Аварці
Аварці | |
---|---|
Кількість | ~ 1,2 млн. |
Ареал | Росія
Азербайджан 1 496 (2001)[7] |
Близькі до | даргинці |
Входить до | нахсько-дагестанські мови, Аваро-андо-цезькі мови і Аваро-андійські мови |
Мова | аварська мова |
Релігія | мусульмани-суніти |
Аварці (самоназва — аварал, avaral, магlарулал, mah̨arulal) — найбільший народ сучасного Дагестану, Російська Федерація.
Аварці сьогодні проживають на території Дагестану і є найчисленнішим етносом цієї республіки. Населяють більшу частину гірської частини, а частково і рівнини (Буйнакський, Хасав'юртівський та ін. райони). Крім Дагестану, проживають в Чечні, Калмикії та інших суб'єктах РФ, а також в Азербайджані (головним чином, Белоканський і Закатальський райони — понад 100 тис. осіб), Грузії (кварельські аварці) і Туреччині. За межами Росії найбільшою аварською діаспорою є діаспора в Туреччині (приблизно 20 поселень). Одвічна область розселення аварців в Дагестані — басейни річок Аварське й Андійське Койсу, Каракойсу.
Чисельність в РФ (2002) — 814 473 осіб. Аварцями асимільовано багато споріднених мовно народів (арчинці, андо-цезські народи). У містах мешкає лише 32 % аварців (станом на 2001). За останні 35 років чисельність аварців в Росії збільшилася у 2,5 рази. Народжуваність і рівень природного приросту аварців залишаються дуже високими, незважаючи на тенденцію, що намітилася в останні роки, до стабілізації. Частка міського населення зростає швидшими темпами. Чисельність городян серед аварців за останні 35 років зросла у 7 разів, в значній мірі за рахунок міграцій з села. Проте в містах народжуваність падає досить повільно.
Досить високий рівень ендогамії (внутрішньоетнічних шлюбів), що підвищується в останній час. У Дагестані не відбувається ні асиміляція корінних народів російським населенням, ні формування єдиного дагестанського етносу. Відбувається утворення декількох великих етнічних спільнот у результаті асиміляції ними нечисленних груп.
Назва району | Населення району | % аварців |
Цунтинський район | 18 282 | 99,4 % |
Ахвахський район | 22 014 | 99,4 % |
Гергебільський район | 19 910 | 99,2 % |
Цумадинський район | 23 345 | 98,9 % |
Шамільський район | 28 122 | 98,7 % |
Гумбетівський район | 22 046 | 98,6 % |
Тляратинський район | 22 165 | 98,4 % |
Унцукульський район | 29 547 | 97,5 % |
Хунзахський район | 31 691 | 97,5 % |
Чародинський район | 11 777 | 97,3 % |
Гунібський район | 25 303 | 96,4 % |
Ботліхський район | 54 322 | 95,1 % |
Казбеківський район | 42 752 | 85,9 % |
Кизилюртівський район | 61 876 | 83,4 % |
Кизилюрт (м/о) | 43 421 | 71,7 % |
Кізлярський район | 67 287 | 46,6 % |
Южно-Сухокумськ | 10 035 | 46,1 % |
Буйнакськ | 62 623 | 45,8 % |
Тарумовський район | 31 683 | 35,8 % |
Хасав'юртівський район | 141 232 | 31,4 % |
Хасавюрт | 131 187 | 30,7 % |
Махачкала (м/о) | 696 885 | 26,7 % |
Буйнакський район | 73 402 | 23,5 % |
Левашинський район | 70 704 | 22,4 % |
Новолакський район | 28 556 | 21,9 % |
Бабаюртівський район | 45 701 | 20,3 % |
Кизляр (м/о) | 51 707 | 20,1 % |
Кумторкалинський район | 24 848 | 18,7 % |
Каспійськ | 100 129 | 14,6 % |
Ізбербаш | 55 646 | 3,5 % |
Рутульський район | 22 926 | 2,7 % |
Лакський район | 12 161 | 1,1 % |
Дагестан | 2 910 249 | 29,4 % |
Землі Дагестану були заселені ще за часів пізнього неоліту (4-3,5 тисячі років до н. е.). Аварці є прямими нащадками цих народів, що говорили спільною дагестано-нахською мовою. Наприкінці 3 тисячоліття до н. е. предки аварців перейшли до осілого землеробсько-скотарського типу господарства. Етногенез аварців проходив в умовах гірської ізоляції, що сприяв консервації певних рис господарства і культури, антропологічної зовнішності населення, мовних особливостей. Вже античні джерела I—II століть згадують «саварен», які, швидше за все, є предками сучасних аварців. З аварцями пов'язують також відомі з другої половини I тисячоліття до н. е. племена легів, гелів, каспіїв, утіїв.
