Антонович Дмитро Володимирович

У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Антонович.

Антонович Дмитро Володимирович
Народився	2 (14) листопада 1877  Київ, Російська імперія
Помер	12 жовтня 1945(1945-10-12) (67 років)  Karlínd, Прага 8d, Prague 8d, Прага, Чехословаччина
Країна	Російська імперія
Національність	українець
Діяльність	мистецтвознавець, історик, дипломат, політик
Alma mater	ХНУ ім. В. Н. Каразіна
Знання мов	українська
Заклад	Український вільний університет
Посада	Член Всеросійських установчих зборівd і ректор Українського вільного університету
Партія	РУП
Батько	Антонович Володимир Боніфатійович
Мати	Антонович-Мельник Катерина Миколаївна
У шлюбі з	Антонович Катерина Михайлівна
Діти	Антонович-Рудницька Марина Дмитрівна, Антонович Михайло Дмитрович і Антонович Марко Дмитрович
Автограф
Роботи у Вікіджерелах Висловлювання у Вікіцитатах  Медіафайли у Вікісховищі

Дмитро́ Володи́мирович Антоно́вич (псевдоніми Войнаровський, Муха, Шельменко, Подорожній; (2 [14] листопада 1877(18771114), Київ — 12 жовтня 1945, Прага) — український історик мистецтва й театру, політичний діяч; один із засновників Революційної української партії, редактор численних українських часописів; член Української Центральної Ради, член Всеросійських установчих Зборів, морський міністр, міністр мистецтва, голова дипломатичної місії в Римі (1919), один з організаторів, ректор Українського вільного університету у Відні та Празі; голова Українського історико-філологічного товариства у Празі. Один із засновників Музею визвольної боротьби України у Празі. Син Володимира Антоновича.

Життєпис

Народився 2 [14] листопада 1877(18771114) року у Києві в родині українського історика Володимира Антоновича.

Навчався у 4-й київській гімназії, Київському (з 1895) і Харківському університетах. У 4-й київській гімназії прилучається до громадської роботи, вступивши 1893 року в український гурток, організований Іваном Руденком. Тоді почалася і артистична діяльність: протягом 1894—1896 Антонович керував аматорським театром у селі Сидорівка Канівського повіту.

Дмитро Антонович

29 січня [11 лютого] 1900(19000211) року Антонович разом з Михайлом Русовим, Левком Мацієвичем, Опанасом Андрієвським, Олександром Коваленком заснували у Харкові Революційну українську партію. У 1902—1903 роках редагував у Чернівцях газету «Гасло», а в 1905 році — у Харкові газету «Воля». Продовжує громадську роботу у видавничому гуртку (пізніше видавництво «Вік»), який очолював Олександр Лотоцький.

Із 1912 року Антонович викладав історію мистецтва у Київській мистецькій школі. Належав до Української соціал-демократичної робітничої партії. 1913 року Антонович з кількома товаришами засновує у Києві соціал-демократичний журнал «Дзвін», редактор перших трьох номерів. Під час Першої світової війни навколо Антоновича гуртується частина рупівців («пораженці» та «самостійники»), які не підтримували «оборонської» позиції одного з лідерів партії Симона Петлюри. Ця група підтримувала постійний зв'язок із Союзом визволення України, з центром у Відні. Із забороною українських видань Антонович змушений вступити на службу до Всеросійського союзу міст.

У 1917 році — один із засновників Української академії мистецтв.

Із березня 1917 року — активний член Української Центральної Ради, товариш голови УЦР Михайла Грушевського. В жовтні 1917 року Антонович за дорученням Генерального Секретаріату УЦР-УНР їздив до Одеси, Херсона, Миколаєва з метою з'ясувати питання про можливість українізації Чорноморського флоту. Після повернення до Києва був призначений генеральним секретарем. Був обраний членом Всеросійських установчих Зборів (Подільський округ. № 1 — українські есери, Спілка, українські соціал-демократи). Із 9 (22 січня) 1918 року — міністр морських справ УНР.

14 [27] січня 1918(19180127) року Мала Рада затвердила запропонований Антоновичем проект українського морського прапора, який розробила Українська морська рада. Прапор складався з двох смуг — угорі синя, внизу — жовта; на синій — золотий тризуб і хрест. У період Директорії УНР — міністр мистецтва в уряді Володимира Чехівського, голова дипломатичної місії Української Народної Республіки у Римі і Празі. Брав участь у громадсько-мистецькому житті України, був ініціатором заснування Державного драматичного театру (1918) і Державного народного театру (1918—1922).

