Антиревізіонізм

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Антиревізіоністська карикатура 1976 року албанського карикатуриста Зефа Бумчі, на якій Микита Хрущов зображений як слуга буржуазії
Прихильники антиревізіоністської Комуністичної партії Чилі (Пролетарська дія)[en] марширують під час першотравневих маніфестацій 2007 року в Сантьяго, Чилі, несучи прапор із портретами теоретиків марксизму Карла Маркса і Фрідріха Енгельса та жорстоких радянських диктаторів Володимира Леніна і Йосипа Сталіна

Антиревізіонізм — течія в марксизмі-ленінізмі, яка виникла в 1950-х роках на противагу реформам радянського диктатора Микити Хрущова. Коли Хрущов дотримувався тлумачення, яке відрізнялося від його попередника, Йосипа Сталіна, антиревізіоністи в міжнародному комуністичному русі залишалися відданими ідеологічній спадщині Сталіна та критикували Радянський Союз за часів Хрущова та його наступників Хрущова як державного капіталіста та соціал-імперіаліста. Під час радянсько-китайського розколу Комуністична партія Китаю на чолі з Мао Цзедуном, Албанська партія праці на чолі з Енвером Ходжою,[1] та деякі інші комуністичні партії та організації по всьому світу засудили лінію Хрущова як ревізіоністську.

Мао Цзедун вперше засудив Радянський Союз як «ревізіоністський» на зустрічі у січні 1962 року,[2] На початку 1963 року Мао повернувся до Пекіну після тривалого візиту до Уханя та Ханчжоу та закликав до боротьби з «внутрішнім ревізіонізмом» у Китаї.[3] Офіційно створили «центральну антиревізіоністську редакційну групу» на чолі з Кан Шеном[en], яка готувала проєкти антиревізіоністських статей, які згодом були особисто переглянуті Мао перед публікацією.[3] «Дев'ять статей» стали центральним елементом антирадянської публіцистики.[4] Антиревізіонізм стане ключовою темою зовнішньої та внутрішньої політики КНР, досягнувши піку під час Культурної революції 1966 року.[2] Товариства дружби з Китаєм перетворилися на антиревізіоністські організації, а в Західній Європі почали виникати антиревізіоністські відколоті групи (такі як Марксистсько-ленінська комуністична партія Франції, група Гріппа в Бельгії та Ленінський центр у Швейцарії).[5] У Пекіні вулицю, на якій знаходилося радянське посольство, символічно перейменували на «вулицю Антиревізіонізму».[4] Після розколу Комуністичної партії Індії в 1964 році Комуністична партія Індії (марксистська) відкинула радянські позиції як ревізіоністські, але партія не повністю прийняла пропекінську лінію.[6]

Під час правління Ден Сяопіна наприкінці 1970-х років антиревізіоністські теми почали применшуватися в офіційному дискурсі КНР.[2] Академія наук КНР заявила, що «Дев'ять статей» були неправильними, зосереджуючись на ревізіонізмі Радянського Союзу, а не на загрозах радянського гегемонізму та експансіонізму.[4]

Див. також[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. ↑ Elbaum, Max (10 квітня 2018). Revolution in the Air: Sixties Radicals Turn to Lenin, Mao and Che (англ.). Verso Books. ISBN 978-1-78663-459-7.
  2. ↑ а б в Robinson, Thomas W.; Shambaugh, David L. (1995). Chinese Foreign Policy: Theory and Practice. Clarendon Press. с. 249—254. ISBN 978-0-19-829016-2.
  3. ↑ а б Lüthi, Lorenz M. (16 грудня 2010). The Sino-Soviet Split: Cold War in the Communist World. Princeton University Press. с. 237. ISBN 978-1400837625.
  4. ↑ а б в Levine, Steven I. (1980). The Unending Sino-Soviet Conflict. Current History. Т. 79, № 459. с. 70—104. ISSN 0011-3530. JSTOR 45314865.
  5. ↑ Schaufelbuehl, Janick Marina; Wyss, Marco; Zanier, Valeria, ред. (2018). Europe and China in the Cold War: Exchanges Beyond the Bloc Logic and the Sino-Soviet Split. New Perspectives on the Cold War. Т. 6. BRILL. ISBN 978-90-04-38812-3.
  6. ↑ M. R. (1972). CPI (M) between Moscow and Peking. Economic and Political Weekly. 7 (19): 918—919. JSTOR 4361331.

Посилання[ред. | ред. код]

Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Антиревізіонізм&oldid=42091968