Збараж

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Збараж
Zbarag s.png Zbarag h.png
Герб Збаража Хоругва Збаража
Збаразький замок
Збаразький замок
Збараж
Збараж на мапі Тернопільської області
Збараж на мапі Тернопільської області
Збараж
Збараж на мапі України
Збараж на мапі України
Основні дані
Країна Україна Україна
Регіон Тернопільська область
Район Збаразький район
Рада Збаразька міська рада
Код КОАТУУ 6122410100
Засноване 1211
Магдебурзьке право 1689
Статус міста з 1939 року
Населення 14 073 (01.01.2015)[1]
Площа 7 км²
Густота населення 2010 осіб/км²
Поштові індекси 47300—47304
Телефонний код +380-3550
Координати 49°40′17″ пн. ш. 25°46′15″ сх. д. / 49.67139° пн. ш. 25.77083° сх. д. / 49.67139; 25.77083Координати: 49°40′17″ пн. ш. 25°46′15″ сх. д. / 49.67139° пн. ш. 25.77083° сх. д. / 49.67139; 25.77083
Водойма Гнізна
Відстань
Найближча залізнична станція Збараж
До обл./респ. центру
 - залізницею 24 км
 - автошляхами 18 км
Міська влада
Адреса 47302, Тернопільська обл., м. Збараж, вул. Б. Хмельницького, 4
Веб-сторінка Збаразька міська рада
Міський голова Полікровський Роман

Commons-logo.svg Збараж у Вікісховищі

Зба́раж (пол. Zbaraż) — місто у Тернопільській області, центр Збаразького району.

Збараж віднесено до 39 міст України з найбільшою кількістю історичних пам'яток[2].

Населення — 16,2 тис. осіб (2003), 14,0 тис. осіб (2013).

Географія[ред.ред. код]

Розміщене на Волино-Подільській височині, серед гір Медобори на обох берегах річки Гнізна — притоки Серету.

Історія[ред.ред. код]

Церква, 2014
Козаки біля кляштору, Збараж, осінь 2014

На околицях міста тривають археологічні розкопки; віднайдені мезолітична стоянка (8 тисяч років до нашої ери), поселення трипільської, черняхівської, Лука-Райковецької, давньоруської культур, могильник 8-9 ст..

Давноруський період[ред.ред. код]

Це колись волинське, а тепер галицьке місто вперше згадується в літописах під 1211 роком, але задовго до цього місто на р. Гнізна було одним з найбільш укріплених удільних центрів Галицько-Волинського князівства. Відомо, що в ХІІІ ст. місто належало польському королеві Лешкови Білому (до 1219 р.)

Збараж належав до Галицько-Волинської держави, став її волосним центром (як Теребовля, Крем'янець, Шумськ).[3]

Литовсько-польський період[ред.ред. код]

Пам'ятна дошка С. Морозенку
Костел бернардинів, Збараж, осінь 2014
Збараж на адміністративній мапі-схемі

У 1393 р. великий литовський князь Вітовт надав Збараж  сіверському князеві Корибуту (охрещений Дмитром) гербу Корибут, який збудував тут замок (за Мацеєм Стрийковським).

Коли 1474 року під стіни міста підійшла татарська орда, захисники Збаража на чолі з князем Василем Васильовичем Несвицьким[4] згоріли разом із фортецею. За це татари знищили замок, розібрали навіть мури. Син Корибута — князь Іван Збаразький — був убитий, його дружину з наймолодшим сином погнали татари з іншими мешканцями в неволю. Замок перейшов до князя Василя, який в 1481 року відав його синові Семену.

У часи польської окупації місто адміністративно належало до Волинського воєводства, розташовуючись недалеко від межі з Руським воєводством.

1587 — на місці старого замку збудовали новий. Ще раз зруйнували татари місто 1598 року.

У липні 1617 р. під Збаражем стояло табором військо з королем Владиславом IV Вазою.

Збараж був родовим гніздом князів Збаразьких. Юрій Збаразький — останній представник — помер у Кракові 1630 р. Після нього місто перейшло до гілки князів Вишневецьких. З 1636 р. Збараж належав князям Вишневецьким — позаяк попередній власник міста Юрій Збаразький не мав ні дітей, ні спадкоємців.

Повстання Хмельницького[ред.ред. код]

Найбільше місто відоме подіями періоду Українсько-польської війни 1648-57 рр., а саме облогою 1649 р. Тоді війська Богдана Хмельницького взяли в облогу сильний коронний гарнізон у Збаражі. На допомогу оточеним вийшла добірна армія, очолена самим королем Яном ІІ Казимиром. Гетьман атакував поляків під Зборовом (це недалеко від Збаража) і мало не взяв короля в полон. На заваді став союзник Хмельницького, кримський хан Іслам-Гірей III, що пригрозив переходом на бік Яна ІІ Казимира, якщо бойові дії не будуть припинені. Результатом став Зборівський договір, за яким реєстр козацького війська було скорочено з 60 до 40 тисяч, а в складі гетьманської держави залишились Київське, Чернігівське та Брацлавське воєводства. Волинь, Поділля та Полісся залишилися під владою Речі Посполитої.

