Вулиця Словацького (Львів)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Вулиця Словацького
Львів
вул. Словацького. Вигляд від парку ім. Івана Франка.
вул. Словацького. Вигляд від парку ім. Івана Франка.
Місцевість Історичний центр Львова
Район Галицький
Назва на честь Юліуша Словацького
Колишні назви
Палацова, Семінарська, Словацького (част.), Оссолінських (част.),
Словацького, Семінарумштрассе
польського періоду (польською) Palacowa, Seminarska, Słowackiego,
Ossolińskich (cz.), Słowackiego
радянського періоду (українською) Словацького
радянського періоду (російською) Словацкого
Загальні відомості
Протяжність 240 м
Координати початку 49°50′14″ пн. ш. 24°01′28″ сх. д. / 49.8372833° пн. ш. 24.0246000° сх. д. / 49.8372833; 24.0246000Координати: 49°50′14″ пн. ш. 24°01′28″ сх. д. / 49.8372833° пн. ш. 24.0246000° сх. д. / 49.8372833; 24.0246000
Координати кінця 49°50′20″ пн. ш. 24°01′20″ сх. д. / 49.8389500° пн. ш. 24.0224056° сх. д. / 49.8389500; 24.0224056
Поштові індекси 79000[1]
Транспорт
Автобуси № 2А; приміський — № 138[2]
Тролейбуси № 22, 29, 32[2]
Маршрутні таксі № 33, 38[2]
Рух односторонній
Покриття бруківка
Будівлі, пам'ятки, інфраструктура
Архітектурні пам'ятки № 1, 2/4, 3, 14[3]
Поштові відділення ВПЗ № 1 (вул. Словацького, 1)[1]
Забудова історизм, класицизм, сецесія
Парки Парк імені Івана Франка
Зовнішні посилання
У проекті OpenStreetMap пошук у Nominatim
Мапа
CMNS: Вулиця Словацького (Львів) на Вікісховищі

Ву́лиця Слова́цького — вулиця у Галицькому районі Львова. Вулиця є уявним продовженням вулиці Січових Стрільців та прямує до перехрестя з вулицями Коперника та Стефаника. Прилучається вулиця Крушельницької.

Назва[ред. | ред. код]

Нинішня вулиця утворена з двох менших. Ділянка від перехрестя з вулицею Коперника до перехрестя з нинішньою вулицею Дорошенка не пізніше 1844 року вже мав назву вулиця Семінарська, від 1871 — Оссолінських. Ділянка від перехрестя з Дорошенка до початку вулиці Січових Стрільців мала назву вулиця Палацова, а від 1871 року — Словацького. Зрештою, 1889 року першу ділянку також названо на честь польського поета Юліуша Словацького, і так обидві вулиці об'єднано під цією назвою. У листопаді 1941 року вулицю знову розділено і ділянку між нинішніми Дорошенка і Коперника повторно названо Семінарською. У липні 1944 року вулицю знову об'єднано під спільною назвою — Вулиця Словацького.[4]

Забудова[ред. | ред. код]

В забудові вулиці Словацького переважають історизм, класицизм, сецесія.[5] Декілька будинків є пам'ятками архітектури місцевого значення:[3]

№ 1. Будівля Головної пошти, споруджена у 18871889 роках на колишніх ґрунтах греко-католицької семінарії. Проект Сильвестра Гавришкевича у стилі неоренесансу попередньо відкоригований у Відні архітектором Фрідріхом Зетцом. Нагляд за будівництвом здійснював Йозеф Браунзайс, роботи виконувала будівельна фірма Людвіка Балдвіна-Рамулта і Юліана Цибульського. Під час українсько-польської війни тут відбувались запеклі бої, внаслідок чого будівлю сильно понищено. 1923 року за проектом Альфреда Захаревича та Євгена Червінського завершено перебудову, під час якої у центрі внутрішнього подвір'я добудовано флігель, замінено перекриття, переобладнано усі комунікації, фасади набули рис модернізованого класицизму. На аттиках з'явились стилізовані рельєфи, виконані ймовірно Юліушем Белтовським. У міжвоєнний період тут містилася Дирекція пошт і телеграфів.[6] У 19491950 роках проведено чергову реконструкцію, котра переважно торкнулась інтер'єрів. Наступна реконструкція відбулась у 19731975 роках за проектом Аполлона Ограновича. Скульптурні композиції інтер'єру розроблені Еммануїлом Миськом, вітражі — Ярославом Серветником. 1985 року проведено реставрацію фасаду.[7][8] Будинок є пам'яткою архітектури місцевого значення № 271-м.[3] За радянських часів в приміщенні поштамту містився також обласний відділ центрального управління з розповсюдження друкованих видань «Союздрук[ru]».[9]

№ 2, 4. Житлові прибуткові будинки (кам'яниця Барда) у стилі геометричного модерну, близькі до тодішньої німецької архітектури. Збудовані для власника Германа Барда за проектом Юзефа Авіна у 19121913 роках. Скульптурне оздоблення Зигмунта Курчинського.[10] Будинки є пам'яткою архітектури місцевого значення № 754-м.[3]

№ 3. Наріжний житловий колишній прибутковий будинок у стилі історизму. Збудований 1883 року за проектом Яна і Кароля Шульців.[11] На першому поверсі міститься львівське регіональне відділення ПАТ «Банк Інвестицій і заощаджень».[12] Будинок є пам'яткою архітектури місцевого значення № 1032-м.[3]

