Антоніо Віваріні

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Поліптих Св. Сабіни (1443, Венеція, церква Сан-Дзаккаріа; у співавторстві з Дж. д'Алеманья)

Антоніо Віваріні (італ. Antonio Vivarini; бл. 1415/1420, Мурано — бл. 1476/1484, Венеція) — італійський живописець, майстер венеціанської школи.

Біографія[ред.ред. код]

Антоніо Віваріні був сином склодува з острову Мурано поблизу Венеції. Працював у Мурано, Венеції, Падуї, також виконував замовлення для церков Болоньї, Брешії, Пезаро та інших міст Північної Італії. Очолював велику майстерню, в якій працювали його брат Бартоломео Віваріні (1432—1499) і зять Джованні д'Алеманья (пом. в 1450), навчався його син Альвізе Віваріні (1445—1503).

Антоніо Віваріні займає особливе місце у венеціанському мистецтві 14401470-х. Його творче формування було значною мірою пов'язане з традиціями венеціанської пізньої готики і Джентіле да Фабріано. Основну частину його творчої спадщини складають великі багатостулкові вівтарі, укладені в різьблені готичні обрамлення, які сяють золотом фону, насиченністю і чистотою, що нагадують дорогоцінні емалі блакитних, смарагдово-зелених, золотисто-жовтих, червоних, рожевих тонів; як і майстри пізньої готики, Віваріні любив писати візерунки парчі, дорогоцінне каміння; в барвистих акордах, мелодій ліній, ювелірної ретельності, з якою прописані форми, відчувається особлива вишуканість.

У той же час він сприйняв у пізній готиці її найбільш світські, близкі характеру венеціанській культурі XV ст. риси, що надають його вівтарям чисто венеціанської величі, видовищності, святковості, декоративного богатство. Замість вишуканої готичної стилістики він надає перевагу спокійному і ясному малюнку ліній, гармонійну вивіреність ритму, энергійне, майже скульптурному моделюванню форм, нерідко надає своїм персонажам виглад прекрасних принцесс або нарядних франтів у сучасному одязі. Сприйнявши деякі риси венеціанської ренесансної школи живопису, що формувалися у роки його життя, Віваріні у свою чергу знайшов у Венеції XV ст. своїх продовжувачів, найпомітнішим з яких був Карло Крівеллі.

Основні твори[ред.ред. код]

У 14481451 роках Віваріні за допомогою Джованні д'Алеманьї, а після смерті останнього спільно з Бартоломео Віваріні росписав частину склепінь і стін капели Оветарі церкви Еремітані у Падуї (фрески загинули через бомбардування у 1944 році під час Другої світової війни).

Література[ред.ред. код]

  • Европейское искусство: Живопись. Скульптура. Графика. — Энциклопедия: В 3 т.. — М. : Белый город, 2006.
  • С.И. Козлова. Раннее Возрождение в Венеции. — М. : Белый город, 2011. — P. 48. — (Эпохи. Стили. Направления). — 1000 прим. — ISBN 978-5-7793-2139-6.

Див. також[ред.ред. код]

Посилання[ред.ред. код]