Галерея Академії (Венеція)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Галерея Академії (Венеція)
Accademia (Venice).jpg
45°25′51″ пн. ш. 12°19′41″ сх. д. / 45.43111111111100087° пн. ш. 12.32805555555600030° сх. д. / 45.43111111111100087; 12.32805555555600030Координати: 45°25′51″ пн. ш. 12°19′41″ сх. д. / 45.43111111111100087° пн. ш. 12.32805555555600030° сх. д. / 45.43111111111100087; 12.32805555555600030
Тип художня галерея і будівля
Розташування Італія Італія, Венеція,
Засновано заснована 1750 р.Відкрита 1817.
Відкрито 1750
Архітектор Андреа Палладіо
Відвідувачі 356 191[1], 210 149[2] і 337 672[1]
Сайт [*Офіційний сайт Галереї Академії (Венеція)
Галерея Академії (Венеція) is located in Італія
Галерея Академії (Венеція)

CMNS: Галерея Академії на Вікісховищі

Галерея Академії (Венеція) (італ. Gallerie dell'Accademia)-відома у Венеції і в світі картинна галерея і художня академія водночас.

Історія[ред.ред. код]

Заснування[ред.ред. код]

Альвізе Віваріні. Мадонна зі Святими.

Художні традиції в Венеції сформувалися давно і мали декілька значних впливів до 15 століття включно(від Візантії, Риму, Флоренції). Але згодом отримали власні могутні якості, що самі почали впливати на власних і закордонних художників. Венеціанська школа живопису стала одним з провідних художніх центрів Італії і світу у 16-18 століттях.

Однак художня академія в місті заснована лише у 1750 році, відносно пізно в порівнянні з академією братів Каррачі в місті Болонья (кінець 16 ст.) і лише на сім років раніше Академії в Петербурзі.

Сенат Венеції видав наказ про створення водночас і Галереї художньої Академії, колекції живопису якої були б зразками для навчання. Першим директором Галереї і президентом Академії призначили П'єтро Едвардса.

П'єтро Едвардс[ред.ред. код]

Худ. Чіма да Конельяно. Мадонна зі Святими
Худ. Чіма да Конельяно, Переконання апостола Фоми

П'єтро Едвардс, що посів місце президента академії[3] , став надзвичайно вдалим вибором Сенату Венеції. Енергійна і працьовита особа, він багато зробив і для Акамемії,і для Галереї, і для збереження венеціанського живопису в вологому кліматі міста. Так, він подав в Сенат проект створення реставраційних майстерень у 1777 році, а через рік вони вже запрацювали[4].

Ще значніша роль П'єтро Едвардса в перешкоді грабіжницьких вивозів мистецьких скарбів Венеції в Париж під час падіння Венеціанської республіки і захоплення Венеції військами Наполеона Бонапарта. Окупаційна французька влада зачинила багато монастирів і церков Венеції. Розпочався масовий розпродаж картин і витворів мистецтва з релігійних установ. П'єтро Едвардс, так як і державний діяч Теодоро Коррер, рятував, купував і переховував значні мистецькі твори, рятуючи їх для Венеції і Італії. Частково цьому сприяла і окупаційна французька влада.

Приміщення галереї[ред.ред. код]

Почалася реорганізація самої Академії. Їй віддали приміщення релігійного Братства Милосердя (Санта Марія делла Харіта), засноване ще у 1260 р., будівлі монастиря (арх. Палладіо), що згоріли в 17 ст. і були відбудовані наново[5]. Реконструкцію і пристосування закінчили лише до 1811 р. Галерею відчинили для відвідин 10 серпня 1817 року.

Формування колекцій[ред.ред. код]

Дж. Белліні. Мадонна родини Контаріні

Твори мистецтва століттями вивозили з Венеції. Картини Тиціана, Лоренцо Лотто, Веронезе, Тінторетто продавали як і уславлені вироби скла Мурано (венеціанське скло), мереживо Бурано, книги венеціанських друкарень тощо. Але Венеція мало страждала через продажі, бо довго і сама була войовничою і торговельною імперією, незважаючи на фальшиво-республіканські форми владних структур. Сюди масово звозили коштовні східні тканини, килими, скульптури. Тут роками працювали власні і закордонні майстри — греки, німці, французи.