У I тисячолітті нашої ери аварці досягли великих успіхів у терасному землеробстві. Арабські джерела (ІХ-Х століть) містять дані про царство Серір, на місці якого виникло Аварське ханство. Аварське ханство змальовується джерелами як союз вільних товариств, які об'єднувалися під центральною владою хана лише у військових цілях. Пізніше тут виникло Мехтулинське ханство, до якого входило близько сорока «вільних суспільств».
У XV столітті серед аварців утвердився іслам сунітського толку, з XVI століття існувала писемність на арабській графічній основі. Аж до XVIII століття Аварське ханство перебувало у залежності від Персії. Після приєднання Дагестану до Росії в 1813 році аварці взяли участь у визвольній боротьбі горців Дагестану і Чечні під керівництвом Шаміля. У другій половині XIX століття до аварців стали проникати товарно-грошові відносини. Національна консолідація аварців прискорилася з утворенням 1921 року Дагестанської АРСР (з 1991 року — Республіка Дагестан).
Ще в другій половині XIX століття термін «аварці» був самоназвою лише для жителів Хунзахського плато. Аварці називали себе за назвами громад, до яких належали. Частина цих громад була залишками давніх племен, а частина місцевими угрупуваннями що склалися історично. Тому в російських джерелах аварці звалися за цими громадами: салатовці, бактлінці, койсубулінці, андалальці, телетлинці, хунзахці, гідатлінці тощо.
Навколо аварців консолідується 13 сучасних андо-дідойських етнічних груп: андійці, ботліхці, годоберинці, каратинці, ахвахці, чамалинці, кванадинці, тиндинці (так звані андійські народи) і цези (дідойці), хвар-шинді, бежитинці, гунзебці і арчинці (так звані дідойські народи).
Рідна мова — аварська, нахсько-дагестанської групи північнокавказької мовної родини. Має дві говірки: північну і південну, кожна з яких включає ряд діалектів. Високі показники вибору мови своєї національності як рідної.
Згідно перепису населення рф 2010 року, 80,88% серед етнічних аварців у Дагестані вільно володіють аварською мовою.
Аварці належать до балкано-кавказької раси великої європеоїдної раси.
За релігійними поглядами віруючі аварці — мусульмани-суніти. Збереглися пережитки домусульманських вірувань (шанування природних явищ, святих місць, обряди викликання дощу і сонця та інші).
Традиційні заняття аварців — гірське скотарство і орне землеробство, місцями садівництво з штучним зрошенням і терасовою розробкою гірських схилів. Землеробство відігравало провідну роль до ХІІІ-XIV століть. З XIV-XV століть основним напрямком господарства більшості районів стає тваринництво, хоча в багатьох селищах, перш за все по долинах Койсу, значне місце займає садівництво.
У XIV—XV століттях припиняються вторгнення кочівників, велика увага приділяється землеробства, аварці починають вирощувати товарне зерно. На рівнинних районах аварці вирощували ячмінь, пшеницю, голозерний ячмінь, жито, овес, просо, бобові, кукурудзу, картоплю, льон, коноплі. У гірських районах і передгір'ях землеробство поєднувалося зі скотарством, у високогір'ї провідна роль належала скотарству (головним чином отарному вівчарству). Традиційні породи овець — грубошерстні, за радянських часів з'явилися тонкорунні породи овець.
Існуючі державні утворення зазвичай підтримували один з одним дружні відносини, що забезпечувало без перешкод перегін худоби з гір на рівнину й назад. Стадо складалося звичайно на 2/3 з овець та кіз і на 1/3 з великої рогатої худоби, коней і віслюків. За всіх часів аварці займалися садівництвом і виноградарством, практикували терасування гірських схилів, безпарову сівозміну, чергування сільськогосподарських культур, триярусне використання ділянок. Існувала зрошувальна система.
Аварці використовували дерев'яні та металеві знаряддя праці: дерев'яний плуг із залізним лемешем, мотику, кирку, малу косу, серп, молотильні дошки, волокуші, вила, граблі, дерев'яну лопату.
