Сталінізм

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Пам'ятник Сталіну в Будапешті

Сталіні́зм — система державного управління та сукупність державної політики та ідеології, що виникли у результаті розвитку створеної більшовиками політичної системи, започаткованої Жовтневим переворотом 1917 року, яка отримала назву за ім'ям її творця та вождя Йосипа Сталіна. Один з класичних зразків тоталітаризму в світі.

Сталінізм характеризується:

У сучасній російській історіографії визначилася тенденція максимальної локалізації, зменшення інформації про злочини Сталінізму. Цьому сприяє досі закритість російських державних архівів, або цілеспрямоване приховування та знищення свідоцтв та документів. З іншого боку — деякі сучасні автори вважають, що хронологія більшовицького терору вказує на його пряму генезу з ідеології та практики ленінізму, або те, що Сталін був всього лиш послідовним продовжувачем системи, закладеної ще Ульяновим-Леніним.[1]

За деякими відомостями, термін Сталінізм був вперше використаний Лазарем Кагановичем в позитивному сенсі. В СРСР термін почав офіційно використовуватися в негативному сенсі з початком політики Перебудови і гласності.

Історія поняття[ред.ред. код]

Резолюція «за» та підпис Сталіна на першому аркуші зі списку 346 арештантів. Під номером 12 — Ісак Бабель.

Після смерті Леніна Сталін став генеральним секретарем ЦК ВКП(б), ідейно та організаційно очолив процес переродження більшовицької партії і радянської держави. У цьому Сталін спирався на партійно-державний апарат, радянську бюрократію, яка перетворилася на касту привілейованих управлінців.

До середини 1930-х років Сталін сконцентрував в своїх руках всю повноту державної влади і фактично став одноосібним вождем радянського народу. Інші більшовицькі лідери — Троцький, Зінов'єв, Каменєв, Бухарін, Риков та інші, що входили в антисталінську опозицію, були поетапно виключені з владної комуністичної партії, а потім фізично знищені як «вороги народу». У другій половині 1930-х років в країні встановився режим жорстокого терору, який досяг апогею в 1937—1938 роках. Пошук і знищення «ворогів народу» торкнулися не тільки найвищих партійних органів і армії, але і широких шарів радянського суспільства. Мільйони радянських громадян за надуманими, бездоказовими звинуваченнями в шпигунстві, шкідництві, саботажі були репресовані; заслані в табори або страчені в підвалах НКВС.

З журналу «За рулем», 1936 рік:

«

Хай живе переможна хода соціалізму в СРСР!
Хай живе улюблений вождь народів, натхненник перемог соціалізму товариш Сталін![2]

Оригінальний текст (рос.)

Да здравствует победоносное шествие социализма в СССР!
Да здравствует любимый вождь народов, вдохновитель побед социализма товарищ Сталин!

 »

По смерті Сталіна на XX з'їзді КПРС (1956) частково засуджено так званий «культ особистості», однак не розкрито всіх злочинів сталінського режиму. На XXII з'їзді (1961) критику продовжено — ухвалено забрати забальзамоване тіло Сталіна з ленінського мавзолею і поховати під Кремлівською стіною, перейменувати всі міста, селища, області, вулиці, площі, що носили його ім'я, знищити його пам'ятники, побудовані за життя. Цей період історії СРСР отримав назву Хрущовська відлига.

У ширшому сенсі[ред.ред. код]

З приходом до влади в СРСР Леоніда Брежнєва (1964) відбувається поступова реабілітація Сталіна, відроджується неосталінізм, застосовуються у нових обставинах сталінські методи: геноцид, масові арешти, закриті суди, психіатричні лікарні для противників режиму, примусова русифікація, вмотивована теорією так званого радянського народу, відродження «культу особистості» (Леоніда Брежнєва) тощо.

У ширшому сенсі термін сталінізм використовується по відношенню до країн, політична система яких багато в чому нагадувала політичну систему СРСР часів Й. В. Сталіна (наприклад, до режимів Мао Цзедуна в КНР, Кім Ір Сена і Кім Чен Іра в КНДР, Хо Ши Міна і Ле Зуана у В'єтнамі, Енвера Ходжі в Албанії та ін), а також до політичних партій, ідеалізує подібну політичну систему.

