Ікона Страшного суду

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
посилання=Файл:%22Страшний_Суд%22_1560ті_с._Мшанець.jpg

Ікона Страшного суду — іконографія православної ікони, що зображує прийдешній кінець світу — вселенський Страшний суд, який буде здійснений Ісусом Христом під час його Другого пришестя[1]. На ній зображуються картини кінця світу, останнього суду над усім людством, воскресіння мертвих, сцени пекельних мук нерозкаяних грішник ів і райського блаженства праведник ів.

Сюжет ікони[ред. | ред. код]

Під час Страшного суду всі коли-небудь існували живі і мертві воскреснуть у плоті. Над ними Ісусом буде здійснено суд, і кожен заслужить вирок згідно зі своїми земними справами — або вічне блаженство в раю, або вічні муки в ад у (Мф 25: 1-13, 25: 31-33)[1].

Тексти[ред. | ред. код]

У розробленій формі іконографія Страшного суду заснована на текстах Євангелія, Апокаліпсису, а також святоотцівських творіннях: «Слова» Єфрема Сиріна, словами паладію Мниха, «Житія Василя Нового» та інших творів візантійської і давньоруської літератури; в наступний період в іконографічних деталях можна угледіти і тексти народних духовних віршів[2].

  • Одним з найважливіших джерел, що зробив вплив на склад і характер композицій Страшного суду, було Житіє Василя Нового (Х століття).
  • Бачення пророка Данила (Дан 10 — 12) — в сцені «Бачення пророка Даниїла» ангел показує пророку Даниїлу чотирьох звірів. Ці звірі символізують «шкідники царства» (царства, яким належить загинути) — Вавилонське, Македонське, Перське і Римська, або антихристово. Перше представляється в образі ведмедя, друге — в образі грифона, третє — в образі лева, четверте — в образі рогатої звіра. Іноді писалися ще й інші звірі, які мають алегоричне значення. Серед останніх особливо цікаві зайці, які, за широко поширеній на Русі поданням, втілених у віршах про «Голубиній книзі», були алегоричними образами правди (білий заєць) і «кривди» (сірий заєць).
  • Вогняний потік (річка) відомий по так званому «Ходінню Богородиці по муках», одному з найпопулярніших в давньоруської писемності апокрифів. У списках «Ходіння», починаючи з XII століття, вказується, що «в річці сей безліч чоловіків і дружин; одні занурені до пояса, інші — по груди, і лише третій — по шию», залежно від ступеня їх провини.

Призначення[ред. | ред. код]

Зображення Страшного суду мали важливу особливість: вони створювалися не для того, щоб залякати людину, а щоб змусити задуматися його над своїми гріхами; « Не зневірятися, не втрачати надії, але започаткувати покаяння »[2]. Покаяння як неодмінна умова досягнення Царства Божого — є одним з основоположних положень християнського віровчення, і ця проблема була особливо актуальна для рубежу рубежу XI—XII століть, часу проникнення сюжету на Русь.

Іконографія[ред. | ред. код]

Історія складання[ред. | ред. код]

Православна іконографія Страшного суду існує у візантійському мистецтві c XI—XII століть[1].

Витоки зображення цього сюжету сходять до IV століття — живопису християнських катакомб. Спочатку Суд зображувався у двох формах: історія відділення овець від козлів і притчі про десять дів. Потім в V—VI формуються окремі частини оповідного зображення, які потім до VIII століття у Візантії складуться в закінчену композицію[3].

Зображення цього сюжету включає не тільки іконопис, але й система розпису православного храму (і у Візантії, і на Русі), де він розташовується зазвичай на західній стіні. Західна Європа також використовувала даний сюжет (наприклад, Мікеланджело в Сікстинській капелі). Найбільш відомі пам'ятники візантійського культурного ареалу на цей сюжет — у притворі церкви Панагії Халкеон в Салоніках (початок XI ст.); в Грузії — сильно пошкоджена фреска в Давидо-Гареджийського монастирі Удабно на західній стіні (XI ст.); погано збереглися фрески Страшного суду в Атенський Сіон (XI ст.), в церкві в Ікви (XII століття), грандіозна композиція Страшного суду храму в Тімотесубані (1-я чверть XIII ст.)

«Страшний Суд» 1662 р. Церква Успіння Пресвятої Богородиці с. Мединичі

У «Повісті временних літ» згадується епізод про використання християнським «філософом» (православним проповідником) запону із зображенням Страшного суду для проповіді християнства князю Володимиру, що вплинуло на майбутнє хрещення самого Володимира і Русі[1]. Зображення Страшного суду були дієвим засобом, що допомагали до обігу язичників. На Русі композиції Страшного суду з'являються дуже рано, незабаром після Хрещення.

