Рухомовський Ізраїль Хацкелевич

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Рухомовський Ізраїль Хацкелевич
Народився 2 жовтня 1860(1860-10-02)[1]
Мозир, Мінська губернія, Російська імперія
Помер 17 березня 1936(1936-03-17)[1] (75 років)
Булонь-Біянкур
Поховання Баньє (цвинтар)[2]
Країна  Російська імперія
Діяльність ювелір, chaser
Знання мов їдиш, російська і французька
Magnum opus Тіара Сайтаферна

Ізра́їль Хацке́левич Рухомо́вський (1860, Мозир — 1936, Булонь-Біянкур) — ювелір, письменник, автор багатьох унікальних ювелірних творів, серед яких: скринька у вигляді саркофага з мініатюрним золотим скелетом із 167 рухомими кістками, твори юдаїки, вази, композиції на міфологічні теми. Всесвітньо прославився як автор тіари Сайтаферна. На думку колекціонера А. Н. Іванова — «найбільший ювелір всіх часів і народів»[3].

Біографія[ред. | ред. код]

Ізраїль (Ісроел-Бер) Рухомовський[4] народився 1860 року в місті Мозирі[5] (нині Гомельська область, Республіка Білорусь). Батьки хотіли, щоб він став рабином, тож у дитинстві він отримав релігійну освіту. Проте Ізраїль обрав ювелірну справу і сам вивчився ювелірному і граверному ремеслу[6][7]. Починав як різьбяр печаток[8]. У 17 років одружився. В середині 1880-х років він переїхав до Києва, де мав нагоду працювати в провідних ювелірних майстерень. Юний талант спочатку залишався маловідомим, хоча його послугами користувалися чимало заможних клієнтів. Наприклад, Йосип Маршак постійно замовляв у Рухомовського свої твори[9]. Потім, в 1892 році, Рухомовський переїхав до Одеси, де мешкав за адресою Успенська, № 36[10]. Його майстерня не мала вивіски[11].

Згодом Рухомовський створив чимало цікавих і унікальних ювелірних робіт. Протягом дев'яти років[12][13][14] І. Рухомовський працював над однією з найкращих своїх робіт — невеликою скринькою у вигляді труни-саркофага розміром 10 см завдовжки та 4 см заввишки. Під кришкою саркофага знаходився мініатюрний золотий кістяк, у якого рухаються 167 кісток[15].

«Тіара Сайтаферна»

Одними із замовників І. Рухомовського були брати Шепсель і Лейба Гохмани, купці третьої гільдії[16]. Вони замовили у І. Рухомовського в 1895 році «Тіару Сайтаферна», а потім видали її за роботу майстрів причорноморського античного грецького міста Ольвії, яку ті зробили в подарунок скіфському царю Сайтаферну як викуп[17]. 1896 року тіару під виглядом оригіналу продали в Лувр за 200 000 франків (50 000 рублів). Рухомовському купці дали тільки 1800 рублів. Робота була зроблена настільки майстерно, що всі провідні фахівці, зокрема і директор Лувру, керівник відділу античного мистецтва та інші, визнали виріб оригіналом. Через велику ціну для покупки тіари потрібно було спеціальний дозвіл і субсидії парламенту Франції.

23 березня 1903 року в одній із паризьких газет у відкритому листі ювеліра з Парижа Ліфшиця було сказано, що автором тіари є Ізраїль Рухомовський[18]. Йому не повірили, проте тіара була прибрана в запасник, а уряд створив комісію на чолі з Клермон-Ганно, членом Академії наук. Через два дні з Одеси в паризьку газету дали телеграму, що Ізраїль Рухомовський заявив, що він справді є автором тіари. Через тиждень, 5 квітня 1903 року, Рухомовський вперше в житті прибув до Парижа. Там він зміг легко довести, що є автором (показав креслення і зробив ідентичну копію її частини). На прохання назвати ім'я організаторів афери Ізраїль Рухомовський розповів дуже неправдоподібну історію про купця з Керчі. Про Гохманів він скромно промовчав.

Потім І. Рухомовський повернувся в Одесу. Дуже довго збирав кошти на отримання статусу купця третьої гільдії, однак зібрати потрібну суму він так і не зміг. Все, що зібрав, — насилу покрило вартість квитків для нього і його сім'ї в Париж в один кінець. Певний час І. Рухомовський працював в Луврі реставратором.

