Аляуди

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
півострів Аляуди
Інгул у Миколаєві.jpg
На передньому плані — Старий Водопій, за ним — півострів Аляуди, далі півострів Ракетне Урочище. На іншому березі (зліва-направо) — Соляні, мікрорайон Північний, Тернівка.
46°58′41″ пн. ш. 32°02′24″ сх. д. / 46.97806° пн. ш. 32.04000° сх. д. / 46.97806; 32.04000Координати: 46°58′41″ пн. ш. 32°02′24″ сх. д. / 46.97806° пн. ш. 32.04000° сх. д. / 46.97806; 32.04000
Місцезнаходження Миколаїв
Довколишні води річка Інгул
Країна Україна

Аляуди — сильно витягнутий півострів у північно-східній частині Миколаєва, утворений крутим розворотом річки Інгул.

Опис[ред. | ред. код]

Довжина півострова становить близько 5 км, ширина — не менш ніж 500 м.

Адміністративно півострів належить до Центрального району міста. На території півострова розташовано кілька приватних подвір'їв та сільськогосподарські угіддя.

У південній частині є понтонний міст, у північній — вздовж залізниці розташовані дачні ділянки.

Півострів користується популярністю серед міських рибалок. Береги круті, місцями переходять у плавні.

Історія[ред. | ред. код]

Приміський поїзд прямує по півострову Аляуди до Миколаївського залізничного вокзалу

На півострові виявлені сліди перебування людей, що жили тут дві з половиною тисячі років тому. Тут були знайдені фрагменти давньогрецьких амфор, ліпного посуду і кістяні проколи.

Після заснування Миколаєва у 1789 році перщі поселення на півострові стали з'являтись у 1820-х роках, коли військовий губернатор Миколаєва і Севастополя Олексій Грейг дозволив здавати в оренду під дачі і хутори деякі землі, що належали морському відомству, але не використовувались. Аляуди тоді являли собою заболочену місцевість, вкриту чагарником. Лише північна піднесена частина була придатна для землеробства. Однак по берегах півострова у великій кількості ріс очерет, що використовувався для покриття дахів багатьох міських будинків у корабельній і воєнній Слободках. Також тут були багаті рибою місця. На Аляудах виріс хутір, що був зв'язаний з Воєнною Слободкою паромною переправою.

Родинний склеп родини Аліауді на Миколаївському некрополі

У 20-х роках XIX століття до Миколаєва приїхав італійський купець і підприємець Луїджі Аліауді, який отримав підряд на поставку для армії і Чорноморського флоту Російської імперії сукна. Він орендував у Богоявленському казенну суконну фабрику. Нащадки Аліауді жили в Миколаєві і належали до купецького стану; в другій половині XIX ст. володіли млином, казармою та іншими підприємствами.[1] Скоріше за все, в кінці XIX століття хутір був їм проданий. Принаймні на плані міста 1880 року він зазначений як «Хутір Аляудін». Згодом в народі його почали називати скороченою назвою «Аляуди», яка наразі закріплена в офіційних документах.

У 1940-х у будинку родини Аліауді розташовувався дитячий будинок. Після нього була школа-інтернат. А 69-му році заснували нову спеціальну школа-інтернат (школу соціальної реабілітації). Вона процвітала і займала друге місце в Радянському Союзі. Для працівників спецшколи побудували цегляний будинок, де було службове житло. Із 80 мешканців півострова — майже всі люди похилого віку, колишні працівники, вчителі та вихователі. Багато вже повмирали, і їхні діти тут жити залишилися.

У 2013 році уряд вирішив закрити школу-інтернат. У квітні 2014 на його місці з'явилося військове містечко українських морських піхотинців, які передислокувалися з окупованого Криму.[2]

У планах міської влади регулярно виникає ідея про необхідність створення на півострові сучасного житлового масиву або котеджного селища.

Панорама весняного Миколаєва (Аляуди — ліворуч, на задньому плані — Старий Водопій)

Аляуди в літературі[ред. | ред. код]

Дія роману Олеся Ульяненка «Там, де Південь» (видавництво «Треант»- 2009 р.) відбувається в Аляудах у 1979 році.

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Энциклопедический словарь «Николаевцы, 1789—1999 г.г.», г. Николаев, «Возможности Киммерии», 1999 (рос.)
  2. У Миколаєві з'явилося військове містечко для морських піхотинців // Миколаївська обласна державна адміністрація. 16.11.2014

Джерела[ред. | ред. код]

Посилання[ред. | ред. код]