Домашні і кустарні промисли аварців: шерстяне ткацтво, виробництво повсті, килимарство, обробка шкіри, виготовлення мідного посуду, золотоковальство, обробка дерева, шкір і каменю, ковальська справа, карбування по металу (сріблу, міді, мельхіору) тощо.
У високогірних районах аварці проживали невеликими поселеннями на 30—50 будинків, в гірських районах — поселеннями у 300—500 будинків. Будинки становили суцільну стіну вздовж вузьких вуличок, які часто перекривалися навісом і утворювали тунелі. У багатьох селищах ставили бойові башти.
Рівнинні селища збудовані за сучасним типом. Традиційні житла аварців являють собою кам'яні будівлі у 1, 2, 3 поверхи з пласким земляним дахом або 4-5-поверхові баштоподібні будинки з окремим входом на кожному поверсі. Часто будинки будувалися за принципом, коли дах однієї домівки слугував дворищем для іншого. Характерною особливістю житла був центральний опорний стовп, прикрашений різьбленням. У наш час[коли?] аварці будують домівки з каменю в один або два поверхи із заскленою терасою, вкривають залізом або шифером.
Традиційний костюм аварців — туникоподібна сорочка, штани, бешмет, черкеска, папаха, башлик, кожух, бурка, шкіряний ремінь. Жінки носили штани, сукню-сорочку, довгу сукню з подвійними рукавами, головний убір «чохто», що являв собою очіпок або відлога з мішечком для кіс, кольорові покривала, фабричні хустки, смушкові шуби. Костюм оторочувався вишивкою, сріблом, доповнювався срібними прикрасами. Взуття у аварців було шкіряним, повстяним або в'язаним.
Сімейні стосунки складалися на основі шаріату, суспільне життя регулювалася звичаями взаємодопомоги, гостинності, кровної помсти.
Дуже багатий і різноманітний аварський фольклор (пісенні і прозаїчні жанри). До наших днів дійшли багато епічних та ліричних оповідань, пісень, казок, прислів'їв, приказок.
Аварці грали на різних музичних інструментах: чагчан, чагур, тамур-пандур, лал (вид сопілки), зурна, бубон, барабан. Різноманітні танці: швидкі, повільні, чоловічі, жіночі, парні.
Образотворче мистецтво аварців представлене орнаментуванням по дереву, каменю, металу і тканинах.
Своєрідністю відзначається кухня в аварців. Належить до північнокавказьких кухонь. Аварська національна кухня ввібрала в себе деякі традиції азербайджанської та грузинської кухонь, але набагато більше пов'язана вона з кухнею степових скотарських народів, склалися під впливом давніх ногайців, кумиків, кипчаків, туркмен і, трохи пізніше, османських завойовників.
Часто використовується баранина та яловичина. Важливим компонентом багатьох страв є сушене м'ясо. Основною стравою аварської кухні є хінкал. Йому присвячуються вірші та пісні. На відміну від хінкалі аварський хінкал це поєднання декількох страв — юшки, тіста, соуса, м'яса, зелені.
Окремою стравою є наваристі супи (чурпа) з використання м'яса, сочевиці, щавеля. В інших стравах часто використовується квасоля. Проте суто овочевих страв у аварців доволі мало. Відповідно до східних кухонь в аварській багато солодких страв.
- ↑ а б в г д е ж (рос.) Населення за національністю та суб'єктам Російської Федерації [Архівовано 2006-11-04 у Wayback Machine.].
- ↑ а б в г д е ж (рос.) Всеросійський перепис населення 2002 року [Архівовано 2008-02-02 у Wayback Machine.].
- ↑ а б в г д е ж Включно з андо-цезькими народами
- ↑ (рос.) Демоскоп. Етнічний склад Азербайджана за переписом 1999 року.
- ↑ (англ.) Ethnic Groups of Georgia: Censuses 1926—2002 [Архівовано 2015-11-22 у Wayback Machine.].
- ↑ (рос.) Демоскоп. Етнічний склад Казахської РСР у 1989 році.
- ↑ Всеукраїнський перепис населення 2001 року[недоступне посилання].
- ↑ Численность населения городских округов, муниципальных районов, городских и сельских поселений, городских населенных пунктов, сельских населенных пунктов Республики Дагестан — Федеральна служба державної статистики РФ (рос.)