Останні три десятиліття Ізраїль Рухомовський провів з дружиною і дітьми в Парижі, де створював роботи для заможних парижан на кшталт барона Едмона Ротшильда. Діти Рухомовського теж стали відомими ювелірами, художниками і літераторами[6].

Ізраїль Рухомовський був знайомий з Максом Нордау, Теодором Герцлем. У Макса Нордау був жетон роботи Рухомовського, який йому подарували «Сини Сіону». А у Герцеля від одеситів була вітальна адреса, яку зробив Соломон, син Ізраїля Рухомовського[13].

Помер Рухомовський в Булонь-Біянкурі в 1936 році в злиднях[11]. Похований на цвинтарі Баньйо (ділянка 16)[19].

Родина[ред. | ред. код]

Троюрідний небіж — режисер Ізраїль Цуріелевич Пікман[4].

Вибрані твори[ред. | ред. код]

Всього відомо менше 160 творів. Деякі з творів[13] :

  • Саркофаг з мініатюрним кістяком (1893—1902[20]);
  • Тіара Сайтаферна (1895—1896; вісім місяців[21]);
  • Кольє з міфологічними сценами[22] ;
  • Статуетка «Ахіллес і Мінерва» ;
  • Золота ваза, з якої два скіфи п'ють вино ;
  • Композиції на міфологічні теми ;
  • «Шадай» для дочки Ротшильда Міріам[13] ;
  • Мезузи у вигляді трубочки — дванадцять міліметрів завдовжки та чотири в діаметрі, в ній три менші трубочки, одна в іншій, остання трубочка завершується маленькою рукою. У трубочках викарбувано молитву «Шма» і десять заповідей. Всього на мезузі 1311 літер;
  • Ритон[23] — ріг, всуціль прикрашений рельєфом з життя скіфів;
  • Кольє — головна сцена — спокушання Геркулеса сиреною[24];
  • Пляшка для парфумів, виготовлена з близько 40000 кульок;
  • Медальйон «Десять заповідей»[25];
  • Медальйон, зроблений в подарунок директору фабрики Жако в Одесі;
  • Жетон «Стіна скорботи». Одна сторона — картина «Стіна скорботи» (євреї плачуть і моляться), на іншій стороні — 10 заповідей, «щит Давида» і напис: «Слухай Ізраїль, Господь Бог наш, Господь один»[26];
  • Кулон у вигляді тіари царя Сайтафарнеса;
  • Золоті статуетки богині Ніки і Ерота, що сидять верхи на кентаврі[27];
  • Брелок «Золотий кістяк»;
  • Залізний щит, карбований і інкрустований під твори епохи Відродження;
  • Брошка з зображенням жіночої голівки;
  • Золоті книжечки з десятьма заповідями і футлярчики з золота і срібла.

Відомі місця збережених робіт:

  • Лувр[13] ;
  • Ермітаж ;
  • Один виріб — Музей декоративного мистецтва в Парижі ;
  • Два вироби — Всеросійський музей декоративно-прикладного та народного мистецтва ;
  • Два вироби — Російський національний музей ;
  • Музей Фаберже[22]
  • приватні колекції.

Роботи також виставляються на престижних аукціонах Лондона і Парижа[28].

Увічнення пам'яті[ред. | ред. код]

  • На фасаді будинку № 6 на вулиці Осипова (колишньої Ремісничої), з ініціативи Олександра Гуна 22 квітня 2014 року з'явилася меморіальна дошка, скульптор Олександр Князик.

Публікації[ред. | ред. код]

  • Рухомовский И. Моя жизнь, моя работа = (מײַן לעבן און מײַן אַרבעט). — 1-е изд. — Париж, 1928. (їдиш)

Примітки[ред. | ред. код]