Під мурами Збаразького замку загинув корсунський наказний полковник, уродженець Теребовлянщини Станіслав Мрозовицький (Нестор Морозенко), був тяжко поранений Іван Богун.

Подальший період[ред.ред. код]

1675 — Шишман Ібрагім Паша (Şişman İbrahim Paşa) з турецько-татарським військом знищив Поділля, Волинь, Червону Русь (Бар, Теребовлю, Тернопіль, Підгайці). 27 липня 1675 року взято Збаразький замок (був значно зруйнований), місто повністю спалене, мешканців винищили, молодь погнали в ясир. Місто було звільнене від податків на 12 років. Місто належало князям Вишневецьким, останнім, до 1744 року, був віленський воєвода Михайло Сервацій Вишневецький (?—1744). Від нього місто перейшло до Потоцьких.

1707 року тут побував гетьман Іван МазепаПетром I).

Згідно з листом М. Потоцького з табору під Нараєвом, 1734 року загін війська московитів вийшов з Тернополя в напрямку Збаража.[5] У середині 18 ст. місто адміністративно належало до Волинського воєводства.[6]

В складі імперії Габсбурґів[ред.ред. код]

Стара хата, Збараж, осінь 2014

1772 року місто увійшло до складу володінь Габсбургів (згодом — Австрійська, від 1867 — Австро-Угорська імперія).

У 1789 р. згідно з розпорядженням уряду у Відні була заснована гімназія з німецькою мовою викладання. Вона діяла у приміщенні колишнього бернардинського монастиря. Її у 1805 році перевели до Бережан. За поширеною версією, гімназію перевели зі Збаража після чесельних скарг місцевих міщан.[7]

У 1797 році ці­сар Франц ІІ підтвердив герб міста — зображений верхи на коні св. Юрій, який убиває дракона.

25 листопада 1906 року було відкрито рух залізницею Тернопіль — Збараж.[8]

І-ша світова війна[ред.ред. код]

У 1916 р. для забезпечення Брусиловського прориву місто було з'єднане залізницею із Шепетівкою. Для будови використовували рейки і шпали з відтинку залізниці Великі Бірки — Гримайлів (повністю демонтували).[8]

Західноукраїнська Народна Республіка[ред.ред. код]

На початку листопада 1918 року місто увійшло до складу відновленої Української держави, стало центром повіту ЗУНР. Послом від Збаразького повіту до Української Національної Ради ЗУНР був Шмигельський Андрій (через незначну кількість мешканців місто не мало свого делегата до УНРади).

ІІ-га Річ Посполита[ред.ред. код]

Пам'ятник А. Міцкевичу, Збаразький парк коло замку, осінь 2014

Відновила діяльність філія українського товариства «Просвіта». У 1934—1938 роки секретарем філії товариства «Просвіта» в Збаражі був Данилів Теодор.

СРСР[ред.ред. код]

1939 року відбулось повстання проти «влади рад» у Збаразькому повіті під проводом діячів ОУН, було здійснено напад на відділок НКВД.[9]

Гітлерівська окупація[ред.ред. код]

Знову СРСР[ред.ред. код]

Через майже повну руйнацію Тернополя унаслідок запеклих боїв у Збаражі протягом 19441946 перебували деякі обласні установи та організації.[10]

Відновлення Незалежності України[ред.ред. код]

Міська рада, 2014

29 серпня 2015 відкрили відреставрований пам'ятник Міцкевичу за участи голови Тернопільської ОДА Степана Барни, польських гостей на чолі з Послом Польщі в Україні Генриком Літвіном.[11]

Архітектурно-історична спадщина[ред.ред. код]

Храми[ред.ред. код]

Пам'ятники архітектури:

  • 1887 року під час великої пожежі храми були пошкоджені, невдовзі відреставровані.
  • 1990-ті роки споруджена церква святих Петра і Павла, триває будівництво церкви Покрови Пресвятої Богородиці в селищі цукрового заводу.

Збаразький замок[ред.ред. код]

Докладніше: Збаразький замок

Збаразький замок 1994 року увійшов до складу новоствореного Державного історико-архітектурного заповідника в місті Збаражі, на базі якого в січні 2005 року, за указом президента України, було створено Національний заповідник «Замки Тернопілля».