№ 4. В будинку на початку ХХ століття містився магазин Анджея Берлінського з продажу друкарських машинок.[13]

№ 5. Житловий колишній прибутковий будинок, зведений 1883 року за проектом Яна і Кароля Шульців.[11]

№ 6. У цій кам'яниці у 19201934 та 19391941 роках мешкав видатний львів'янин, польський поет та афорист Станіслав Єжи де Туш-Лец. 22 квітня 2018 року, на фасаді будинку відкрито меморіальну таблицю на його честь.[14]

№ 8, 10. Прибуткові будинки Л. Бачевського, зведені за проектом Яна Томаша Кудельського у 18921894 роках (будинок № 10 має також № 37 на вулиці Дорошенка)[15]. В будинку № 8 наприкінці XIX — початку XX століть мешкав директор Державної промислової школи, автор проекту Львівського оперного театру, архітектор Зиґмунт Ґорґолевський.[16] У 1940-1950-х роках працювала державна фотографія Львівського обласного відділу «Укрфото».[17]

№ 12. — триповерховий житловий будинок (теперішня адреса — вул. Дорошенка, 36), перший поверх якого за Польщі займала аптека «Під Фемідою», заснована 1901 року Фредериком Девехою,[18][19] у радянські часи — аптека № 33, а 1996 року аптеці повернена історична назва — «Під Фемідою».[20] від 2017 року в приміщенні колишньої аптеки відкрили магазин жіночої білизни «Victoria’s secret».[21]

№ 14. Адміністративний будинок, зведений фірмою Міхала Уляма у 1911 — 1912 роках.[22] В будинку на початку ХХ століття містився сільськогосподарський синдикат.[13] У міжвоєнний період тут містився «Банк земельний іпотечний у Львові».[23] В будинку мешкав один з керівників Українського лікарського товариства у міжвоєнний період доктор Мирон Вахнянин.[24][25] Будинок є пам'яткою архітектури місцевого значення № 1033-м.[3]

№ 16. Житловий прибутковий будинок, зведений 1876 року за проектом Емануеля Галля.[11] В цьому будинку у міжвоєнний період містилося архітектурно-будівельне бюро Максимільяна Когута та Юзефа Тіша,[26] а також мешкав лікар Людвик Ландау з родиною,[27] батько відомої польсько-ізраїльської письменниці Іди Фінк.[28]

№ 18. Наріжний житловий колишній прибутковий будинок складного планування. Збудований у стилі історизму 1873 року за проектом Емануеля Галля.[11] У 1940-1950-х роках кімнату № 6 займала міська рада добровільного пожежного товариства.[29]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. а б Поштові індекси та відділення поштового зв’язку України: Львів-поштамт
  2. а б в Маршрути громадського транспорту м. Львова
  3. а б в г д е Список будинків — пам’яток архітектури м. Львова
  4. Довідник перейменувань вулиць і площ Львова, 2001, с. 57
  5. 1243 вулиці Львова... — С. 109.
  6. Голубець, 1925, с. 171
  7. Сьомочкін І. Будинки Головної пошти на тлі історії її розвитку (XVIII—XX ст.) // Галицька брама. — 1996. — № 23. — С. 6—7.
  8. Архітектура Львова, 2008, с. 548
  9. Дудыкевич, 1949, с. 123
  10. Архітектура Львова, 2008, с. 489
  11. а б в г Архітектура Львова... — С. 339-340.
  12. Перелік та графік роботи відділень ПАТ «Банк Інвестицій і заощаджень». www.bisbank.com.ua. Банк Інвестицій і заощаджень. Процитовано 17 червня 2019. 
  13. а б Księga adresowa Król. stoł. miasta Lwowa... — S. 374.
  14. У Львові відкрили меморіальну таблицю Станіславу Єжи Лецу
  15. Бірюльов Ю. О. Кудельський Ян Томаш // Енциклопедія Львова / За редакцією А. Козицького. — Львів : Літопис, 2010. — Т. 3. — С. 653. — ISBN 978-966-7007-99-7.
  16. Бірюльов Ю. О. Ґорґолевський Зиґмунт // Енциклопедія Львова / За редакцією А. Козицького та І. Підкови. — Львів : Літопис, 2007. — Т. 1. — С. 635. — ISBN 978-966-7007-68-8.
  17. Дудыкевич, 1949, с. 170
  18. Księga adresowa Król. stoł. miasta Lwowa... — S. 364.
  19. Ilustrowany informator miasta Lwowa... — S. 21.
  20. Старі аптеки Львова. zaxid.net. 17 лютого 2010. Процитовано 5 травня 2019. 
  21. Львівська міськрада розірвала договір продажу історичної аптеки «Під Фемідою». 032.ua. 15 лютого 2019. Процитовано 5 травня 2019. 
  22. Тимофієнко В. І. Улям М. // Зодчі України кінця XVIII — початку XX століть. Біографічний довідник. — К. : НДІТІАМ, 1999. — ISBN 966-7452-16-6.
  23. Ilustrowany informator miasta Lwowa... — S. 51.
  24. Голубець, 1925, с. 177
  25. Ганіткевич Я. Українська медицина Львова до початку Другої світової війни
  26. Ilustrowany informator miasta Lwowa... — S. 28.
  27. Ilustrowany informator miasta Lwowa... — S. 35.
  28. Тернопільщина. Письменники: Фінк, Іда
  29. Дудыкевич, 1949, с. 157

Джерела[ред. | ред. код]

Посилання[ред. | ред. код]