Імам Шаміль

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Шаміль
Shamil 1.jpg
3-й Імам Дагестану і Чечні
Народився 26 червня 1797(1797-06-26)
Гімри, Унцукульський район, Дагестан
Помер 4 лютого 1871(1871-02-04) (73 роки)
Медина, Османська імперія Османська імперія
Поховання Аль-Баки
Громадянство Російська імперія
Національність Аварець
Ім'я при народженні Алі[1]
Діяльність політик і Імам
Титул Імам
Попередник Гамзат-бек
Конфесія Іслам (сунізм)
Дружина Патімат, Джавгарат, Загідат, Анна Долуханова, Амінат
Діти сини: Джамалудін, Газі-Магомед, Саїд, Магомед-Шапі, Магомед-Каміль

дочки: Напісат, Патімат, Нажават, Баху-Меседу, Софіят

Wikiquote-logo.svg Висловлювання у Вікіцитатах

Commons-logo.svg Медіафайли у Вікісховищі

Імам Шамі́ль (* 1797, аул Гімри, Дагестан — ↑ 1871, Медина, Саудівська Аравія) — керівник національно-визвольної боротьби (газавату) народів Північного Кавказу під час Кавказької війни (1817—1864). 1834 року проголошений імамом, об’єднав Західний Дагестан і Чечню, потім і Черкесію в теократичну державу Імамат. Взятий у полон під час штурму Гунібу 1859 року князем О.Барятинським. Перевезений із сім’єю до Калуги. У 1860-х роках деякий час жив у Києві. 1870 року дістав дозвіл здійснити паломництво до Мекки.

Біографія[ред.ред. код]

Навчався у найкращих у Дагестані викладачів арабської граматики, а також логіки та риторики. Проповіді його знаменитого односельця Газі-Мухаммада (17951832), імама і проповідника джихаду, захоплювали Шаміля, який спочатку став його учнем, а потім послідовником.

Боротьба[ред.ред. код]

Оточений разом з імамом Газі-Мухаммадом у 1832 р. російськими військами під проводом барона Розена в башті коло рідного села Гімри, Шаміль встиг, хоча і тяжко поранений (зламані рука, ребра, ключиця, проколота легеня), вирватися з оточення. Імам Газі-Мухаммад (18291832) першим кинувся на ворога і загинув. Його тіло було розіп'яте і впродовж місяця виставлене на вершині гори Таркі-тау, після цього відтята голова Газі-Мухаммада передавалася як трофей всіма фортецями Кавказької кордонної лінії.

Поки Шаміль лікувався від ран новим імамом наприкінці 1832 р. був проголошений інший сподвижник Газі-Мухаммада гоцатлинський чанка Гамзат-бек (18321834), син Аліскандир-бека, вериза Умар-хан-нуцала Великого (17751801), що походив від нащадків Мухаммад-хана Казі-Кумухського. В 1834 р. Гамзат-беку вдалося захопити Хунзах і винищити династію аварських нуцалів. Але 7 чи 19 вересня 1834 р. Гамзат-бек був убитий у Хунзахській мечеті змовниками, що помстились йому за винищення роду Хунзахських правителів — нуцалів.

Ставши третім імамом Чечні і Дагестану Шаміль 25 років був провідником горян Чечні і Дагестану, успішно борючись проти російських загарбників [2].

Створений ним Імамат за умов війни на Кавказі став унікальним державним утворенням. Шаміль керував державою практично одноосібно.

В 1840-х рр. Шаміль здобув низку серйозних перемог над російськими військами. Однак у 1850‑х роках держава Шаміля почала занепадати. Напередодні Кримської війни 1853 — 1856 рр. Шаміль, розраховуючи на підтримку Великої Британії та Османської імперії, активізував свої дії, проте зазнав невдачі.