Венеціанські монастирі і церкви століттями накопичували зразки живопису, скульптури, ювелірних виробів. Частково врятовані, вони і перейдуть в збірки Галереї Академії, Музею Коррер, вельможні приватні збірки. З роками приватні збірки знову ж таки перейдуть в музейні заклади Венеції. У 1822 р. колекція Боссі дасть Галереї малюнки Леонардо да Вінчі Никитюк О.Д. «Художественные музеи Венеции», серия «Города и музеи мира», М., 1979, с. 12. По заповіту сюди перейшли збірки родин Молін (1816 р.), Контаріні (1838 р.), Хеллман (1850 р.) Колекцію Манфрін Галерея просто придбала сама Никитюк О.Д. «Художественные музеи Венеции», серия «Города и музеи мира», М., 1979, с. 12. Правда, у тому ж 1850 р. російський цар Микола І перекупив збірку родини Барбаріго, що дала Імператорському Ермітажу майже всі його теперішні шедеври Тиціана. Але Галереї вже було що показувати і без збірки Барбаріго.

По іншому склалась доля побутування вівтаря «Ассунта», створена свого часу Тиціаном. Картину вдалося врятувати з храму і передати до галереї, де вона зберігалась з її початкового періоду до 1923 року [6]. Лише після цього вівтарну картину повернули до церкви Фрарі, для котрої вона і була створена. Але навіть таке рішення важко визнати правильним, бо в церкві не було і нема відповідних музею умов збереження [7]. Можливість створити копію і передати саме копію у церкву Фрарі була проїгнорована.

Приміщення галереї не були настільки завеликими, щоби вмістити всі звезені туди вівтарі і картини. Частку картин передали у Рим, а частку у Мілан (Пінакотека Брера). Серед важливих надходжень початку 19 століття — картина «Багатій і бідний Лазар» Боніфачо де Пітаті (1483—1557) [8]. Первісна галерея відкрила для відвідин всього п'ять залів [9].

Справи президента академії П. Едвардса продовжили наступні директори — Д, Канталамесса, Д. Фоголарі [10]. Нині це не одна, а декілька галерей.

Шедеври галереї[ред.ред. код]

Худ. Мікеле Марієскі, пейзаж
Худ. Мікеле Марієскі, ведута

Художня вартість збірки надзвичайна, незважаючи на відсутність багатьох картин іноземних майстрів. В цьому характерна особливість збірки, не схожої на картинні галереї Флоренції, Риму, Мілану, Берліну, Мадриду, Лондону.

На відміну від Музею Коррер, Галерея має значні твори майже всіх відомих майстрів Венеції, часто не по одному зразку. Тут є

Малюнки в збірці галереї художньої академії[ред.ред. код]

Портретний жанр[ред.ред. код]

Обрані твори (галерея)[ред.ред. код]

Бартоломео Віваріні. «Св. Амвросій і святі»

Див. також[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

  1. а б http://static.touring.it/store/document/21_file.pdf
  2. http://www.statistica.beniculturali.it/RILEVAZIONI/MUSEI/Anno%202013/MUSEI_TAVOLA8_2013.pdf
  3. Никитюк О.Д. «Художественные музеи Венеции», серия «Города и музеи мира», М., 1979,с. 11
  4. Никитюк О.Д. «Художественные музеи Венеции», серия «Города и музеи мира», М., 1979,с. 11
  5. Никитюк О.Д. «Художественные музеи Венеции», серия «Города и музеи мира», М., 1979,с. 11
  6. Никитюк О.Д. «Художественные музеи Венеции», серия «Города и музеи мира», М., 1979,с. 13
  7. Никитюк О.Д. «Художественные музеи Венеции», серия «Города и музеи мира», М., 1979, с. 13
  8. Никитюк О.Д. «Художественные музеи Венеции», серия «Города и музеи мира», М., 1979, с. 12
  9. Никитюк О.Д. «Художественные музеи Венеции», серия «Города и музеи мира», М., 1979, с. 12
  10. Никитюк О.Д. «Художественные музеи Венеции», серия «Города и музеи мира», М., 1979,с. 13

Посилання[ред.ред. код]

Джерела[ред.ред. код]

  • Никитюк О.Д. «Художественные музеи Венеции», серия «Города и музеи мира», М., 1979