Анн Анселін Шутценбергер

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Анн Анселін Шутценбергер
фр. Anne Ancelin-Schützenberger
Ім'я при народженні фр. Anne Eynoch[1]
Народилася 29 березня 1919(1919-03-29)[3]
Москва, Російська СФРР[4]
Померла 23 березня 2018(2018-03-23)[2][3] (98 років)
XIV округ Парижа, Париж, Франція[3]
Країна  Франція
Діяльність психологиня, викладачка університету, психотерапевтка
Галузь психологія[5], Психодрама і психотерапія[5]
Alma mater Правничий факультет Паризького університетуd, Faculty of Arts of Paris[d] і Університет Париж VII (1970)[6]
Науковий ступінь доктор філософії[d]
Вчителі Якоб Леві Морено і Француаза Дольто
Знання мов французька[7][5]
Заклад Університет Ніцци
Членство International Association for Group Psychotherapy and Group Processesd
У шлюбі з Marcel-Paul Schützenbergerd[8][9]
Діти Hélène Schützenbergerd
Сайт anneschutzenberger.com

Анн Анселін Шутценбергер, народжена як Анна Анселін-Ейнох, 29 березня 1919 року в Москві та померла 23 березня 2018 року в Парижі,[10][11][12] — французька психологиня, психотерапевтка і вчена. Вона була почесною професоркою Університету Ніцца-Софія-Антиполіс.

Анн Шутценбергер відома своїми дослідженнями психогенеалогії, зокрема своєю книгою Aïe, mes aïeux! («Синдром предків»).

Життєпис[ред. | ред. код]

Анн Анселін Шутценбергер народилася 29 березня 1919 в Москві в єврейській родині Симона Ейноха та Белли Розенблюм. Анн виросла в Парижі та навчалася в ліцеї Мольєра.[13] Вона здобула ступінь бакалавра з математики та філософії, потім вступила до університету, на право, потім на психологію,[14] отримала докторські ступені з літератури та психології.

Під час Другої світової війни вона брала участь у Опорі, французькому національно-визвольному русі. В результаті її діяльності в Опорі вона стала регіональною секретаркою новоствореного Mouvement de libération nationale у 1944 році, а 6 червня 1944 року її будинок був спалений німецькими солдатами 2-га танкової дивізії СС «Дас Райх» в центральній Франції.[14]

30 серпня 1948 році вона вийшла заміж за математика Марселя-Поля Шутценбергера[fr] у Лондоні.[15] У 1950 році у пари народилася донька Елен,[16] але згодом пара розлучилась. Через чоловіка вона познайомилася з Клодом Леві-Стросом.[17]

В 1947 році разом з Жераром Мійо та декількома студентами вона створила «Психологічний бюлетень студентів Паризького університету» (1947—1948), який згодом редагувала, взявши на себе функції головної редакторки разом з Андре Кіршеном[fr], а потім самостійно, поки він не виїхав до Америки. Перший номер журналу було випущено на кухні квартири Шутценбергер.

У 1950 році вона отримала стипендію Фулбрайта, щоб протягом трьох років спеціалізуватися з соціальної психології та групової динаміки в США. Стипендія дозволила їй навчатися психодрамі під керівництвом Якоба Леві Морено в Нью-Йорку,[14] і вони залишалися друзями до його смерті. Під час перебування за кордоном вона працювала з Карлом Роджерсом, Маргарет Мід, Грегорі Бейтсоном і Полом Вацлавіком, серед інших. З 1951 по 1952 року вона проходила кілька стажувань в Інституті Морено (Бікон, Нью-Йорк). Вона отримала американський диплом TEP (Trainer Educator and Practitioner) і диплом Director of Moreno Institute.

У Парижі вона проходила традиційну психотерапію методом психоаналізу у Роберта Гессейна[fr], а потім у Франсуази Дольто.

Брала участь в організації Council зі створення міжнародної асоціації групової психотерапії, з 1950 року, потім була співзасновницею Міжнародної асоціації групової психотерапії (IAGP). Спочатку як генеральна секретарка, потім віце-президентка, а з 2003 року почесна архівістка.

