Анічкін Леонід Анатолійович

Анічкін Леонід Анатолійович
Дата народження	5 червня 1937(1937-06-05)
Місце народження	Київ, Українська РСР, СРСР
Дата смерті	7 грудня 2009(2009-12-07) (72 роки)
Місце смерті	Київ, Україна
Поховання	Байкове кладовище
Громадянство	СРСР  Україна
Alma mater	Київський національний університет театру, кіно і телебачення імені Івана Карпенка-Карого і Вищі курси сценаристів і режисерівd
Професія	кінорежисер
Нагороди
IMDb	ID 8339656

Леоні́д Анато́лійович А́нічкін (5 червня 1937 — 7 грудня 2009) — радянський і український кінорежисер-документаліст. Заслужений діяч мистецтв України (2008).

Біографія

Народився 5 червня 1937 року. Його дід, Михайло Георгійович Анічкін, був відомим архітектором у Києві, батько, Анатолій Моторний (псевдонім), був актором Київського обласного пересувного драматичного театру.

У 1958 році закінчив режисерське відділення Київського державного інституту театрального мистецтва імені І. Карпенка-Карого (майстерня М. Верхацького), у 1963 році — Вищі кінорежисерські курси в Москві. З 1974 року — на студії «Київнаукфільм».

Могила Леоніда Анічкіна

Помер на 73-му році життя 7 грудня 2009 року. Похований у Києві на Байковому кладовищі (ділянка № 11, 50°25′0.40″ пн. ш. 30°30′36.90″ сх. д.).

Творчість

Поставив науково-популярні, історико-біографічні, публіцистичні фільми:

• 1974 — Ваш хід, ЕСМ
• 1975 — Вартові погоди, Селекція рослин; Погода та її прогнозування
• 1976 — Зварювання вибухом; Машинобудування України
• 1977 — Стрес — зло чи добро?
• 1978 — Географія України
• 1979 — Вароатоз бджіл
• 1980 — Індустріальна технологічя вирощування сої; Альтернатива колеса
• 1982 — Скільки коштує врожай?
• 1984 — Як козаки на весіллі гуляли (автор сценарію, анімація)
• 1985 — Будівництво мостів; Технологія створення бурових свердловин
• 1986 — Обличчя на полотні
• 1987 — Промислові дослідження; Місто майстрів; На березі понта Евксінського
• 1988 — Енергетика, електроніка, кібернетика
• 1988 — Зачароване колесо життя (художник-аматор Семерня Олесь)
• 1988 — Прекрасне — явись! (Павло Тичина)
• 1989 — Жива легенда століть (острів Хортиця)
• 1990 — Шляхами Захара Беркута (Іван Франко)
• 1990 — Драй-Хмара. Останні сторінки
• 1991—1992, Серія «Моя адреса — Соловки» (за сценарієм Н. Кузякіної): «Пастка» (Лесь Курбас), «Тягар мовчання» (Микола Куліш), «Не вдарте жінку навіть квіткою» (жінки — жертви репресій), «Навіщо перекладати Вергілія?» (Микола Зеров)
• 1992 — Перехрестя одного роду (рід гетьмана Розумовського)
• 1993 — стрічки в документальному циклі «Невідома Україна. Нариси нашої історії»: «Останній злет. Фільм 49» (Б. Хмельницький) (співавтор сценарію), «Анатема. Фільм 52» (гетьман Іван Мазепа, життя і смерть) (співавтор сценарію), «Пилип Орлик. Пакти конституції. Фільм 58» (автор сценарію)
• 1994 — Тарас Шевченко. Спадщина
• 1995 — Тарас Шевченко. Надії
• 1995 — Легенди Дніпрових круч. Пам'ять серця
• На телеканалі КГТРК — Академік Богомолець
• На телеканалі ICTV — телесеріал «Духовні скарби України»
• 1995 — Шлях до «Заповіту»
• 1996 — Духовні співи Павла Тичини
• 1996 — Гіркі усмішки Остапа Вишні (табірна доля письменника)
• 1996 — Володимир Сосюра. Любіть Україну
• Цикл мініатюр «Духовна спадщина» (духовна церковна поезія):
• 1996 — Різдвяна поезія, Різдвяне благовістя, 1997 — Великодня поезія, Марійська поезія
• На І Національному телеканалі створив культурно-історичну програму «Остання адреса» (автор Юрій Шаповал):
• 1999 — Перерване мовчання. Слідами Катинського злочину (Україна — Польща)
• 1999 — Невідомий Грушевський. Повернення. Протистояння. Розправа
• 1999 — Партійний націоналіст. Склад злочину. Підвищення у небутті
• 1999 — Сім пострілів в Україну (Симон Петлюра)
• 2000 — Тетяна Олексенко. Перші кроки (актриса і театр)

Джерела

• Кінотеатр. Лариса Брюховецька: На олтар болючої пам'яті (екранна галерея Леоніда Анічкіна)
• Фільмографія на animator.ru (рос.)