Альфа Північної Корони

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Альфа Північної Корони
Зображення
Маса 5,130072E+30 кг
Каталожний код GSC 02029-01690[1], HD 139006[1], HIP 76267[1], HR 5793[1], IRAS 15325+2652[1], SAO 83893[1], 2MASS J15344125+2642529[1], GJ 9524[1], α CrB, 1RXS J153441.5+264252[1], ASCC 690485[1], BD+27 2512[1], EUVE J1534+26.7[1], FK5 578[1], GC 20947[1], GCRV 8990[1], HIC 76267[1], IRC +30275[1], JP11 2622[1], LSPM J1534+2642[1], N30 3502[1], PLX 3519[1], PLX 3519.00[1], PMC 90-93 410[1], PPM 104146[1], ROT 2204[1], SRS 30578[1], TD1 18384[1], TYC 2029-1690-1[1], UBV 21417[1], alf CrB[1], uvby98 100139006[1], SBC9 850[1], HGAM 637[1], SBC7 545[1], [ZEH2003] RX J1534.6+2642 1[1], RX J1534.6+2642[1], WEB 12948[1], 5 CrB, Gaia DR3 1222646935698492160[1], TIC 274945059[1], AG+26 1496[1] і UBV M 20847[1]
Сузір'я Північна Корона
Відстань від Землі 74,7
Швидкість обертання зорі 138 км/с[2][3]
Паралакс 43,46 ± 0,28 кутова мілісекунда[4]
Власний рух за схиленням −89,58 ± 0,2 кутова мілісекунда на рік[4]
Власний рух за прямим піднесенням 120,27 ± 0,19 кутова мілісекунда на рік[4]
Радіальна швидкість 1,4 ± 1,78 км/с[5]
Тип змінної зорі затемнювані зорі[6][7][…]
Спектральний клас A1IV[9]
Видима зоряна величина 2,24[10]
Металічність 0,2[11]
Діаметр 3 784 608 000 м[12]
Епоха J2000.0[4][1]
Пряме піднесення 4,0783449 радіан[4]
Схилення 0,4662593 радіан[4]
Ефективна температура 10 900 K[11]
Поверхнева гравітація 20 000 сантиметр на секунду в квадраті[11]
Оцінка віку об'єкта 0,314 мільярд років

Альфа Північної Корони (α Coronae Borealis, скорочено Alpha CrB, α CrB), офіційна назва Альфе́кка[13], — затемнювана подвійна зоря, найяскравіша в сузір'ї Північна Корона. Розташована на відстані близько 75 світлових років від Сонця і складається з двох зір головної послідовності — однієї класу A[en], другої класу G.

Назва

[ред. | ред. код]

Позначення зорі за Баєром — α Coronae Borealis, латинізована форма — Alpha Coronae Borealis. Робоча група з назв зір (WGSN) Міжнародного астрономічного союзу обрала офіційною назвою цієї зорі Альфекка[14].

Альфа Північної Корони має кілька історичних назв:

  • Альфекка[15] від араб. نير الفكّة‎, al-fakka — «яскрава [зоря] розірваного [кола]».
  • Гемма[15], що в перекладі з латини означає «дорогоцінний камінь».
  • Гнозія, від латинського виразу Gnōsia stella corōnæ, що зустрічається у Вергілія в дидактичній поемі «Георгіки» (γεωργεῖν)[16].

У каталозі Al Achsasi Al Mouakket зазначено назву nayyir al-fakka or Nir al Feccah[17].

У китайській мові 貫索 (Guàn Suǒ), що означає «спіральна стрічка», стосується астеризму, який складається з кількох зір сузір'я Північна Корона: Альфа, Пі[en], Тета[en], Бета, Гамма[en], Дельта[en], Епсилон[en], Йота і Ро[en][18]. Таким чином, китайська назва[en] самої Альфи Полярної Ведмедиці — 貫索四 (Guàn Suǒ sì, букв. «четверта зірка згорнутої стрічки»)[19].

Властивості

[ред. | ред. код]
Крива блиску Альфи Північної Корони, побудована за даними TESS[20].
Альфа Північної Корони у видимому світлі.

Альфа Північної Корони — це подвійна зоряна система, компоненти якої обертаються один навколо одного по витягнутій орбіті кожні 17,36 доби. Середня відстань між ними становить 0,2 а. о. (від 0,13 до 0,27 а. о.) — це приблизно половина відстані від Сонця до Меркурія.