  1. ↑ а б в http://consultation.archives.hauts-de-seine.net/mdr/index.php/docnumViewer/calculHierarchieDocNum/713565/367506:396213:408623:408626:713565/768/1366 — С. 29.
  2. ↑ http://archives.paris.fr/arkotheque/visionneuse/visionneuse.php?arko=YTo2OntzOjQ6ImRhdGUiO3M6MTA6IjIwMTktMTEtMTAiO3M6MTA6InR5cGVfZm9uZHMiO3M6MTE6ImFya29fc2VyaWVsIjtzOjQ6InJlZjEiO2k6MjU7czo0OiJyZWYyIjtpOjIyNjU0O3M6MTY6InZpc2lvbm5ldXNlX2h0bWwiO2I6MTtzOjIxOiJ2aXNpb25uZXVzZV9odG1sX21vZGUiO3M6NDoicHJvZCI7fQ==#uielem_move=161%2C64&uielem_islocked=0&uielem_zoom=145&uielem_brightness=0&uielem_contrast=0&uielem_isinverted=0&uielem_rotate=F — С. 27.
  3. ↑ Иванов, 2002, с. 15.
  4. ↑ а б Лейбельман М. (6 листопада 2003). «Тиара скифского царя» (рос.). Kackad.com. Архів оригіналу за 27 травня 2016. Процитовано 31 травня 2016.
  5. ↑ Пикман Б., Эренбург И. Рассказ инженера Пикман из Мозыря (Записал Илья Эренбург) (рос.). Архів оригіналу за 27 травня 2016. Процитовано 31 травня 2016.
  6. ↑ а б Басин Я. З. Фальшивая тиара Сайтоферна (рос.). Архів оригіналу за 27 травня 2016. Процитовано 31 травня 2016.
  7. ↑ Гений, которого знал весь мир (рос.). Viktorbagley.wix.com. Архів оригіналу за 28 травня 2016. Процитовано 31 травня 2016.
  8. ↑ Рухомовский, 1928.
  9. ↑ Иванов, 2002, с. 19.
  10. ↑ Тиара скифского царя ювелира Рухомовского (рос.). Тайный Мир Анубиса. 2011. Архів оригіналу за 27 травня 2016. Процитовано 31 травня 2016.
  11. ↑ а б Иванов, 2002, с. 27.
  12. ↑ Сапожников, 1903.
  13. ↑ а б в г д Лейбельман М. (20 листопада 2003). Тиара скифского царя (рос.). Kackad.com. Архів оригіналу за 27 травня 2016. Процитовано 31 травня 2016.
  14. ↑ Иванов, 2002, с. 28.
  15. ↑ Скиф из Одессы (рос.). Фонд Ави Хай. 2011. Архів оригіналу за 15 квітня 2021. Процитовано 31 травня 2016.
  16. ↑ Робулец С. (16 березня 2016). Очаков — Париж. Афера тысячелетия (рос.). Очаковсий портал. Архів оригіналу за 27 травня 2016. Процитовано 31 травня 2016.
  17. ↑ Нехамкин С. (7 грудня 2011). Корона скифского царя. Аргументы Недели. Архів оригіналу за 15 березня 2012. Процитовано 27 травня 2016.
  18. ↑ История одной авантюры-мистификации (рос.). Reading-hall.ru/. 2011. Архів оригіналу за 11 квітня 2021. Процитовано 31 травня 2016.
  19. ↑ Archives de Paris, registres journaliers d'inhumation, Bagneux, 1936, numéro 1131 (vue 27 sur 30).
  20. ↑ Иванов, 2002, с. 20.
  21. ↑ Иванов, 2002, с. 26.
  22. ↑ а б Три произведения Израиля Рухомовского в Музее Фаберже (рос.). Баден-Баден: Музей Фаберже. Архів оригіналу за 28 травня 2016. Процитовано 1 червня 2016.
  23. ↑ Иванов, 2002, с. 44.
  24. ↑ Иванов, 2002, с. 45.
  25. ↑ Иванов, 2002, с. 46.
  26. ↑ Иванов, 2002, с. 47.
  27. ↑ Иванов, 2002, с. 48.
  28. ↑ Фельдман В. С. Рухомовский Израиль (1880—1936) — ювелир (рос.). Всемирный клуб одесситов. Архів оригіналу за 27 травня 2016. Процитовано 31 травня 2016.

Література[ред. | ред. код]

  • Либман М. Островский Г. Поддельные шедевры. — М. : Советский художник, 1966. — 112 с. — (Страницы истории искусств)
  • Брашинский И. Б. В поисках скифских сокровищ / Отв. ред. Б. Б. Пиотровский. — Л : Наука, 1979. — 144 с.
  • Гун А. А. Тайна золотой тиары. — Од. : Печатный дом, 2012. — 202 с. — ISBN 978-966-389-299-3.
  • Сапожников Б. Израиль Рухомовский и его работы. — Одеса : Коммерческая типография Б. Сапожникова, 1903.

Посилання[ред. | ред. код]

Перегляд цього шаблону
  Довідкові видання
Нормативний контроль
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Рухомовський_Ізраїль_Хацкелевич&oldid=40608051