Серед прихильників деяких напрямків марксизму, наприклад, троцькізму, термін «сталінізм» використовується для позначення ідеології та політичної системи, яка існувала в СРСР та інших соціалістичних країнах як під час життя і перебування при владі Й. В. Сталіна, так і в наступний період до розпаду СРСР. При цьому сталінізм розглядається як ідеологія і політика що викривляє марксизм.

Злочини[ред.ред. код]

За даними товариства «Меморіал» підтверджені документально такі злочини вчинені радянською владою за часів правління Сталіна:[3]

  1. Масові репресії проти селян — т.зв. «розкуркулення», виселення, арешти і розстріли за рішеннями трійок Повпредств ОДПУ. 1930–1931 рр..
  2. Організоване Сталіним і Політбюро ЦК ВКП (б) масштабне вилучення зерна для засипання в державні сховища та продажу за кордоном, у результаті чого виник штучний голод. Від голоду загинуло в СРСР від 7 до 12 млн чоловік, у тому числі від 3.5 до 4.5 млн населення України, 1932–1933 рр.
  3. Масові арешти і розстріли за т.зв. «куркульською» операцією НКВС — розстріли згідно із заздалегідь наміченим квотами. Липень 1937 — листопад 1938 рр. (Заарештовано 767 397 чоловік, з них 386 798 розстріляно)
  4. Масові арешти і розстріли за національною ознакою в рамках т.зв. «національних операцій» НКВС (німецької, польської, «харбінської», латиської тощо). Липень 1937 — листопад 1938 рр. (Заарештовано близько 350 тис. осіб, з них 250 тис. розстріляно).
  5. Масові арешти і розстріли громадян Монголії, проведені радянським НКВС. 1937–1938 рр. (Заарештовано близько 25 тис. чоловік, з них близько 20 тис. розстріляно).
  6. Репресії проти членів сімей засуджених за «зраду батьківщини». У період 1937–1938 рр.. як «членів сімей зрадників батьківщини» (ЧСЗР) було заарештовано понад 18 тис. жінок і 25 тис. дітей були поміщені в дитячі приймальники НКВС.
  7. Розстріли й засудження за так званими «розстрільними списками», коли міра покарання визначалася не судовими органами, а самим Сталіним і його найближчими соратниками по Політбюро — Молотовим, Ворошиловим, Кагановичем, Ждановим, Мікояном та інші. За період лютий 1937 — жовтень 1938 рр. були винесені санкції на засудження за 383 списками, що містили 44 тис. прізвищ, з них 39 тис. — до розстрілу.
  8. Санкція Сталіна про застосування в НКВС в ході слідства т.зв. «заходів фізичного впливу» — тобто катувань. Телеграма, підписана Сталіним 10 лютого 1939 р., підтвердила «правомірність» цієї практики, прийнятої в 1937 р. У пізніші роки Сталін продовжував давати вказівки про застосування тортур, наприклад, в ході т.зв. «справи лікарів» у 1952–1953 рр.
  9. Підписання т.зв. «Пакту про ненапад» з Німеччиною та підписання секретного протоколу про розмежування сфер впливу СРСР і Третього Рейху. Згідно з цим таємним протоколом СРСР почав проводити акти захоплення сусідніх територій і в якості союзника Гітлера брав участь у розгромі державності Польщі, розпочав війну з Фінляндією, окупував Литву, Латвію, Естонію, Бесарабію. У результаті СРСР був звинувачений міжнародним співтовариством у проведенні агресивної експансіоністської політики і виключений з Ліги націй. Серпень 1939 — літо 1940 рр..
  10. Санкціоновані Сталіним і Політбюро ЦК ВКП(б) масові депортації цивільного населення за т.зв. «класовою» і національною ознаками:
    • Виселення польських громадян з території Західної України і Західної Білорусі 1939–1940 рр.
    • Виселення громадян з Прибалтики і Молдови в травні — червні 1941 р.
    • Виселення німців, калмиків, чеченців та інгушів, карачаївців, кримських татар та інших народів у 1941–1945 рр.
    • Виселення з Прибалтики і Молдови в 1949 р. т.зв. «куркулів».
    • Виселення українців у другій половині 40-х років «за пособництво УПА».
  11. Масовий розстріл військовополонених польських офіцерів і цивільних осіб за рішенням Політбюро ЦК ВКП (б) від 5 березня 1940 р.: у квітні-травні 1940 р. органами НКВС у Катині, Мідному та Харкові розстріляно 21857 польських громадян.
  12. Проведені за вказівками Сталіна безсудні розстріли ув'язнених у в'язницях восени 1941 р.: в Орловській в'язниці, в московських в'язницях, в Куйбишеві.
  13. Санкціоновані особисто Сталіним акти індивідуального терору — таємні політичні вбивства, здійснені держбезпекою за кордоном і в СРСР.
  14. Організовані за вказівками Сталіна радниками МДБ СРСР показові судові процеси в Угорщині, Болгарії та Чехословаччині в 1949–1952 рр.