У 1964 році вона брала участь в організації конгресу з психодрами на медичному факультеті Парижа під головуванням Поля Сівадона[fr] за участю Морено.[14]

З 1967 року вона була директоркою наукової лабораторії досліджень соціальної психології в Університеті Ніцци. На момент її смерті вона була там почесною професоркою, хоча покинула викладання у віці 86 років.[15] Вона дожила до 98 років, і її поховали в Булонь-Біянкур.[16]

У 1989 році вона заснувала École Française de Psychodrame, де викладала психодраму.[18]

Вона захистила дисертацію з психології та була призначена професоркою університету Ніцци.[14]

Наукова діяльність[ред. | ред. код]

Робота Анн Шутценбергер спрямована на вивчення психогенеалогії, невербальної комунікації та сімейних зв'язків. У своїх дослідженнях вона розвиває техніку геносоціограми: генеалогічного дерева, яке враховує не тільки існуючі родинні зв'язки, а й повторення особливостей особистого та соціального розвитку всередині сім'ї, у тому числі «передачу» психічних та фізичних травм від покоління до покоління. Її дослідження поглибили усвідомлення важливості розуміння життя предків, ролі несвідомого та мимовільного зв'язку між поколіннями.

Авторська діяльність[ред. | ред. код]

У 1985 році вона опублікувала книгу Vouloir guérir («Бажаючи зцілитись») і почала допомагати невиліковно хворим на рак, деякі з яких досі живі. Вона взяла участь у Національній онкологічній консультації".

У 2002 році вийшла її книга Aïe mes aïeux!, яка стала бестселером та витримала понад 15 видань лише французькою мовою. Ця книга перекладена багатьма мовами, у 2001 році вперше була випущена російською під назвою «Синдром предків» і з того часу двічі перевидавалася.

У 2004 році Шутценбергер викладала трансгенераційний курс в Австралії, Аргентині, Швеції та Португалії. Видає дві нові книжки: Психодрама та, з лікарем Гіслайн Девроде, Ці хворі діти їхніх батьків.

Спадщина[ред. | ред. код]

З 2015 року Асоціація музею Морено забезпечила реорганізацію та каталогізацію архівів і професійної бібліотеки, отриманих від дослідниці, щоб зберегти їх і зробити доступними в Турині для дослідження.[19]

Нагороди та визнання[ред. | ред. код]

  • Нагорода «Союзна допомога опору» (1945)
  • Переможниця Третьої Міжнародної премії «Сороптимістка» (1946)
  • Стипендія Фулбрайта (1950)

Публікації[ред. | ред. код]

  • Sociometrie за участю Авраама Молеса та Курда Алслебена, Éditions Universitaires, Париж, 1972 (робота, присвячена Якобу Леві Морено)
  • Внесок у дослідження невербальної комунікації, 1978.
  • Le Jeu de role, Paris, ESF, 1981, (5 видання, 1999).
  • Бажаючи зцілитися, допомагаючи хворим на рак, Париж, Desclée de Brouwer, 1985, 9е видання, 2004.
  • Aïe, mes aïeux ! Трансгенераційні зв'язки, сімейні таємниці, синдром дня народження, передача травм і практика геносоціограми Париж, Desclée de Brouwer, 1988. (16 переглянуте та розширене, 4 вересня 2007) [англійський, німецький, російський, португальський, іспано-аргентинський, італійський переклади].
  • Синдром предків, Лондон і Нью-Йорк, Routledge, 1998.
  • Короткий зміст психодрами. Знайомство з технічними аспектами. Париж, Éditions Universitaires, розширене видання 1972, 261 стор. [Перевидання та доповнення, Le Psychodrame, Париж, Payot, 2003. [німецький, італійський, іспанський, шведський, японський, турецький переклади (1980)].
  • Психодрама, Париж, Payot, 2003.
  • Сімейні таємниці, несказане та синдром дня народження в Transmissions, Джойс Ейн (ред.), Тулуза, Ерес, 2003.
  • З Гіслен Девроде, Ці хворі діти їхніх батьків, Париж, Payot, 2003.
  • Вийти з трауру, подолати горе та навчитися жити знову з Евелін Біссон Жефруа, Париж, Payot, 2005.
  • З Гіслайн Девроде, «Страждання в тиші, спадщина невирішеного сексуального насильства», 2005.
  • Внески до історії життя у Вінсента де Голежака[fr], (ред.) 2003—2004.
  • Історія життя та теоретичний вибір — Жінки та соціальні науки — «Соціальні зміни», Париж, L'Harmattan.
  • Геносоціограма. Вступ до трансгенераційної психології в " Генограма ", спеціальний випуск Critical Notebooks of family therapy and practice of networks, Брюссель, 2000, no 25, p. 61–83.
  • Синдром предків: Трансгенераційні зв'язки, сімейні таємниці, синдром річниці, передача травм та практичне використання геносоціограми — М.: Вид-во Інституту психотерапії, 2005. — 256 с. — (Золотий фонд психотерапії) — ISBN 5-89939-051-4.
  • Le Psychogenealogy: Guerir les blessures familiares et se retrouver soi., Париж, Payot, 2007
  • Психогенеалогія: Як вилікувати сімейні рани та знайти себе. М.: Вид-во Інституту психотерапії, 2010. — 224 с. — (Золотий фонд психотерапії). — 4,000 прим. — ISBN 978-5-9031-8274-9.
  • Задоволення від життя, Париж, Payot, 2009.
  • Практичні вправи з психогенеалогії, Париж, Payot, 2011.
  • Тут і зараз. Давайте жити повноцінно, Париж, Payot, 2013.
  • Таємна мова тіла, Париж, Payot, 2015.