Найраніша відома руська фреска на цей сюжет — Кирилов монастир у Києві (XII століття), розписи Ніколо-Дворищенского собору в Новгороді (поч. XII в.), Георгіївський собор Старої Ладоги (1180-ті рр.), церква Спаса на Нередице (1199), Дмитровський собор Володимира (кінець XII ст.), потім слідують фрагменти розпису Андрія Рубльова і Данила Чорного в Успенському соборі Володимира[4].

Іконографічний канон Страшного суду, якому призначено буде існувати потім, принаймні, ще сім століть, складається в кінці X — початку XI століть[2]. В XI-ХII століттях був створений цілий ряд важливих образів Страшного суду. Найбільш відомі: розписи церкви Панагії Халкеон в Салоніках (1028), фрески Сант Анджело ін Форміс, дві ікони із зображенням Страшного суду з монастиря святої Катерини на Синаї (XI—XII ст.), дві мініатюри Паризького Євангелія, пластина слонової кістки з музею Вікторії та Альберта в Лондоні, мозаїка базиліки Торчелло у Венеції, фрески церкви Мавріотісси в Касторії, розписи Бачковський кістниці в Болгарії і гігантські мозаїки підлоги собору в Отранто (1163), і близького за часом собору в Трани[5].

Найбільш раннє відоме російське іконописне зображення відноситься до XV століття (ікона в Успенському соборі Московського Кремля)[4]. Н. В. Покровський, дослідник XIX століття, вказує, що до XV століття російські «Страшні суди» повторюють візантійські форми, на XVI—XVII століття припадає пік розвитку цього сюжету в живописі, а кінця XVII століття, на думку Покровського, есхатологічні зображення стали писати з меншим майстерністю — особливо в південно-західній Росії (під впливом західноєвропейських впливів)[6].

Композиція[ред. | ред. код]

Ікона Страшного суду є надзвичайно багатою за кількістю дійових осіб і включає зображення, які можна згрупувати за трьома темам[1]:

  1. Друге пришестя Христове, воскресіння мертвих і суд над праведними і грішними
  2. Оновлення світу
  3. Торжество праведників в небесному Єрусалимі.
Last Judgment (Russia, 1580s) detail 01.jpg
Last Judgment (Russia, 1580s) detail 02.jpg
Last Judgment (Russia, 1580s) detail 04.jpg

Посилання[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. а б в г д Ілюстрований словник з іконопису
  2. а б в Протоієрей Микола Погребняк. Іконографія Страшного суду
  3. Покровський Н. В. Євангеліє в пам'ятках іконографії переважно візантійських і росіян. М., 2001 // Цит. за: Протоієрей Микола Погребняк. Іконографія Страшного суду
  4. а б Антонова В. І., Мньов Н. Е. Каталог давньоруського живопису XI — початку XVIII ст. (Держ. Третьяковська галерея). Т. 1-2. М., 1963
  5. Ліфшиц Л. І., Сарабьянов В. Д., Царевська Т. Ю. Монументальний живопис Великого Новгорода. Кінець XI — перша чверть XII століття. СПб., 2004. // Цит. по: Протоієрей Микола Погребняк. Страшного суду
  6. Давидова М. Г. Ікони «Страшного суду» XVI-XVII ст. Простір художнього тексту

Література[ред. | ред. код]

  • Покровський Н. В. Страшний Суд в пам'ятках візантійського та російського мистецтва. — Праці VI археологічного з'їзду в Одесі. Т. III. Одеса, 1887.
  • Буслаєв Ф. І. Зображення Страшного суду по російським подлинникам // Буслаєв Ф. І. Твори. Т. 2. СПб., 1910.
  • Буслаєв Ф. І. Російський лицьовій Апокаліпсис. СПб., 1884.
  • Алпатов М. В. Пам'ятник давньоруської живопису кінця XV століття ікона «Апокаліпсис» Успенського собору Московського Кремля. М., 1964.
  • Сапунов Б. В. Ікона «Страшний суд» XVI в. з села Лядіни // Пам'ятки культури. Нові відкриття. Мистецтво. Археологія. Щорічник, 1980. М., 1981. С. 268—276.
  • Страшний суд Божий. Бачення Григорія, учня святого і богоносного отця нашого Василія Нового Царгородського. М., 1995.
  • Цодіковіч В. К. Семантика іконографії «Страшного суду». Ульяновськ, 1995.
  • Шаліна І. А. Псковські ікони «Зішестя в пекло» // Східно-християнський храм. Літургія і мистецтво. СПб., 1994. С. 230—269.