. У них вона розповідала Кітті все, що відбувалося з нею і з іншими мешканцями притулку кожен день. Свій щоденник Анна назвала Het Achterhuis (укр. У задньому будинку).

Запис 19 листопада 1942:

« Німці дзвонять у кожні двері і запитують чи не живуть в будинку євреї ... Увечері коли темно, я бачу колони людей з плачучими дітьми. Вони йдуть і йдуть, обсипані ударами і стусанами, які майже збивають їх з ніг. Нікого не залишилося-старі, діти, вагітні жінки, хворі - всі рушили в цей смертельний похід.  »

Перший запис у щоденнику Анна зробила в день свого народження, 12 червня 1942 року, коли їй виповнилося 13 років. Останню — 1 серпня 1944 року.

Спочатку Анна вела щоденник лише для себе. Навесні 1944 року вона почула по нідерландському радіо Орані (редакція цього радіо евакуювалася до Великої Британії, звідки віщала аж до кінця війни) виступ міністра освіти Нідерландів Херріта Болкештейна. У своїй промові він закликав громадян зберігати будь-які документи, які стануть доказом страждань народу в роки німецької окупації. Одним з важливих документів були названі щоденники.

Під враженням від виступу Анна вирішила на основі щоденника написати роман. Вона одразу починає переписувати і редагувати свій щоденник, паралельно продовжуючи поповнювати перший щоденник новими записами. Мешканцям сховища Анна, включаючи себе, дає псевдоніми. Себе вона хотіла спочатку назвати Анною Ауліс, потім Анною Робін. Сімейство Ван Пельс Анна назвала Петронеллі, Гансом і Альфредом Ван Даан (у деяких виданнях — Петронеллі, Герман і Петер Ван Даан). Фріц Пфеффер був замінений на Альберта Дюселля.

Арешт та депортація[ред.ред. код]

У 1944 році влада отримала скаргу на групу євреїв які переховувалися, і 4 серпня будинок, де ховалася сім'я Франк, був обшуканий голландською поліцією і гестапівцями.[3] За книжковою шафою вони знайшли двері, де 25 місяців ховалися нелегали. Усі вісім людей чотири дні утримувалися у в'язниці на вулиці Ветерінгсханс, а потім були поміщені в транзитний концентраційний табір Вестерборк, де як ті хто ухилився від повісток, були поміщені в «штрафне відділення» і спрямовані на найважчі роботи. 3 вересня вони були депортовані звідти в Освенцим. Цей 93-ій склад, в якому було 1019 людей, став останнім ешелоном, який вивозив голландських євреїв до табору смерті, — після нього депортація євреїв з Вестерборк в Освенцим припинилася. До того ж мешканці притулку мали нещастя потрапити в Освенцим у другій половині 1944 року, коли знищення євреїв у німецьких концтаборах досягло максимуму.

Після прибуття Анна разом з матір'ю і сестрою була насильно відділена від батька, як і Августа ван Пельс була відділена від чоловіка і сина. Всі були відправлені на відбір до лікаря Йозефа Менгеле, який вирішував, хто буде допущений до табору. З 1019 людей 549, включаючи всіх дітей, які були молодше 15-ти років, були відправлені в газові камери, Анна, якій виповнилося 15 кілька місяців тому, виявилася наймолодшою ув'язненою, яка не піддалась цьому відбору через свій вік. Едіт, Марго і Анна були направлені в барак 29, де три тижні провели на карантині. 7 жовтня в блоці, де містилися Франки, пройшов відбір жінок для роботи на збройовій фабриці. У числі відібраних були Едіт і Марго, однак у Aнни до того моменту почалася короста, через що її мати і сестра відмовилися від цієї пропозиції, тому що не хотіли кидати Анну.

30 жовтня, коли радянські війська були приблизно за 100 кілометрів від табору, в жіночому відділенні Освенцима-Біркенау була оголошена селекція. Все відділення пройшло огляд у лікаря Йозефа Менгеле, який відбирав ще здорових ув'язнених для відправки в інший табір. Анна та Марго в складі 634 жінок були перевезені до Берген-Бельзен. У листопаді до них приєдналася пані ван Пельс. Там Анна на якийсь час зустріла двох своїх друзів — Ханну Гослар і Наннетт Блітц (обидві згадуються на початку щоденника Анни). Оскільки обидві містилися в іншій секції табору, то Анна спілкувалася з ними через паркан.

Пізніше Блітц описала Анну, як облисілу, виснажену і тремтячу, а Гослар згадувала, що їх зустрічі припадали або на кінець січня, або на початок лютого 1945. Марго вони жодного разу не бачили, тому що та була дуже хвора і не могла злізти з нар. Пані ван Пельс Ханна бачила лише один раз, тому що весь інший час та дбала про Марго. Анна сказала своїм друзям, що вважає, що її батьки мертві, і тому вона не відчуває в собі бажання жити. Пізніше Ханна Гослар прийшла до висновку, що якби Анна знала про те, що Отто живий, вона б зуміла протриматися до звільнення. Сестри Янні і Лін Бріллеслейпер, які подружилися з сестрами Франк, згадували, що в останні дні життя Марго впала з нар на цементну підлогу і лежала там у забутті, проте ні у кого не було сил її підняти. У Анни ж була висока температура і вона часто посміхалася в мареві. У обох були явні ознаки висипного тифу.

На початку березня 1945 року померла Марго, після чого у Анни остаточно зникло бажання чинити опір, і через кілька днів Лін і Янні виявили, що місце Анни на нарах пустує. Саму Анну вони знайшли зовні і насилу відтягли до братської могили, куди раніше віднесли Марго. Точні дати їх смерті невідомі. 15 квітня 1945 британці звільнили Берген-Бельзен.