Пам'ятники[ред.ред. код]

Пам'ятник Богдану Хмельницькому, Збараж
Пам'ятник Івану Франкові, Збараж, 2014

У Збаражі спору­джено пам'ятники:

  • Богдану Хмель­ницькому (1954 р.; скульптор Я. Чайка, архітектор В. Скочеляс)
  • Івану Франку (1992 р.; скульптор В. Одрехівський)
Пам'ятник Климові Савуру
  • Дмитру Клячківському (Климу Савуру, 1994 р.; скульптор В. Мельник, архітектор В. Скочеляс);
  • Адаму Міцкевичу (1898 р.)[12], влітку 2015 року відновлений.[13]).
  • Меморіал слави воїнам, полеглим у німецько-радянській війні (1965 р.; архітектор В.Скочеляс).

Меморіальні таблиці[ред.ред. код]

Встановлено меморіальні таблиці на честь:

  • виступу Івана Франка 1895 року на вічі (будинок школи; 1970) — в грудні 1895 року на центральній площі Збаража відбулося передвиборне віче з участю Івана Франка та місцевих дія­чів радикального руху Андрія Шмигельського, Антона Грицуняка, Я. Остапчука. Письменник робив доповідь про еміграцію селян, застерігав від неї, порушував питання народної освіти, виборчої реформи, вима­гаючи їх докорінної зміни. Вдруге Іван Франко виступив на цій площі 1897 року на передвиборному вічі. З цієї нагоди на вулиці Шевченка пе­ред площею навпроти середньої школи № 2 1970 року встановлено ме­моріальну дошку з написом: «На майдані біля школи 26 грудня 1895 року і в червні 1897 року виступав Іван Франко на передвиборних вічах»[14].
  • та його перебування в місті (будинок Народного Руху; 1991 р.)
  • полковника Нестора Морозенка (замкова стіна; 1975 р.)
  • 125-річчя «Про­світи» (колишній будинок товариства; 1996 р.)
  • фундаторів Українського народного дому В. та Івана Телев'яків (будинок СШ № 1; 1996 р.)
  • перебування в місті Симона Петлюри (залізничний вокзал; 1997 р.).

Пам'ятки природи[ред.ред. код]

Освіта і культура[ред.ред. код]

Повну середню освіту у Збаражі можна здобути у:

  • Збаразькій загальноосвітній школі І-ІІІ ступенів № 1,
  • Збаразькій загальноосвітній школі І-ІІІ ступенів № 2,
  • Збаразькій загальноосвітній школі І-ІІІ ступенів № 3,
  • Збаразькій санаторній школі-інтернат.

Професійну освіту у Збаражі можна здобути у професійно-технічному училищі № 25[15].

У місті діє Збаразький районний краєзнавчий музей.

Спорт[ред.ред. код]

Стадіон, 2014
  • ФК «Галич»[16] — чемпіон — 2008 року,[17] призер чемпіонату Тернопільської області з футболу.

Промисловість[ред.ред. код]

Діють промислові підприємства:

  • завод продтоварів,
  • ТОВ «Збаражцукор»,
  • ЗАТ «Хлі­бозавод»,
  • ТОВ «Інтер»,
  • ВАТ «Квантор»,
  • СП «Тарний комбінат»
  • ТОВ «Kalganoff» та ін.

Транспорт[ред.ред. код]

Автодорога М19 поблизу міста
міст з каплицями
Автостанція

Поряд зі Збаражем проляг відтинок автомагіст­ралі E85 Клайпеда — Александруполіс (з нею співпадає автодорога Одеса — Брест). Одна з транспортних переваг міста — близькість до обласного центру.

У місті діють:

  • залізнична станція на лінії Тернопіль — Шепетівка
  • автобусна станція (приміські та міжміські маршрути, зокрема, є рейс Збараж-Буковель)
  • міський рейсовий автотранспорт
  • таксі.

Засоби масової інформації[ред.ред. код]

Некрополі[ред.ред. код]

Старий цвинтар, 2014

На міському цвинтарі поховані УСС, жертви сталінських репресій (перепоховання).

У парку імені Богдана Хмельницького є меморіальний комплекс на честь радянських воїнів, полеглих при визволенні м. Збараж і прилеглих сіл у березні 1944 р. Поховано понад 680 воїнів. Спочатку вояки були поховані на цвинтарях, у міському парку. У 1984 р. у парку ім. Б. Хмельницького створено меморіальний комплекс, куди перенесені останки воїнів з індивідуальних могил та з цивільного цвинтаря. На комплексі розміщено 32 братські та індивідуальні могили, на яких встановлені лабрадоритові плити з викарбуваними прізвищами[19].

