Пилип Орлик

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Пилип Орлик
Neoelectum ducem exercitus Zaporoviensis, et inter generales, colonellos, nec non eundem exercitum Zaporoviensem, publico utriusque partis laudo conventa ac in libera electione formali iuramento ab eodem illustrissimo
Mazepa-Orlyk.png
Гетьман України
Правління 1710-1742
Обрання 5 квітня 1710
Попередник Іван Мазепа
Наступник Кирило Розумовський
Інші титули Шляхтич
Біографічні дані
Дата народження 21 жовтня 1672(1672-10-21)
Косута
Дата смерті 24 травня 1742(1742-05-24) (69 років)
Ясси
Дружина Ганна Герцик
Діти Анастасія, Григор,
Династія Орлики
Батько Орлик Степан
Мати Ірина Малаховська
POL COA Nowina.svg
Philipp Orlik Signature 1710.jpg

О́рлик Пили́п Степа́нович (*11 (21) жовтня 1672[1], Косута - †24 травня 1742, Ясси) — український політичний, державний і військовий діяч, Гетьман Війська Запорозького у вигнанні (1710-1742), поет, публіцист. Представник шляхетського роду Орликів (чеського походження). Один із упорядників «Договорів і постанов» — конституційного акту, який іноді називають «першою в світі Конституцією», фактично — козацького суспільного договору.

Біографія[ред.ред. код]

Народився в Косуті (Ошмянський повіт, Віленське воєводство, нині Вілейський район, Мінська область, Білорусь) в сім'ї родовитої литовської шляхти чеського походження — Орликів. Батько Степан Орлик служив у війську польського короля, загинув на 51-у році життя під час польсько-турецької війни в битві під Хотином у грудні 1673 року. Мати — Ірина Орлик (з білорусько-українського роду Малаховських), охрестила сина за православним обрядом (батько був католиком).

Навчався у єзуїтському колегіумі у Вільні, а також у Києво-Могилянській колегії, яку закінчив в 1694 році. Навчався відмінно, проявив талант ораторства і поезії, цікавився філософією і літературою, добре володів українською, польською, церковнослов'янською, болгарською, італійською та іншими мовами.

Прибічник Мазепи та обрання на гетьманство[ред.ред. код]

Протягом 1698-1700 років — служив консисторським писарем у канцелярії київського митрополита, потім у Полтавському полку, а згодом старшим військовим канцеляристом і реєнтом ГВК Війська Запорізького.

З 1702 (за іншими джерелами — з 1706) року — генеральний писар і довірена особа Івана Мазепи.

1708 року — взяв участь у виступі Мазепи проти Петра I.

27 червня 1709-го року (після Полтавської битви) емігрував до Османської імперії.

За Іваном Мазепою до Бендер пішли близько 50 провідних представників старшини, майже 500 козаків із Гетьманщини та понад 4 тис. запорожців. Ці «мазепинці», як їх часом називають історики, були першою українською політичною еміграцією. Вони і обирають 5 квітня 1710-го року Пилипа Орлика гетьманом України (у вигнанні). Обрання відбулося в присутності запорожців, генеральної старшини, козацтва, а також турецького султана і шведського короля.

Крім Орлика кандидатами на гетьманську булаву були Андрій Войнаровський (близький родич Мазепи) та Дмитро Горленко (прилуцький полковник). Але цих людей на козацькій раді майже ніхто не підтримав[Джерело?]. Сам Карл ХІІ спочатку прихильніше ставився до родича Мазепи Андрія Войнаровського, але потім підтримав Пилипа Орлика.

«Перша українська Конституція»[ред.ред. код]

Перша сторінка Конституції Пилипа Орлика (оригінал, створений в Бендерах у квітні 1710 р. староукраїнською мовою, РДАДА, ф.124, оп.2, спр.12, арк.3.)

Намагаючись завоювати собі підтримку, в 1710 році Пилип Орлик складає (згідно інших джерел схвалює) «Пакти й Конституції прав і вольностей Війська Запорізького» («Pacta et Constitutiones legum libertatumqe Exercitus Zaporoviensis»), укладає зі старшиною та запорожцями угоду — документ, який пізніше дістав назву Конституція Пилипа Орлика — так звана «Бендерська конституція», яку інколи вважають першою українською Конституцією, а також однією із перших конституцій у Європі. Нею він зобов'язувався обмежити гетьманські прерогативи, зменшити соціальну експлуатацію, зберегти особливий статус запорожців і боротися за політичне й церковне відокремлення України від Московії у випадку, якщо він здобуде владу в Україні.

Створення цих документів вважається значною заслугою Пилипа Орлика в історії України.

Визвольні змагання[ред.ред. код]

За підтримки Карла XII Пилип Орлик вступає в союз із кримськими татарами та Османською імперією, і 8 листопада 1710-го року остання, підтримуючи гетьмана Орлика, оголошує війну Московії.

На початку 1711 року Пилип Орлик укладає з Кримським ханатом Кайрський договір про оборонно-наступальний військовий союз[2] і розпочинає спільний похід запорожців, буджацьких татар, шведів і поляків (прихильників Станіслава I Лещинського) проти росіян в Україні. Шведський король брав на себе зобов'язання вести війну доти, поки Україна не буде визволена від московського панування, а турки і татари обіцяли свою допомогу у цій боротьбі. Пилип Орлик добре підготувався до походу. Він розсилав листи-універсали в яких закликав до повстання народу проти влади російського царя. Населення підтримало Орлика і один за одним міста Правобережжя переходили під владу гетьмана. Пилип Орлик також надіслав листа із закликом до боротьби гетьману Лівобережжя Івану Скоропадському, що дуже налякало російський уряд і Петра І.

