Авґуст Гайсмаєр

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Авґуст Гайсмаєр
August Heißmeyer
Авґуст Гайсмаєр
Прапор
Начальник Головного управління СС
22 травня 1935 — 1 квітня 1940
Попередник: группенфюрер СС Курт Вітт’є
Спадкоємець: обергруппенфюрер та генерал війск СС Готтлоб Бергер
Генеральний інспектор «шкіл Адольфа Гітлера» та націонал-соціалістичного виховання (шкіл «НАПОЛАС»)
лютий 1936 — 1944
Попередник: Іоахім Гаупт
Спадкоємець: Генріх Гіммлер
Вищий керівник СС та поліції «Шпреє» (штаб-квартира — Берлін)
2 вересня 1938 — 8 травня 1945
Попередник: посада заснована
Спадкоємець: группенфюрер СС Макс Шнеллер (в.о. 20.02.1943 - 08.05.1945)
Начальник Головного управління СС «Служба Гайсмаєра»
серпень 1940 — травень 1945
Попередник: посада заснована
Спадкоємець: посаду скасовано
 
Партія: Parteiadler Nationalsozialistische Deutsche Arbeiterpartei (1933–1945) (andere).svg НСДАП (1925 – 1945)
Народження: 11 січня 1897(1897-01-11)
Геллесен (округ Гамельн-Пірмонт, князівствоо Вальдек-Пірмонт, Німецька імперія)
Смерть: 16 січня 1979(1979-01-16) (82 роки)
Энциклопедический музыкальный словарь : [рос.] / сост. Б. С. Штейнпресс, И. М. Ямпольский. — М. : Советская энциклопедия, 1966. — С. Швебиш-Галль. (земля Баден-Вюртемберг, Німеччина)
Громадянство: Німеччина
Віросповідання: євангеліст-лютеранин
У шлюбі з: Gertrud Scholtz-Klink[d]
Діти: шестеро дітей
Нагороди:
Залізний хрест 1-го класу
Залізний хрест 2-го класу
За поранення (нагрудний знак)
Почесний хрест ветерана війни (для учасників бойових дій)
Золотий партійний знак НСДАП
Німецький Олімпійський знак 1-го класу
Медаль «У пам'ять 13 березня 1938 року»
Медаль «У пам'ять 1 жовтня 1938» з Празьким градом
Медаль «За вислугу років в НСДАП»
Медаль «За вислугу років в НСДАП»
Хрест Воєнних заслуг I класу
Хрест Воєнних заслуг II класу
Медаль «За вислугу років у СС» (12 років)
Медаль «За вислугу років у СС» (8 років)
Медаль «За вислугу років у СС» (4 роки)
Нагрудний знак пілота-спостерігача (Пруссія)
Почесний кут старих бійців
Кільце «Мертва голова»

Медіафайли у Вікісховищі?

Авґуст Гайсмаєр (нім. August Heißmeyer; 11 січня 1897, Геллесен, округ Гамельн-Пірмонт, князівствоо Вальдек-Пірмонт, Німецька імперія16 січня 1979, Швебиш-Галль, Баден-Вюртемберг, Німеччина) – один із керівників СС, обергруппенфюрер СС (9 листопада 1936), генерал військ СС та поліції (1 липня 1944).

Життєпис[ред. | ред. код]

Після навчання в народній школі, приватній школі та гімназії у серпні 1914 поступив добровольцем до прусської армії.

Учасник Першої світової війни, із жовтня 1914 служив у 164 піхотному полку, лейтенант (6 серпня 1916), командир роти.

Серпень 1917 – до кінця війни – льотчик.

Після закінчення війни був членом Добровольчих корпусів, у 1920 брав участь у Каппівському заколоті. 1920 – 6 семестрів вивчав право та народне господарство у Гетенському, Кільському та Франкфуртському університетах. Лютий — серпень 1922 працював на гірськодобувних заводах.

Вересень 1922 – у технічному відділі заводу, а потім у представництві різних фірм у Мюнстері (Вестфалія).

У 1923 сконтактувався з націонал-соціалістами.

30 січня 1925 – вступив до НСДАП (квиток № 21 573), на початку 1926 — у штурмові загони СА, у січні 1930 — в СС (квиток № 4370).

1925—1928 – керував штурмовими загонами СА у Геттингені. Жовтень 1928 — заступник гауляйтера Південного Ганновера — Брауншвейга.

Березень 1931 – призведений у штурбанфюрери СС. У серпні — вересні 1931 — командир 3-го штурмбанна 12-го штандарта СС.

16 листопада 1931 – 9 листопада 1932 — командир 12-го штандарта СС в Брауншвейзі.

6 жовтня 1932 — керівник 17-го абшніту СС (Мюнстер)[1].

5 березня 1933 – обраний депутатом Рейхстагу від Північної Вестфалії. Потім переобрався депутатом у листопаді 1933, у 1936 та 1938 годах[2].

16 листопада 1933 - 1 травня 1934 — командир оберабшніту СС «Ельба», з 1 січня 1934 – 22 травня 1935 — оберабшніту СС «Рейн».