Бібліографія[ред. | ред. код]

  • Marcel Turbiaux (2019/2). Anne Ancelin-Schützenberger (1919-2018). Cofondatrice du Bulletin de psychologie. Bulletin de psychologie (560): 137-145. Процитовано 12 avril 2019..
  • Michel Laxenaire (2019). En souvenir d’Anne Ancelin Schützenberger. Revue de psychothérapie psychanalytique de groupe. 73 (2): 7-11. Процитовано 25 janvier 2020..
  • Colette Esmenjaud Glasman, Anne Ancelin Schützenberger: Psychodrame d'une vie, Desclée de Brouwer, 2021.

Примітки[ред. | ред. код]

  1. ↑ http://www.ilmondodegliarchivi.org/images/Quaderni/MdA_Quaderni_n5.pdf
  2. ↑ а б À 98 ans, Anne Ancelin Schützenberger part rejoindre ses aïeux
  3. ↑ а б в г Babelio — 2007.
  4. ↑ Anne Ancelin Schützenberger // Babelio — 2007.
  5. ↑ а б в Czech National Authority Database
  6. ↑ http://www.sudoc.fr/174434553
  7. ↑ Bibliothèque nationale de France BNF: платформа відкритих даних — 2011.
  8. ↑ https://howlingpixel.com/i-en/Anne_Ancelin_Sch%C3%BCtzenberger
  9. ↑ https://www.cairn.info/revue-de-psychotherapie-psychanalytique-de-groupe-2019-2-page-7.htm
  10. ↑ Avis de décès Anne Ancelin Schützenberger publié dans Le Monde. www.avis-de-deces.com (фр.). Процитовано 26 березня 2018.
  11. ↑ Anne-Laure Gannac (mars 2018). Disparition d'Anne Ancelin Schützenberger. Psychologies.com.
  12. ↑ Extrait de l'acte de décès d'Anna Ancelin-Eynoch. MatchID.
  13. ↑ Bulletin 2022 de l'Association amicale des anciens et anciennes élèves du lycée Molière, 2022, p. 4 et 26.
  14. ↑ а б в г д Laxenaire, 2019.
  15. ↑ а б Anne Ancelin Schutzenberger. a.ancelin.schutzenberger.pagesperso-orange.fr. Процитовано 1 серпня 2023.
  16. ↑ а б Obituary (PDF). Процитовано 8 квітня 2018.
  17. ↑ Entretien avec Anne Ancelin-Schützenberger. Cairn.info (фр.). Процитовано 8 квітня 2018.
  18. ↑ Colette Esmenjaud - Ecole Française de Psychodrame. www.coletteesmenjaud.com. Процитовано 1 серпня 2023.
  19. ↑ Schützenberger's Archive and Library Project | Moreno Museum Association. www.morenomuseum.org (англ.).
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Анн_Анселін_Шутценбергер&oldid=41379518