Стара Ладога

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
село Стара Ладога
рос. Старая Ладога
Coat of Arms of Staraya Ladoga (Leningrad oblast).png
Герб села
Країна Росія Росія
Суб'єкт Російської Федерації Flag of Leningrad Oblast.svg Ленінградська область
Муніципальний район Волховський район
Код ЗКАТУ: 412 098 629
Основні дані
Час заснування: 753
Перша згадка: 862
Поштовий індекс 187412
Телефонний код +7-81363
Географічні координати: 59°59′55″ пн. ш. 32°17′49″ сх. д. / 59.99871799999999666° пн. ш. 32.29698900000000350° сх. д. / 59.99871799999999666; 32.29698900000000350Координати: 59°59′55″ пн. ш. 32°17′49″ сх. д. / 59.99871799999999666° пн. ш. 32.29698900000000350° сх. д. / 59.99871799999999666; 32.29698900000000350
Водойма річка Волхов
Карта
Стара Ладога (Росія)
Стара Ладога
Стара Ладога

Commons-logo.svg Стара Ладога у Вікісховищі

Стара́ Ла́дога (рос. Старая Ладога; давньоісл. Aldeigjuborg; до 1703 — місто Ладоґа[1]) — в наш час село Волховського муніципального району Ленінградської області Росії, адміністративний центр Староладозького сільського поселення. Розташоване на лівому березі річки Волхов, за 12 км від Ладозького озера.

Історія та археологія[ред.ред. код]

Перша літературна згадка про місто зафіксована в «Сазі про Олава Трюґґвасона» монаха Одда Сноррасона. В скальдичних віршах варягів-вікінгів місто звалося Aldeigja, а в саговій традиції Aldeigjuborg. За археологічними даними, місто існувало з 8 століття на торговельному шляху від Балтійського моря на Волгу (в Болгари) і на Дніпро («із варяг в греки») й вважається, що тоді воно було першою князівською резиденцією скандинавської династії Рюриковичів. Скандинави складали верхівку тодішнього суспільства Русі, про що свідчать чисельні місцеві поховання, досліджені археологами вже в післярадянський час.

У Ладозі та її околицях знайдено 6 скарбів арабських куфічних срібних монет,[2] в т. ч. найдавніший у Східній Європі — 786 року.[3]

У 997 році кам'яні укріплення Ладоґи були зруйновані вояками норвезького ярла Ейріка Гаконсона.[4]

В часи князя Ярослава Мудрого у Ладозі був окремий князівський престіл, який посідали троюрідний брат княгині Інґіґерди Ранґвальд Ульвсон (з 1019 р.) і його син Ульф-Ейлів Ранґвальдсон (†1036/37).[5]

У «Сазі про Магнуса Доброго» скальди повідомили, що 1034 року норвезькі гевдінґи Ейнар Тамбарскельфір та Кальв Арнарсон прибули по нього до Ладоґи, звідки вислали гінців до Ярослава Мудрого у Гольмґарді. Після отримання листів безпеки вони прибули до князя та мали у нього авдієнцію.[6]

В ХІХV століттях — це фортеця й торговельно-ремісничий центр Новгородської республіки. Від 1478 року, після завоювання Москвою та підкорення Великого Новгороду, перебуває у складі Московського великого князівства. В 1704 році місто було перенесене Петром І до гирла річки Волхов (Нова Ладога).

Збереглись частина валу і кам'яної фортеці, церкви ХІІ століття (в тому числі й церква Георгія) з фрагментами фресок, залишки житлових кварталів VIII–XII століть.

Музей і пам'ятки[ред.ред. код]

  • Староладозький музей-заповідник
  • Староладозька фортеця. Заснована варягами ще наприкінці IX ст. Руїнована пам'ятка оборонної архітектури XIIXVI ст. У фортеці знаходиться Георгіївська церква — церква домонгольської архітектури. Дерев'яна клітська церква Дмитра Солунського — 1901 р.
  • Микольський Староладозький монастир. Споруди XVIIXX ст. Собор Миколи Чудотворця збудований в 1640-х рр. на місці домонгольського храму початку XIII ст.
  • Церква Різдва Іоанна Предтечі колишнього Предтеченського монастиря — 1695 р.
  • Успенський Староладозький монастир (XIIXIX ст.). Успенська церква (1160-і рр.) — споруда домонгольської архітектури.
  • Олексіївська церква. 1833 р., класицизм.

Примітки[ред.ред. код]

  1. Л. Войтович. Гольмґард… С. 43.
  2. див. Дирхам
  3. Л. Войтович. Гольмґард… С. 53.
  4. Л. Войтович. Гольмґард… С. 55.
  5. Л. Войтович. Гольмґард… С. 52.
  6. Там же. — С. 43.

Література[ред.ред. код]

  • Л. Войтович. Гольмґард: де правили руські князі Святослав Ігоревич, Володимир Святославич та Ярослав Володимирович? // Український історичний журнал. — К., 2015. — № 3 (522) за травень-червень. — С. 37-55. ISSN 0130-5247.
  • Географический энциклопедический словарь. — Москва: Советская энциклопедия, 1989. — С. 586. (рос.)

Посилання[ред.ред. код]