22 травня 1935 – 1 квітня 1940 — начальник Головного управління СС[3] і одночасно з листопада 1935 по 30 січня 1936 — начальник 1-го (оперативного) управління Головного управління СС. Лютий 1936 – до кінця війни — генеральний інспектор «шкіл Адольфа Гітлера» («Adolf Hitler Schule») та націонал-соціалістичного виховання (шкіл «НАПОЛАС»)[4].

9 листопада 1939 – призначений заступником інспектора концентраційних таборів та командуючого 3-ю танковою дивізією СС «Мертва голова» Теодора Ейке.

31 липня 1940 – замінений Ріхардом Глюксом[5].

2 вересня 1938 – 8 травня 1945 — вищий керівник СС та поліції «Шпреє» (штаб-квартира — Берлін)[6].

Квітень 1938 — голова Імперського союзу багатодітних родин. У 1940 отримав ранг міністеріальдиректора. У серпні 1940 очолив у структурі Головного управління СС власну службу «Службу Гайсмаєра», нім. «Dienststelle SS-Obergruppenführer Heißmeyer»), у 1942 отримала статус Головного управління («Hauptamt Dienststelle SS-Obergruppenführer Heißmeyer»)[7] та займалася питаннями націонал-соціалізму виховання членів СС і яка контролювала роботу НАПОЛАС[8].

У 1940 одружився на керівниці Націонал-соціалістичної жіночої організації Гертруді Шольц-Клінк. З 1943 — інспектор шкіл «НАПОЛАС» та німецьких патріотичних шкіл. У квітні 1945 за наказом рейхсфюрера СС Генріха Гіммлера сформував із членів Фольксштурму та и Гітлер’югенду бойову групу «Гайсмайер», якій була доручена оборона фортеці Шпандау у Берліні.

Після війни до 1948 переховувався у Тюрінгії під ім’ям Генріха Штукенброка. Після прибуття до нього із звільненій із совєцького концтабору для військовополонених його дружини, вони за допомоги німецької преси Пауліни Вюртемберзької перебралися до французької зони окупації до Бібенхаузена під Тюбінгеном, де, продовжували жити за фальшивими документами, працював сільськогосподарським робочим. 28 лютого 1948 їх впізнали і заарештували. Пізніше його визнали винним у військових злочинах і у 1949 засуджений до 18 місяців тюремного ув’язнення. Після звільнення працював спочатку як робочий на заводі де вироблялися миючі машини, потім як службовець філіалу компанії «Кока-Кола» у Ройтлінгені.

Помер у лікарні Швебиш-Галль 16 січня 1979 і був похований на цвинтарі Геллесена у родинному склепі.

Нагороди[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Залесский К. А. «СС. Охранные отряды НСДАП». М., Эксмо, 2004, с. 20.
  2. Verhandlungen des Deutschen Reichstags
  3. Залесский К. А. «СС. Охранные отряды НСДАП». М., Эксмо, 2004, с. 178.
  4. Залесский К. А. «СС. Охранные отряды НСДАП». М., Эксмо, 2004, с. 369, 564.
  5. Андреас Шульц, Гюнтер Вегманн, Дитер Цинке (Andreas Schulz, Günter Wegmann, Dieter Zinke) «Генералы и адмиралы Германии» («Deutschlands Generale und Admirale»), часть V: «Генералы Ваффен СС и полиции в 1933—1945 гг.» («Die Generale der Waffen-SS und der Polizei 1933—1945»), Издательство «Библио» (Biblio-Verlag), 2005, том 2, с. 119.
  6. Залесский К. А. «СС. Охранные отряды НСДАП». М., Эксмо, 2004, с. 131.
  7. «Schutzstaffel der NSDAP. (SS-Oberst-Gruppenführer – SS-Standartenführer). Stand vom 9.November 1944». Herausgegeben vom SS-Personalhauptamt. Berlin 1944. Gedruckt in der Reichsdruckerei. Стр. 7.
  8. Залесский К. А. «СС. Охранные отряды НСДАП». М., Эксмо, 2004, с. 564.

Література[ред. | ред. код]

  • Tuviah Friedman «Die drei ältesten SS-Generale Himmlers. SS-Obergruppenführer August Heyssmayer, SS-Obergruppenführer Wilhelm Reinhard, SS-Obergruppenführer Udo von Woyrsch». Eine dokumentarische Sammlung Hg. Institute of Documentation in Israel for the Investigation of Nazi War Crimes, Haifa. Zusammenstellung: Friedman. 1998.
  • Рут Беттина Бирн (Ruth Bettina Birn) «Высшие руководители СС и полиции. Представитель Гиммлера в Рейхе и на оккупированных территориях» («Die Höheren SS- und Polizeiführer. Himmlers Vertreter im Reich und in den besetzten Gebieten»). Дюссельдорф, «Дрост Ферлаг», 1986. ISBN 3-7700-0710-7 (нім.)
  • Prominente ohne Maske - Drittes Reich, FZ-Verlag 1998, ISBN 3924309396

Посилання[ред. | ред. код]