Антонович Михайло Дмитрович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Антонович Михайло Дмитрович
Народився 1910[1]
Флоренція, Королівство Італія
Помер 1955 або 1954[1]
Норильськ, Красноярський край, РРФСР, СРСР або Колима[1]
Країна Flag of the Czech Republic.svg Чехословаччина
Flag of Germany (1935–1945).svg Німеччина
Діяльність історик
Галузь історія
Alma mater Український вільний університет
Заклад Вроцлавський університет і Віденський університет
Батько Антонович Дмитро Володимирович
Мати Антонович Катерина Михайлівна
Брати, сестри  • Антонович Марко Дмитрович і Антонович-Рудницька Марина Дмитрівна
Автограф Власноручний підпис Михайла Антоновича.jpg
Власноручний підпис Михайла Антоновича

Антоно́вич Миха́йло Дми́трович (нар. 1910(1910) — пом. літо 1954, Колима[2], за інш. даними осінь 1955) — український історик. Онук Володимира Антоновича, син Дмитра і Катерини Антоновичів, брат Марка Антоновича.

Життєпис[ред. | ред. код]

Народився у Флоренції. Закінчив УВУ в Празі. 1930 року захистив докторську дисертацію «Князь Репнін, генерал-губернатор Саксонії». У 1935–1941 роках — науковий співпрацівник Українського наукового інституту в Берліні. Член Українського історико-філологічного товариства в Празі. Викладав в університетах Бреслау та Відня. Доцент Віденського університету.

Займав небайдужу позицію щодо майбутньої української держави. Так, 19 липня 1940 написав з Бреслау в листі батьку про ймовірність німецько-радянського збройного зіткнення і необхідність українцям бути готовими до перебігу подій на Сході.

«Я можу бути нейтральним поки там термосяться між собою всякі західні народи. Але коли викотиться українське питання, то нейтральним лишатися неможливо. І в Кракові я в такім разі вже на пості. Я тобі писав минулого разу, що не вірю в поголоски про німецькі частини на Мадярщині, але несподіванно дістав блискуче підтвердження цього з дуже компетентного джерела і не тільки про Мадярщину, але й про Румунію. І то твердження це прийшло в такій формі, що мовляв, нам би було дуже бажано, коли б Совіти щось почали тепер, будете бачити, що з цього вийде. Через Бресляу стало йдуть війська на схід і вояки переконані, що це проти «Руссен». Ситуація така, що дійсно може все ринутись кожної хвилини, а тоді сором бути в запечку — треба буде і свого носа всадити. Розуміється, я ніякий вояк, чудес не робитиму і не збираюсь робити, але обов’язок є обов’язок»
.

1945 року заарештований у Парижі[3], за іншими даними в Берліні та депортований до СРСР. За свідченнями колишніх ув'язнених, до середини 1950-х років перебував у радянських концтаборах поблизу Норильська та Колими. Автор праць з української історії XVI–XIX століть, зокрема науково-популярних нарисів з історії України. Вважав, що колонізаційний процес освоєння українських земель є найважливішим та визначальним чинником української історії. Деякі праці Михайла Антоновича, у тому числі монографія про гетьмана Петра Сагайдачного, залишилися неопублікованими.

Загинув на Колимі влітку 1954 року[4], за іншими даними у концтаборі Каєркан біля Норильська, ймовірно в 1955.

Твори[ред. | ред. код]

  • Козацьке військо у Смоленській війні. Варшава, 1937
  • Козацький проект Василя Капніста. «Сьогочасне й минуле», 1939, № 2
  • Студії з часів Наливайка. Прага, 1941
  • Geschichte der Ukrainischen Staatlichkeit. В кн.: Handbuch der Ukraine. Leipzig, 1941
  • Kultur der Ostslaven. Breslau, 1941
  • Ukraine in Russischen Reiche (1764–1847). Wien, 1942
  • Переяславська кампанія 1630 р. В кн.: Праці Українського історично-філологічного товариства у Празі, т. 5. Прага, 1944
  • Історія України, кн. 1—4. Вінніпег, 1966.

Примітки[ред. | ред. код]

Джерела та література[ред. | ред. код]

Література[ред. | ред. код]