У липні — жовтні 1918 року — генеральний консул Української Держави у Швеції.

У 1919—1920 роках — голова місії УНР в Королівстві Італія.

У 1921 році — один із засновників, а в 1928—1930, 1937—1938 роках — ректор Українського вільного університету у Відні і Празі. Директор Музею визвольної боротьби України у Празі.

У 1928–1930 і 1937–1938 роках — ректор УВУ, кілька разів був деканом філософічного факультету цього університету, викладав у ньому історію мистецтва. В 1925–45 роках — голова Українського історико-філологічного товариства і директор Музею визвольної боротьби України у Празі.

Був одружений з Катериною Антонович. Його дочка Марина Рудницька була мистецтвознавцем, активною діячкою української діаспори у Канаді. Сини Михайло та Марко були істориками.

Його зусиллями постала Студія пластичного мистецтва у Празі, тривалий час її очолював, будучи одночасно головою Українського товариства пластичного мистецтва. 1942 року в Лейпцигу вийшла одна з останніх значних праць — «Німецький вплив на українське мистецтво».

Війна скінчилася, у Празі стояли радянські війська; тоді «зачинилась найменша можливість проявлення громадського життя… саме слово „Україна“ стало небезпечним… настроєні… прихильно чехи радили… не витикатися з своїм українством, мовчати й називати себе руськими».

Помер у Празі. У заповіті просив проспівати над його труною улюблені українські пісні, однак чехи порекомендували не робити цього, «бо українські співи могли б викликати сумні або навіть і трагічні наслідки». Влаштувати жалобну «академію» виявилося також неможливим — «всі були залякані, більшість знайомих професора навіть на похорон не прийшла».

На вшанування професора українського університету, директора українського музею і голови історико-філологічного товариства в Празі Дмитра Антоновича на Меморіальному пам'ятному знаку, встановленому працівниками Української господарської академії на цвинтарі у місті Подєбради, встановлено окрему меморіальну таблицю.

Праці

• Найновійші розсліди старої української архітектури і значіння їх для історії українського мистецтва. — Прага, 1931
• Українське мистецтво, 300 років українського театру, Т. Шевченко як маляр.
• Естетика виховання Т. Шевченка (1914).
• Українське мистецтво. Конспективний історичний нарис. — Прага; Берлін : Нова Україна, 1923. — 14 с.
• Триста років українського театру, 1619–1919 / Д. Антонович. — Прага : Український громадський видавничий фонд, 1925. — 272 с.
• Передхристиянська релігія українського народу
• Deutsche Einfluesse auf die Ukrainische Kunst, von Dmytro Antonowytsch. Mit 40 Bildtafeln. — Leipzig, Verlag von S.Hirzel. 1942. — 182 s.
• Українська культура: лекції за редакцією Дмитра Антоновича / упор. С. В. Ульяновська; вст. ст. І. М. Дзюби; перед. сл. М. Антоновича. — Київ : Либідь, 1993. — 592 с. — (Пам'ятки історичної думки України) — ISBN 5-325-00075-6.

Джерела

• Антонович Дмитро Володимирович // Малий словник історії України / відпов. ред. В. А. Смолій. — К. : Либідь, 1997. — 464 с. — ISBN 5-325-00781-5.
• Гарбар Л. В. Антонович Дмитро Володимирович // Історія української бібліотечної справи в іменах (кінець XIX ст. — 1941 р.): матеріали до біобібліографічного словника / авт.-уклад. Л. В. Гарбар; ред. кол.: Г. В. Боряк, Л. А. Дубровіна (голова), В. І. Попик та ін.; НАН України, Національна бібліотека України ім. В. І. Вернадського, Інститут рукопису. — Київ : Національна бібліотека України імені В. І. Вернадського, 2017. — С. 22–23. — ISBN 978-966-02-8536-1.
• Пінчук Ю. А. Антонович Дмитро Володимирович // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2003. — Т. 1 : А — В. — С. 106. — ISBN 966-00-0734-5.
• Усенко Б. Антонович Дмитро Володимирович // Юридична енциклопедія : [у 6 т.] / ред. кол.: Ю. С. Шемшученко (відп. ред.) [та ін.]. — К. : Українська енциклопедія ім. М. П. Бажана, 1998. — Т. 1 : А — Г. — 669 с. — ISBN 966-7492-01-X.
• Шаповал А. І. Дмитро Антонович: життя та діяльність: монографія. — Миронівка : ПрАТ «Миронівська друкарня», 2012. — 346 с. — ISBN 978-966-2428-32.