Оскільки площина цієї орбіти нахилена під кутом 88,2° до лінії зору на Землю[21], ця пара зір утворює окрему затемнювану подвійну систему, подібну до Алголя (Бети Персея). Унаслідок взаємних періодичних затемнень зоряна величина системи змінюється від +2,21 до +2,32, що ледве помітно неозброєним оком.

Менший компонент системи — жовта зоря головної послідовності з оцінювальною зоряною величиною G5, маса якої становить 92 % маси Сонця, а радіус — 90 % радіуса Сонця. Світність цієї зорі в рентгенівській частині спектра становить 6 × 1028 ерг/с, що в 30 разів перевищує піковий рівень активності Сонця. Такий високий рівень активності є типовим для молодої зорі цього класу. Температура зоряної корони[en] становить близько 5 млн К, що набагато гарячіше за температуру сонячної корони. Верхня межа швидкості екваторіального обертання 14 км/с еквівалентна періоду обертання 3 дні. Більш імовірно, що період обертання становить 7—9 днів[22][21].

Зорю оточує щільний пиловий диск, приблизно такий самий, який оточує Вегу. Нині точиться дискусія, як на динаміку пилового диска і на формування планет у системі впливає той факт, що зоря є подвійною[22].

Компоненти швидкості цієї зоряної системи в просторі становлять:

  • U = +14,257 км/с.
  • V = +0,915 км/с.
  • W = +3,147 км/с.

Вважається, що Альфа Північної Корони є членом рухомої групи зір Великої Ведмедиці, які мають спільний рух у просторі[[23].

У культурі

[ред. | ред. код]

Альфа Північної Корони під назвою Альфекка є однією із середньовічних бегенійських нерухомих зір[en].