- Українська радянська енциклопедія : у 12 т. / гол. ред. М. П. Бажан ; редкол.: О. К. Антонов та ін. — 2-ге вид. — К. : Головна редакція УРЕ, 1974–1985.
- (рос.) Советская историческая энциклопедия, Москва, 1961.
- (рос.) Аварці // Народы России. Атлас культур и религий. — М.: Дизайн, Информация. Картография, 2010. — 320 с.: с илл. ISBN 978-5-287-00718-8
- (рос.) Агларов М. А. Сельская община в Нагорном Дагестане в XVII — начале XIX в. — М.: Наука, 1988.
- (рос.) Агларов М. А. Андийцы. — Махачкала: ЮПИТЕР, 2002.
- (рос.) Айтберов Т. М. И аварский язык нуждается в государственной поддержке // Журнал «Народы Дагестана». 2002. № 5. С. 33 — 34.
- (рос.) Алексеев М. Е., Атаев В. М. Аварский язык . — М.: Academia, 1998. С. 23.
- (рос.) Алексеев В. П. Происхождение народов Кавказа — М.: Наука, 1974.
- (рос.) Алародии (этногенетические исследования) / Отв. ред. Агларов М. А. — Махачкала: ДНЦ РАН ИИАЭ, 1995.
- (рос.) Атаев Б. М. Аварцы: язык, история, письменность. — Махачкала: ДНЦ РАН, 2005.
- (рос.) Гаджиев А. Г. Происхождение народов Дагестана (по данным антропологии). — Махачкала, 1965. С. 46.
- (рос.) Гёкбёрю Мухаммед «О великий Аллах, ты яви нам Серого Волка…» // Журнал «Наш Дагестан». 1993. № 165—166. С. 8.
- (рос.) Дадаев Юсуп Государственный язык Имамата // Журнал «Ахульго», 2000. № 4. С. 61.
- (рос.) Дебец Г. Ф. Антропологические исследования в Дагестане // Труды Ин-та этнографии АНСССР. XXXIII. — М., 1956.
- (рос.) Дебиров П. М. Резьба по камню в Дагестане. — М.: Наука, 1966. С. 106—107.
- (рос.) Дьяконов И. М., Старостин С. А. Хуррито-урартские и восточно-кавказские языки // Древний Восток: этнокультурные связи. — М.: Наука, 1988.
- (рос.) Иоанн Галонифонтибус Сведения о народах Кавказа (1404). — Баку, 1980.
- (рос.) Магомедов Абдулла Дагестан и дагестанцы в мире. — Махачкала: Юпитер, 1994.
- (рос.) Магомеддадаев Амирхан Эмиграция дагестанцев в Османскую империю (История и современность). Махачкала: ДНЦ РАН, 2001. Книга II.
- (рос.) Магомедов Мурад Походы монголо-татар в горный Дагестан // История аварцев. — Махачкала: ДГУ, 2005. С. 124.
- (рос.) Муртузалиев Ахмед Маршалл Мухаммад Фазиль-паша Дагестанлы // Журнал «Наш Дагестан». — 1995. № 176—177. С. 22.
- (рос.) Мусаев М. З. К истокам фрако-дакийской цивилизации // Журнал «Наш Дагестан», 2001—2002. № 202—204. С. 32.
- (рос.) Мусаев М. З. Африди — афганские авары Апаршахра — газета «Новое дело», № 18, 2007.
- (авар.) МухӀаммадова Майсарат Аваразул бихьиназ цӀар рагӀараб Дагъистан (Аварскими мужчинами прославленный Дагестан). — Махачкала: Юпитер, 1999
- (рос.) Тахнаева П. И. Христианская культура средневековой Аварии. — Махачкала: ЭПОХА, 2004.
- (рос.) Халилов А. М. Национально-освободительное движение горцев Северного Кавказа под предводительством Шамиля. — Махачкала: Дагучпедгиз, 1991.
- (рос.) Четинбаш Мехди Нюзхет След кавказского орла: последний Шамиль // Журнал «Наш Дагестан». 1995. № 178—179—180. С. 36.
- (англ.) Nikolajev S. L., Starostin S. A. A North Caucasian Ethymological Dictionary. — Moscow, 1994.
- Аварці [Архівовано 25 лютого 2022 у Wayback Machine.] // ВУЕ
Це незавершена стаття з етнографії. Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її. |
Це незавершена стаття з етнології. Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її. |