Підписання Паризького мирного договору 1856 р. дозволило Російській імперії зосередити проти Шаміля величезні сили: Кавказький корпус було переформовано в армію (до 200 тисяч осіб). Нові головнокомандувачі — генерал Ніколай Муравйов (1854—1856) і генерал Олександр Барятинський (1856—1860) продовжували стискати зашморг блокади навколо Імамату. В квітні 1859 р. впала резиденція Шаміля в Чечніаул Ведено. А до середини червня були ліквідовані останні осередки супротиву на території Чечні.

Після остаточного приєднання Чечні до Російської імперії, війна тривала ще майже 5 років. Шаміль з 400 мюридами відступив до дагестанського аулу Гуніб [3].

Полон[ред.ред. код]

Шаміль з синами

6 вересня 1859 р. Шаміль разом з 400 мюридами був оточений в Гунібі і 7 вересня здався в полон на почесних умовах.

Після прийому у Санкт-Петербурзі імператором йому було дозволено жити у Калузі.

В серпні 1866 р. в парадному залі Калузьких губернських дворянських зборів Шаміль разом з синами Газі-Магомедом і Магомедом-Шапі приніс присягу на вірність Російській імперії. Через 3 роки Найвищим Указом Шамілю був присвоєний спадковий дворянський титул[4].

У 1868 р. російський імператор, враховуючи те, що калузький клімат погано впливає на здоров'я немолодого Шаміля, дозволив йому перебратися до Києва. Шаміль разом із сім'єю прибуває до Києва у грудні 1868 р.

Смерть[ред.ред. код]

Останнє прохання Шаміля, з яким він вже неодноразово звертався до Олександра II відпустити його для здійснення хаджу з дружинами і доньками, залишивши при цьому синів у Російські імперії, було задоволене. Газі-Магомеду і Магомеду-Шапі було дозволено супроводжувати батька лише до Одеси.

Шаміль побачив Мекку і другу святиню ісламу, Медину, де поклонився гробу Мухаммеда. 4 лютого 1871 р. він помер і був похований в Медині на цвинтарі Аль-Бакія[5].

Доля нащадків Шаміля[ред.ред. код]

Син Газі-Магомед після початку Російсько-турецької війни очолив османську дивізію і відзначився під час облоги Баязета, закінчив свою кар'єру маршалом османської армії та останні свої дні провів у Медині, де помер у 1902 р.

Його «відступництво» негативно вплинуло на долю Магомеда-Шапі, який залишався у Росії. Після початку війни він попросився на фронт, та дозволу не отримав, у 1877 р. був відсторонений від служби і поселився у Казані. Помер Магомед-Шапі в Кисловодську в 1906 р.

Останній син Шаміля, Магомед-Каміль, народжений вже в Калузі, так, як і Газі-Магомед, служив у турецькій армії, так само закінчив службу у чині маршала. Він дожив до 87 років і помер у 1951 р[6].

Нащадком Імама Шаміля також є легендарний чеченський полководець Шаміль Басаєв.

Шаміль у Києві[ред.ред. код]

Шаміль мешкав тут у 1860-х роках.

У листі арабською мовою до князя Олександра Барятинського, Шаміль писав:
« […] Я благополучно прибув до Києва і розмістився з сімейством у будинку, приготованому для мене урядом. Місто Київ я вважаю одним із найкращих міст, які мені доводилося бачити в Російській імперії, як за добрим кліматом, так і за гарним гористим розташуванням, що нагадує мені батьківщину, де я народився і виріс. Молю Бога, аби воно послужило ліками для мого сімейства і було би виконанням мого душевного бажання[7].  »

Присутність у Києві кавказького вождя сприяла активізації радикальної молоді. Київські студенти і різночинці кидали до карети Шаміля зошити з переписаним від руки Шевченковим «Кавказом» [8].

Див. також[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

Джерела[ред.ред. код]

Посилання[ред.ред. код]


Персоналії Це незавершена стаття про особу.
Ви можете допомогти проекту, виправивши або дописавши її.