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. а б в г д е ж и к л м н п р с т у ф х ц ш щ ю я аа аб ав аг ад ае аж аи ак ал ам ан ап ар ас ат ау аф SIMBAD Astronomical Database
  2. Royer, F., Grenier, S., Baylac, M. -O. et al. Rotational velocities of A-type stars in the northern hemisphere. II. Measurement of v sin i // Astron. Astrophys. / T. ForveilleEDP Sciences, 2002. — Vol. 393, Iss. 3. — P. 897–911. — ISSN 0004-6361; 0365-0138; 1432-0746; 1286-4846doi:10.1051/0004-6361:20020943arXiv:astro-ph/0205255
  3. F. Royer, J. Zorec, Gómez A. E. Rotational velocities of A-type stars. III. Velocity distributions // Astron. Astrophys. / T. ForveilleEDP Sciences, 2007. — Vol. 463, Iss. 2. — P. 671–682. — ISSN 0004-6361; 0365-0138; 1432-0746; 1286-4846doi:10.1051/0004-6361:20065224arXiv:astro-ph/0610785
  4. а б в г д е Leeuwen F. v. Validation of the new Hipparcos reduction // Astron. Astrophys. / T. ForveilleEDP Sciences, 2007. — Vol. 474, Iss. 2. — P. 653–664. — ISSN 0004-6361; 0365-0138; 1432-0746; 1286-4846doi:10.1051/0004-6361:20078357arXiv:0708.1752
  5. R.-D. Scholz Astrophysical supplements to the ASCC-2.5: Ia. Radial velocities of ∼55000 stars and mean radial velocities of 516 Galactic open clusters and associations // Astron. Nachr.Wiley, 2007. — Vol. 328, Iss. 9. — P. 889–896. — ISSN 0004-6337; 1521-3994doi:10.1002/ASNA.200710776arXiv:0705.0878
  6. Kreiner, J. M. Up-to-date linear elements of eclipsing binaries // Acta Astron. / M. KubiakCopernicus Foundation for Polish Astronomy, 2004. — Vol. 54. — P. 207–210. — ISSN 0001-5237
  7. Kruse, Ethan, Caldwell, Douglas A., Stassun, Keivan G. et al. TESS Eclipsing Binary Stars. I. Short-cadence Observations of 4584 Eclipsing Binaries in Sectors 1–26 // The Astrophysical Journal: Supplement SeriesAAS, 2022. — Vol. 258, Iss. 1. — 22 p. — ISSN 0067-0049; 1538-4365doi:10.3847/1538-4365/AC324AarXiv:2110.13382
  8. IJspeert, L. W., Tkachenko, A., Johnston, C. et al. An all-sky sample of intermediate- to high-mass OBA-type eclipsing binaries observed by TESS // Astron. Astrophys. / T. ForveilleEDP Sciences, 2021. — Vol. 652. — 19 p. — ISSN 0004-6361; 0365-0138; 1432-0746; 1286-4846doi:10.1051/0004-6361/202141489arXiv:2107.10005
  9. Corbally C. J. Contributions to the Nearby Stars (NStars) Project: Spectroscopy of Stars Earlier than M0 within 40 Parsecs: The Northern Sample. I // Astron. J. / J. G. III, E. VishniacNYC: IOP Publishing, AAS, University of Chicago Press, AIP, 2003. — Vol. 126, Iss. 4. — P. 2048–2059. — ISSN 0004-6256; 1538-3881doi:10.1086/378365arXiv:astro-ph/0308182
  10. Ducati, J. R. Catalogue of Stellar Photometry in Johnson's 11-color system — 2002. — Vol. 2237.
  11. а б в Gebran, M., Paletou, F. A new method for the inversion of atmospheric parameters of A/Am stars // Astron. Astrophys. / T. ForveilleEDP Sciences, 2016. — Vol. 589. — 10 p. — ISSN 0004-6361; 0365-0138; 1432-0746; 1286-4846doi:10.1051/0004-6361/201528052arXiv:1603.01146
  12. McElwain M. Characterization of Dusty Debris Disks: The IRAS and Hipparcos Catalogs // Astrophys. J. / E. VishniacIOP Publishing, 2007. — Vol. 660, Iss. 2. — P. 1556–1571. — 16 p. — ISSN 0004-637X; 1538-4357doi:10.1086/509912arXiv:astro-ph/0609555
  13. https://www.pas.rochester.edu/~emamajek/WGSN/IAU-CSN.txt
  14. https://www.iau.org/static/science/scientific_bodies/working_groups/280/WGSN_bulletin2.pdf
  15. а б Alphecca. stars.astro.illinois.edu. Процитовано 17 березня 2024.
  16. LacusCurtius • Allen's Star Names — Corona Borealis. penelope.uchicago.edu. Процитовано 17 березня 2024.
  17. academic.oup.com https://academic.oup.com/mnras/article/55/8/429/1013679?login=false. Процитовано 17 березня 2024. {{cite web}}: Пропущений або порожній |title= (довідка)
  18. (in Chinese) 中國星座神話, written by 陳久金. Published by 台灣書房出版有限公司, 2005, ISBN 978-986-7332-25-7.
  19. [https://web.archive.org/web/20081025110153/http://www.lcsd.gov.hk/CE/Museum/Space/Research/StarName/c_research_chinengstars_ala_alz.htm ����Ӫ��] - ��s�귽 - �G�P���^��Ӫ�]. web.archive.org. 25 жовтня 2008. Архів оригіналу за 25 жовтня 2008. Процитовано 17 березня 2024.{{cite web}}: Обслуговування CS1: bot: Сторінки з посиланнями на джерела, де статус оригінального URL невідомий (посилання)
  20. Mikulski Archive for Space Telescopes (MAST) Portal. mast.stsci.edu (en-us) . Процитовано 17 березня 2024.
  21. а б Güdel, M.; Arzner, K.; Audard, M.; Mewe, R. (1 травня 2003). Tomography of a stellar X-ray corona: α Coronae Borealis. Astronomy & Astrophysics (англ.). Т. 403, № 1. с. 155—171. doi:10.1051/0004-6361:20030257. ISSN 0004-6361. Процитовано 17 березня 2024.
  22. а б Tomkin, J.; Popper, D. M. (1 червня 1986). Rediscussion of eclipsing binarties. XV. Alpha Coronae Borealis, a main-sequence system with components of types A and G. The Astronomical Journal. Т. 91. с. 1428—1437. doi:10.1086/114121. ISSN 0004-6256. Процитовано 17 березня 2024.
  23. King, Jeremy R.; Villarreal, Adam R.; Soderblom, David R.; Gulliver, Austin F.; Adelman, Saul J. (2003-04). Stellar Kinematic Groups. II. A Reexamination of the Membership, Activity, and Age of the Ursa Major Group. The Astronomical Journal. Т. 125, № 4. с. 1980—2017. doi:10.1086/368241. ISSN 0004-6256. Процитовано 17 березня 2024.