Відомі люди[ред.ред. код]

Народилися[ред.ред. код]

Перебували, працювали[ред.ред. код]

Див. також[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

  1. Статистичний збірник «Чисельність наявного населення України» на 1 січня 2015 року (PDF, XLS)
  2. Збараж - моє місто
  3. ДОВІДКА ПРО АДМІНІСТРАТИВНО-ТЕРИТОРІАЛЬНИЙ ПОДІЛ ТЕРНОПІЛЬСЬКОЇ ОБЛАСТІ / Державний архів Тернопільської області. Путівник. — С. 345.
  4. Tomasz Kunzek. Przewodnik po województwie Tarnopolskim… — S. 115.
  5. [1] (пол.)
  6. H. Dymnicka-Wołoszyńska. Potocki Stanisław h. Pilawa (1698—1760) // Polski Słownik Biograficzny. — Wrocław — Warszawa — Kraków — Gdańsk — Łódź, 1984. — t. XXVIII/1, zeszyt 116. — S. 157. (пол.)
  7. Бережанська Земля: Історично-Мемуарний Збірник. — Ню Йорк — Лондон — Сидней — Торонто, 1970. — Т. 1. — С. 56—57.
  8. а б Ю. Томін, Ю. Романишин, Р. Коритко, І. Паращак. Перша колія: до 150-річчя Львівської залізниці. — Львів : ТзОВ «Західноукраїнський Консалтинговий Центр» (ЗУКЦ), 2011. — 496 с.; іл. — С. 52. — ISBN 978-617-655-000-6.
  9. О. Гаврилюк, І. Крочак, О. Петровський. Тернопіль: сторінки минулого і сьогодення. — Тернопіль: Астон, 2010. — 120 с.; іл. — С. 62. — ISBN 978-966-308-349-0
  10. О. Гаврилюк, І. Крочак, О. Петровський. Тернопіль: сторінки минулого і сьогодення. — Тернопіль: Астон, 2010. — 120 с.; іл. — С. . — ISBN 978-966-308-349-0
  11. Відреставрований пам'ятник Міцкевичу відкрили у Збаражі
  12. на території парку
  13. Відкриття відреставрованого пам'ятника Адаму Міцкевичу у Збаражі, 29.08.2015
  14. Тернопільська обласна організація українського товариства охорони пам'яток історії та культури. Пам'ятники Івану Франку на Тернопільщині. — Тернопіль: Редакційно видавничий відділ управління по пресі, 1981
  15. Професійно-технічне училище № 25 м. Збараж на www.proftekhosvita.org.ua (Професійно-технічна освіта в Україні))
  16. ФК «Тернопіль» — «Галич» Збараж, 2011 р.
  17. Збаразький «Галич» — чемпіон Тернопільщини-2008
  18. Х. Весна. «Амвон» // Тернопільський енциклопедичний словник : у 4 т. / редкол.: Г. Яворський та ін. — Тернопіль : Видавничо-поліграфічний комбінат «Збруч», 2004. — Т. 1 : А — Й. — С. 35. — ISBN 966-528-197-6.
  19. Богдан Андрушків. Некрополі Тернопільщини, або про що розповідають мовчазні могили. — Тернопіль: Підручники і посібники, 1998. — С. 20.
  20. стаття Еммануїла Бергера про Праведників народів світу на Тернопільщині, поміщена у газеті «Русалка Дністрова» за грудень 1994 року
  21. Feldman, Wilhelm. The Yivo Encyclopedia of Jews in Eastern Europe.
  22. Г. Івахів. Тригуба Віктор Костянтинович // Тернопільський енциклопедичний словник : у 4 т. / редкол.: Г. Яворський та ін. — Тернопіль : Видавничо-поліграфічний комбінат «Збруч», 2010. — Т. 4 : А — Я (додатковий). — С. 636. — ISBN 978-966-528-318-8.
  23. В. Ханас. Август ІІІ // Тернопільський енциклопедичний словник : у 4 т. / редкол.: Г. Яворський та ін. — Тернопіль : Видавничо-поліграфічний комбінат «Збруч», 2004. — Т. 1 : А — Й. — С. 19. — ISBN 966-528-197-6.
  24. Б. Мельничук, Б. Пиндус. Ракочий Григорій Львович / Тернопільський енциклопедичний словник : у 4 т. / редкол.: Г. Яворський та ін. — Тернопіль : Видавничо-поліграфічний комбінат «Збруч», 2008. — Т. 3 : П — Я. — С. 169. — ISBN 978-966-528-279-2.
  25. Dmytro Blazejowskyj. Historical Šematism of the Archeparchy of L'viv (1832—1944). — Kyiv: Publishing house «KM Akademia», 2004. — 570 s. — S. 143. — ISBN 966-518-225-0

Джерела[ред.ред. код]

Посилання[ред.ред. код]