Інститут імені Михайла Пупина

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Інститут
імені Михайла Пупина
Институт Михајло Пупин
Основні дані
Засновано 1946
Приналежність державний науково-дослідний інститут
Контакт
Ключові особи директор
Prof. dr Sanja Vraneš
Адреса Белград, Сербія
Volgina 15, 11060
Веб-сторінка www.pupin.rs
E-mail info@pupin.rs

CMNS: Інститут імені Михайла Пупина на Вікісховищі

Інститут імені Михайла Пупина (ІМП) (серб. Институт Михајло Пупин, англ. Mihajlo Pupin Institute, Белград, Сербія)  — є провідним науково-дослідним закладом у галузі інформаційних і комунікаційних технологій (ІКТ). Це найбільший і найстаріший інститут ІКТ у Південно-Східній Європі. Він був створений у 1946 році у Федеративній Народній Республіці Югославії (ФНРЮ) для виготовлення численних комп'ютерних систем. В Інституті Михайла Пупина були розроблені комп'ютери серій CER, HRS та TIM, які свого часу були досить поширеними на території колишньої Югославії.

Інститут названий на честь американського фізика та винахідника сербського походження — Михайла Пупина (1858—1935), який у списку «100 найзнаменитіших сербів» займає 60 місце. Адміністративно він є підрозділом Белградського університету.

У науковому співтоваристві, інститут добре відомий широким діапазоном своїх досліджень, передусім ранніми роботами в галузі людиноподібних роботів.

Крім того, IMП є кращим прикладом практики успішних зв'язків між науковими колами і спеціалістами у промисловості. Ефективність цих зв'язків полягає в адекватній організації процесу передачі технологій, підсиленого стандартами Міжнародної організації зі стандартизації (ISO).[1]

Історія[ред.ред. код]

Заснування інституту при Сербській академії наук і мистецтв у Белграді відбулося в 1946 році. Тоді він складався з двох незалежних один від одного підрозділів: Інституту телекомунікацій та Інституту електроніки. 1947 року у тодішній Федеративній Народній Республіці Югославії (ФНРЮ) був створений Центральний інститут радіо, а в 1948 році — Інститут енергетики. Через два роки для вивченням всіх явищ, які пов'язані з електрикою, вирішили об'єднати ці чотири інститути в єдиний Інститут імені Ніколи Тесли.

1959 року в Інституті імені Ніколи Тесли вибрали групу вчених і дослідників для створення окремого інституту електроніки і телекомунікацій, який назвали Інститутом імені Михайла Пупина. Виконавча рада Національних зборів Народної Республіки Сербія та співзасновники — факультет електротехніки Белградського університету, Електронна промисловість Нишу і компанія Енергопроект[sr], у 1961 році виділили з Інституту ядерних наук «Бориса Кидрича» дві лабораторії: лабораторію автоматизації та лабораторії цифрових технологій і об'єднали їх у «Інститут автоматики і телекомунікації Михайла Пупина».

В інституті у 1960-х і 1970-х роках були розроблені лампові, а пізніше транзисторні, електронно обчислювальні машини серій CER (Cifarski elektronski računar) та HRS-100 (Hibridni Računarski Sistem).

У 1963 році в інституті Михайла Пупина спеціально для потреб інвалідів, у тому числі і ветеранів війни, був виготовлений перший у світі біонічний протез кисті руки, який назвали — «Белградська кисть[sr]». Її розробили югославські вчені Райко Томович[sr] і Міодраг Ракич за допомогою професора Ітіро Като з університету Васеда в Японії.

За час свого існування інститут неодноразово піддавався реструктуризації і реорганізації, зокрема на його базі було створено факультет електротехніки Белградського університету, від нього відділилися кілька дочірніх компаній, таких як «Електронна промисловість» і «Енергопроект». До 1968 року інститут фінансувався виключно державою, пізніше частково перейшов на самофінансування. Працівники інституту постійно шукають теми нових розробок, які можуть бути реалізовані у вигляді товарної продукції.

Примітки[ред.ред. код]

Посилання[ред.ред. код]