Ісаму Чо
| Ісаму Чо | |
|---|---|
| яп. 長勇 | |
 | |
| Народився |
19 січня 1895[1] Фукуока, Японія |
| Помер |
23 червня 1945 (50 років) Префектура Окінава, Японія ·колота рана |
| Країна |
.svg){kind=small} Японія |
| Діяльність | військовослужбовець |
| Учасник | Японсько-китайська війна і Друга світова війна |
| Роки активності | з 1916 |
| Військове звання | генерал-лейтенант |
Ісаму Чо (японською: 長 勇, англійською Chō Isamu,19 січня 1895 – 22 червня 1945) офіцер імперської армії Японії, відомим своєю підтримкою ультранаціоналістичної політики та причетністю до низки спроб державного перевороту в Японській імперії до початку Другої світової війни.
Біографія[ред. | ред. код]
Ісаму Чо народився в префектурі Фукуока. У 1916 році він закінчив Військову академію армії Японії, а в 1928 році закінчив Вищу військову академію армії Японії.
Після того, як Ісаму Чо отримав доручення, Ісаму Чо був призначений на свою першу службу за межами Японської імперії в політизованій на той час Квантунській армії Японської імперії, що базувалася на той час не території східної Китайської Республіки. Ісаму Чо повернувся до Японської імперії, щоб відігравати дуже активну роль у внутрішній політиці в імперської армії Японії, також він був активним учасником, або непрямим учасником березневого інциденту та інциденту імперських кольорів (з іншими лідерами: Кінгоро Хашимото, Джіро Мінамі, Садао Аракі серед японських військових та японських націоналістів Іккі Кіта, Шумей Окава, Міцуру Тояма, Канічіро Камей і Козабуро Тачібана ). Ісаму Чо був засновником японського націоналістичного таємного товариства (організації) «Сакуракай», метою якого було повалення демократичного уряду Японської імперії, та запровадити замість нього державний соціалістичний режим, який би викорінив корупцію в Японській імперії. Ісаму Чо був відомий тим, що швидко міг розлютитися і часто міг вразити своїх підлеглих.[2]
На початку Другої китайсько-японської війни Ісаму Чо, був командиром 74-го піхотного полку Шанхайського експедиційного корпусу, який був приєднаний до японської армії яка перебувала в центральному Китаї, і базувалася вона на території так званої Маньчжурської держава. Під час битви при Нанкіні, Ісаму Чо був ад'ютантом принца Асаки. Також вважається що Ісаму Чо був причетним до розправи над китайськими військовополоненими, проте існують суперечки чи Ісаму Чо діяв відповідно до наказу японського принца, чи діяв за власної волі.[3]
Незабаром Ісаму Чо брав участь у ряді прикордонних інцидентів на кордоні між Маньчжурською державою та Радянським Союзом, він був в якості начальника штабу 26-ї дивізії IJA з 1939 по 1940 рік. У 1940 році Ісаму Чо ненадовго перевели до штабу Тайваньської армії Японії, в якій він став начальником штабу Індокитайської експедиційної армії з 1940 по 1941 рік [4] .
В 1941 році Ісаму Чо був заступником начальника штабу підрозділу 82 у Бюро військових справ у військовому міністерстві Японської імперії, та брав участь у стратегічному та тактичному плануванні японського військового вторгнення в Південно-Східну Азію. З 1941 по 1942 рік Ісаму Чо супроводжував японську Південну армію до Французького Індокитаю, щоб наглядати за реалізацією японської стратегії, і служив офіцером зв’язку між японською Південною армією та японською 14-ю армією на території Філіппін.
З 1942 по 1944 рік Ісаму Чо був командиром японської 10-ї піхотної групи (Dai 10 Hohei-Dan(第10歩兵団)) 10-ї дивізії IJA, це були гарнізонні сили, що базувалися на території Маньчжурської держави. Також Ісаму Чо служив у штабі японської Квантунської армії, а згодом — командиром 1-ї мобільної бригади. Наприкінці 1944 року Ісаму Чо був відкликаний з території Маньчжурської держави на Хоум-Айленд, а потім на острів Окінаву. Незадовго до свого останнього бою в березні 1945 року, Ісаму Чо отримав звання японського генерал-лейтенанта.