Єдиним членом сім'ї, хто вижив у нацистських таборах, був батько Анни Отто Франк. Після війни він повернувся до Амстердама, а в 1953 році переїхав до Базеля (Швейцарія). Він помер в 1980 році.

Відомий той, хто особисто знайшов, затримав і відправив до концтабору Анну Франк, її родину та ще кількох євреїв в Амстердамі — це есесівець Карл Йозеф Зільбербауер, що виділявся жорстокістю навіть у своїй організації. Однак після війни він не тільки не був судимий, але навпаки — був прийнятий на службу в розвідку ФРН і успішно зробив там кар'єру.[джерело?]

Щоденник Анни Франк[ред.ред. код]

Оригінал щоденника Анни Франк, виставлений в Центрі Анни Франк у Берліні

Її історія та щоденник послужили за приклад поневірянь жертв Голокосту. Переживання, занотовані у її щоденнику, говорять більш ніж сама статистика мільйонних жертв трагедії, адже ближчі вони для підліткового розуміння.

Сумніви щодо справжності авторства[ред.ред. код]

Ревізіоністи Голокосту постійно ставлять під сумнів достовірність щоденника Анни Франк. Так ревізіоніст Робер Форіссон оголосив цей щоденник післявоєнною підробкою[4]. Але численні експертизи спростували припущення ревізіоністів. Так у листопаді 1980 року всі папери Анни Франк відповідно до заповіту Отто Франка були передані в Нідерландський державний інститут військової документації. Фахівці інституту виконали експертизу щоденника з використанням сучасних технологій. Їхній звіт, опублікований під назвою "Щоденник Анни Франк: критичне видання, " налічує 719 сторінок. Державний інститут переконливо довів, що весь зміст було написано Анною Франк, що цей щоденник не є ні «новелою», ні «літературною фальсифікацією», а точно відтворює вихідні матеріали[5].

Переклади українською[ред.ред. код]

Щоденник Анни Франк вперше перекладено українською у 1995 році, коли на прохання директора Українсько-американського Бюро захисту прав людини, правозахисника Семена Глузмана,[6] переклад щоденника зробив мовознавець, перекладач і редактор Михайло Тупайло[7] (пізніше змінив ім'я та прізвище на гебрейське Міхаель Барад).[8] Перше та друге видання щоденнику на українській мові здійснило видавництво «Сфера» відповідно у 1995 та 1999 роках за допомоги Українсько-американського Бюро захисту прав людини та американського Фонду розвитку єврейських громад в Росії і в Україні. У 2003 з'явилося третє видання перекладау, доповнене фрагментами листів, знайденими 1999 року. Це видання розповсюджувалося безкоштовно на виставці про Анну Франк в Україні у 2003 році.

Видання щоденника
  • Франк Анна. Щоденник. Переклад з німецької: Михайло Тупайло (Міхаель Барад); редактор перекладу: Анна Шнайдерман, Володимир Жмир. Київ: Українсько-Американське бюро захисту прав людини, 1995. 264 стор. ISBN 5-86828-035-0 (1-е вид.)
  • Франк Анна. Щоденник. Переклад з німецької: Михайло Тупайло (Міхаель Барад); редактор перекладу: Анна Шнайдерман. Київ: Сфера, 1999. 278 стор. ISBN 966-7267-80-6 (2-е вид.)
  • Франк Анна. Щоденник. Переклад з німецької: Михайло Тупайло (Міхаель Барад); редактор перекладу: Анна Шнайдерман. Київ: Сфера, 2003. 282 стор. іл. ISBN 966-7841-60-X (3-тє видання доповнене й перероблене; містить матеріал, що раніше не публікувався)
  • Франк Анна. Щоденник. Переклад з німецької: Михайло Тупайло (Міхаель Барад); редактор перекладу: Анна Шнайдерман. Київ: Сфера, 2006; 2009. 282 стор. ISBN 978-966-8782-61-9 (3-тє видання доповнене й перероблене; містить матеріал, що раніше не публікувався)
  • Франк Анна. Сховище. Щоденник у листах. Переклад з німецької: Михайло Тупайло (Міхаель Барад); редактор перекладу: Анна Шнайдерман. Харків: Віват, 2016. 384 стор. ISBN 978-617-690-668-1
Інші твори
  • Франк Анна. Казки, написані на горищі. Переклад з німецької: Л. Гончар; малюнки: О. Михайлова-Родіна. Київ: Веселка, 2000. 47 стор. ISBN 966-01-0122-8
  • Франк Анна. Урок історії. Переклад з німецької: Олена Ділєман; редактор: Менно Метселаар, Руд ван дер Рол. Амстердам: Товариство "Анна Франк", 2001. 94 стор.: фотогр. ISBN 90-72972-67-8

Примітки[ред.ред. код]

  1. У Польщі знайшли кулон, схожий на медальйон Анни Франк - BBC Україна, 16 січня 2017
  2. Révélations sur la mort d'Anne Frank - Le Point, 31/03/2015 (фр.)
  3. 7 фактів, які необхідно знати про щоденник Анни Франк - Gazeta.ua, 15 квітня 2016
  4. Faurisson R. Is The Diary of Anne Frank genuine? // The Journal of Historical Review. — Institute for Historical Review, Spring 1982. — Vol. 3, вип. 2. — P. 147 (англ.).
  5. The Diary of Anne Frank is a Forgery (англ.). Emory University. 
  6. Проект "Виховання толерантності на прикладі історії Голокосту в Україні" - Інститут Юдаіки, Україна
  7. Тупайло Михайло - Видавництво "Віват"
  8. Інтерв’ю з перекладачем світового бестселера – з Михайлом Тупайлом - Видавництво "Віват", 25 червня 2016

Посилання[ред.ред. код]