Література

• Бойцун Марко (10 червня 2017). Соціал-демократія в Україні. historians.in.ua. Архів оригіналу за 15 червня 2018. Процитовано 19 січня 2010.
• Українська культура: лекції за редакцією Дмитра Антоновича / упор. С. В. Ульяновська; вст. ст. І. М. Дзюби; перед. сл. М. Антоновича. — Київ : Либідь, 1993. — 592 с. — (Пам'ятки історичної думки України) — ISBN 5-325-00075-6.
• Коллард Ю. Спогади юнацьких днів 1897-1906. Українська Студентсьтка Громада в Харкові і Революційна Українська Партія (РУП). — Торонто : Срібна Сурма, 1972. — 223 с.
• Антонович Д. Тимко Бойчук (1896—1922) / Д. Антонович. — Прага : Вид-во укр. молоді, 1929. — 14 с. — (Майстрі українського мистецтва)
• Антонович Д. Олександер Мурашко (1875–1919) / Д. Антонович. — Прага : Вид-во укр. молоді, 1925. — 14 с. — (Майстрі українського мистецтва)
• Антонович Д. Дмитро Безперчий (1825—1913): про життя і діяльн. Д. Безперчого взято із спогадів акад. М. Сумцова та ін. і з листів Г. Семирадського, зібраних у вид. Д. Гордєєва: Материалы для худож. летописи г. Харькова. Харків, 1914. Звідти ж взято й репрод / Д. Антонович. — Прага : Вид-во укр. молоді, 1926. — 14 с. — (Майстрі українського мистецтва)
• Антонович Д. Ян Станиславський (1860—1907) / Д. Антонович. — Прага : Вид-во укр. молоді, 1926. — 14 с. — (Майстрі українського мистецтва)
• Антонович Д. Перша Наталка Полтавка / Д. Антонович. — Прага; Берлін : Нова Україна, 1923. — 15 с.
• Антонович Д. Український театр: конспектив. іст. нарис / Д. Антонович. — Прага; Берлін : Нова Україна, 1923. — 14 с.
• Антонович Д. Українське мистецтво: конспект: іст. нарис / Д. Антонович. — Прага; Берлін : Нова Україна, 1923. — 11 с.
• Антонович Д. Четвертий конкурс проектів пам'ятника Тарасу Шевченкові // Дзвін. — 1914. — № 2. — С. 166—169.
• Українська культура: зб. лекцій: курс 63, 65, 84 / за ред. Д. Антоновича. — Подєбради : (б. в.), 1934. — 335 с. — (Курси українознавства при Українській Господарській академії в Ч. С. Р.; вип. 4)
• Антонович Д. Українська культура: зб. лекцій: курс ч. 84 / Укр. Техн.-госп. ін-т позаоч. навчання в Подєбрадах (Чехія); за ред. Д. Антоновича. — Подєбради : (б. в.), 1940. — 384 с.
• Антонович Д. Праця Олександра Русова для українського театру та музики / Д. Антонович. — Львів : З друк. наук. т-ва ім. Шевченка у Львові, 1938. — 22 с.
• Леся Українка. Первісне люде: світ, відомий давнім людям / Леся Українка; за ред. Д. Антоновича. — (б.м.) : Вид-во Укр. молоді, 1923. — 20 с.
• Леся Українка. Група празької студії = Les artistes de studio de Prague / передм. Д. Антоновича. — Прага : Український громадський видавничий фонд, 1925. — 14 с. — (Сучасне українське мистецтво; вип. 1)
• Антонович Д. Праця Олександра Русова для українського театру та музики / Д. Антонович. — Львів : З друк. наук. т-ва ім. Шевченка у Львові, 1938. — 22 с.
• Триста років українського театру, 1619–1919 / Д. Антонович. — Прага : Український громадський видавничий фонд, 1925. — 272 с.

Посилання

• Антонович Дмитро. elib.nlu.org.ua. Електронна бібліотека «Культура України». Архів оригіналу за 18 квітня 2025. Процитовано 6 серпня 2025.