Битва за Окінаву[ред. | ред. код]
Ісаму Чо був начальником штабу 32-ї армії під час битви за Окінаву . Він розробив складні підземні укріплення навколо замку Сюрі, але при цьому виступав за вкрай агресивну військову відповідь на американське вторгнення на острів, замість тактики пасивної оборони. Він переконав японського генерала Міцуру Ушідзіму почати катастрофічний контрнаступ 5 травня 1945 року.
До середини червня 1945 року, 32-а армія була фактично скорочена до захисту двох опорних пунктів, одного під хребтом Куніші, а іншого, командного штабу на пагорбі 89 [5].
Ушідзіма і Ісаму Чо вирішили вчинити Сеппуку (японське ритуальне самогубство) і в ніч свого запланованого самогубства, вони влаштували бенкет у печері з командним пунктом із великою їжею, яку приготував кухар Ушідзіми Тецуо Накамутам, страви були доповнені великою кількістю саке та особистих запасів Ісаму Чо, що залишилися, серед них було і чорно-біле шотландське віскі. [5]
Незабаром, вранці 22 червня 1945 року, співробітники японського командного пункту вишикувалися, щоб віддати шану Ушідзімі, який був одягнений у японську парадну форму, і Ісаму Чо, який був у білому кімоно. Ісаму Чо зголосився йти першим і вести шлях, оскільки шлях може бути темним», але генерал Ушідзіма наполягав на тому, щоб він сам пішов першим. Вони вийшли на зовнішній виступ з видом на океан, на який було постелено білу тканину поверх ковдри. Вручений помічником ніж, генерал Ушідзіма закричав і зробив глибокий вертикальний розріз свого оголеного живота, перш ніж капітан Сакагучі (який вважався майстерним фехтовальником) обезголовив його мечем. Ісаму Чо пішов за генералом Ушідзімою, і тіла обох чоловіків були поховані трьома санітарами в неглибоких могилах.[5] Їх тіла були поховані під егідою американських військових 27 червня 1945 року біля печери, де вони загинули в останні години боїв на острові Окінава. «Тіла двох японських генералів були опущені в могили майже над їхнім печерним штабом, який був опечатаний під час служби американського прапора». [6]
На звороті кімоно Ісаму Чо був написаний ним вірш:
«З хоробрістю я служив своїй нації.З вірністю я присвячую своє життя». [5]
Посилання[ред. | ред. код]
- ↑ TracesOfWar
- ↑ Fuller, Richard (1992). Shokan: Hirohito's Samurai. London: Arms and Armor. с. 88. ISBN 1-85409-151-4.
- ↑ Budge, Kent. Cho, Isamu. Pacific War Online Encyclopedia. Процитовано 18 листопада 2021.
- ↑ Ammenthorp, Steen. Cho, Isamu. The Generals of World War II. Процитовано 18 листопада 2021.
- ↑ а б в г Wheelan, Joseph (2020). Bloody Okinawa (Paperback). New York: Hachette. с. 276, 303—305, 308—310. ISBN 978-0-306-90320-5.
- ↑ Dopking, Al, "Jap Officers Buried By U. S. Forces", Florence Morning News, Florence, South Carolina, Thursday 28 June 1945, Volume XXII, Number 455, page 1.
Бібліографія[ред. | ред. код]
- Dupuy, Trevor N. (1992). Encyclopedia of Military Biography. I B Tauris & Co Ltd. ISBN 1-85043-569-3.
- Fukagawa, Hideki (1981). (陸海軍将官人事総覧 (陸軍篇)) Army and Navy General Personnel Directory (Army). Tokyo: Fuyo Shobo. ISBN 4829500026.
- Hata, Ikuhiko (2005). (日本陸海軍総合事典) Japanese Army and Navy General Encyclopedia. Tokyo: St. Martin's Press. ISBN 4130301357.
- Hayashi, Saburo; Cox, Alvin (1959). Kogun: The Japanese Army in the Pacific War. Quantico, VA: The Marine Corps Association.
зовнішні посилання[ред. | ред. код]
- The Way Out. Time. 9 липня 1945. Архів оригіналу за 22 December 2011. Процитовано 10 серпня 2008.