Сучасність[ред.ред. код]

2 квітня 2009 Європейський Парламент ухвалив рішення про вшанування жертв Сталінізму та Нацизму щороку 23 серпня в Європейський день пам'яті жертв Сталінізму та Нацизму.[4] ОБСЄ також ухвалила декларацію про підтримку вшанування пам'яті жертв тоталітаризму 23 серпня.[5] В резолюції ОБСЄ зазначено, що Європа «зазнала два потужних тоталітарних режими, Нацистський та Сталінський, які принесли геноцид, порушення прав та свобод людини, воєнні злочини та злочини проти людства», та закликала членів ОБСЄ зайняти «спільну позицію проти всіх форм тоталітарної влади незалежно від ідеологічної основи» та засудила «героїзацію тоталітарних режимів, включаючи проведення публічних демонстрацій з метою героїзації Нацистського або Сталінського минулого».

У квітні 2010 року ПАРЕ ухвалила постанову, згідно з якою злочинна політика сталінського режиму, яка призвела до мільйонів невинних жертв, є злочином проти людяності. Рада відкидає будь-які спроби виправдати цю смертоносну політику, та нагадує, що право на життя є невід'ємним. Також Рада вітає рішення Української влади встановити національний день пам'яті жертв Голодоморів, та закликає владу інших постраждалих країн встановити аналогічну пам'ятну дату для вшанування жертв режиму.[6]

13 січня 2010 року Київський Апеляційний суд визнав ряд керівників ВКП(б) та Радянської держави, і серед інших — Сталіна, злочинцями, винними в організації геноциду 1932—1933 років на території України. [7] [8]

Примітки[ред.ред. код]

Література[ред.ред. код]

  • Грегори П. Политическая экономия сталинизма = The Political Economy of Stalinism. Evidence from the Soviet Secret Archives. — 2-ге. — М. : РОССПЭН; Фонд Первого Президента России Б. Н. Ельцина, 2008. — С. 31. — (История сталинизма). — ISBN 978-5-8243-1013-9.
  • Сталинизм в советской провинции / сост. Юнге. М, Боневич Б., Биннер Р.. — М. : РОССПЭН; Германский исторический институт в Москве, 2009. — 927 с. — ISBN 978-5-8243-1242-3.
  • Політичний терор і тероризм в Україні ХІХ–ХХ ст. / Відп. ред. В. А. Смолій.. — К. : Наук. думка, 2002. — 952 с. — (Історичні нариси). — ISBN 777-02-3348-9.
  • Николя Верт Террор и беспорядок. Сталинизм как система. — РОССПЭН, 2010. — 448 с. — ISBN 978-5-8243-1299-7.
  • Alter L. Litvin, John L. H. Keep (2005). Stalinism Russian and Western views at the turn of the millennium. London: Routledge. ISBN 0-203-33892-8. 
  • Йорг Баберовскі Червоний терор: Історія Сталінізму = нім. Der rote Terror. Die Geschichte des Stalinismus. — Київ : К.І.С., 2007. — 248 c. с. — ISBN 978-966-7048-89-1.

Дивіться також[ред.ред. код]

Посилання[ред.ред. код]


Комунізм Це незавершена стаття про комунізм.
Ви можете допомогти проекту, виправивши або дописавши її.