Проти полків Пилипа Орлика виступило військо під командуванням генерального осавула Григорія Бутовича яке було розбите в бою під Лисянкою. Гетьмана підтримав повсталий український народ.

У березні 1711 року об'єднані війська під командуванням Пилипа Орлика підійшли до добре укріпленої Білої Церкви, де перебував російський гарнізон. Розпочалася облога міста, але жоден із штурмів не був успішним, бо гарнізон мав достатню кількість боєприпасів і сильну артилерію.

Через брак провіанту, наближення весняної повені, та через наближення російських загонів, татарські війська зрадили гетьмана, та почали тікати на південь, беручи дорогою великий ясир. Правобережні козаки, що раніше приєдналися до Орлика, довідавшись про звірства татар кинулись рятувати свої родини. Таким чином із 16 тис. українського війська у Пилипа Орлика залишилося лише 3 тис., з якими гетьман вимушений був відійти до Бендер.

Через військову невдачу, та дії татарських союзників, гетьман втратив підтримку українського населення.

Після поразки[ред.ред. код]

Протягом наступних років Орлик із невеликою групою прибічників шукав підтримки своєї справи у різних європейських володарів.

У 1709-1714 роках перебував у Бендерах.

У наслідку Прутського миру, 5 березня 1712 року було видано фірман султана, за яким на Правобережну Україну й Запорозьку Січ поширювалася влада Орлика. У квітні 1712 року Туреччина підписала договір з Московією: Лівобережжя з Києвом та його передмістям лишалося за Московською державою. Ратифікація Прутського договору в такому вигляді стала тяжким ударом для Орлика та його сподвижників. Адже Україна залишалася розділеною, над Лівобережжям продовжувала панувати Москва. Влада ж Орлика над Правобережною Україною, отримана за султанським фірманом, через непоступливість Польщі була надто примарною: вже через два роки, у квітні 1714 року, між Туреччиною та Польщею було укладено договір, за яким Правобережна Україна залишалася за Польщею.

З 1714 року Орлик із частиною старшини скористався запрошенням Карла ХІІ і жив до 1720 року у Швеції. Після підписання шведсько-російського миру виїхав із Швеції й вимушено змінив по черзі Німеччину, Австрію, Польщу. 1722 року, прямуючи до запорозьких козаків в Олешківську Січ, був затриманий турецькою владою в Хотині й до 1738 року інтернований у Салоніках.

Проте він не припиняв пошуки підтримки у різних європейських державах (Франції, Англії, Польщі, Ватикану, Саксонії, Прусії та інших), неодноразово порушував питання про допомогу в справі відновлення української державності, продовжував бомбардувати французьких, польських, шведських і турецьких політичних діячів маніфестами про недолю України та разом із сином Григором планувати кроки, спрямовані на звільнення вітчизни від московського ярма.

Надалі жив у Хотині, Серезі, по тому — в Чернівцях, Каушанах і Бухаресті. Згодом переїхав до Ясс, де й помер 24 травня 1742 року.

Польські джерела про Пилипа Орлика[ред.ред. код]

Merge-arrows.svg Видається за доцільне, щоб цей розділ було об'єднано з основним текстом,
але, можливо, варто це додатково обговорити

Джерело: Ян із Токар Токаржевський Карашевич. Передмова до видання: Діярій гетьмана Пилипа Орлика. Опрацював до друку Ян із Токар Токаржевський Карашевич, Видання присвячується світлій памяті незабутнього в історії України першого маршала Польщі Юзефа Пілсудського, Варшава 1936, с. ІХ-Х.

Пилип Орлик (1672-1742) — гербу «Новина» народився у Білорусі 1672 року, учився в київській Могилянській Академії, служив спершу в Києві, опісля в полтавському полку, врешті в генеральній канцелярії. У 1698 році одружився з Ганною Герциківною. У 1706 році при безперечній підтримці гетьмана Івана Мазепи Пилип Орлик досягає однієї з найвищих посад, стає генеральним писарем Війська Запорозького. 15 квітня 1710 року у Бендерах обраний генеральною старшиною та запорожцями гетьманом на місце померлого Івана Мазепи.

Коріння Пилипа Орлика — це чеський баронський рід, одна із гілок котрого у XV столітті (під час гусистських війн) перебралася до Польщі, а згодом осіла в Західній Білорусі. Саме в Західній Білорусі в селі Косуті поблизу Ошмян 21 жовтня 1672 року народився Пилип Орлик, котрому судилося стати наступником Мазепи, гетьманом України і — першим політичним емігрантом в українській історії.

Батько Пилипа Орлика — шляхтич-католик Степан Орлик — у 1673 році загинув у бою з турками під Хотином, коли синові не було й року. Мати — Ірина Малаховська — охрестила Пилипа Орлика в православному віросповіданні. І хоча він розпочав навчання в єзуїтській академії Вільно, але для завершення освіти переїздить до православної Києво-Могилянської академії, де його вчителем був професор філософії, майбутній місцеблюститель патріаршого престолу — Стефан Яворський. Саме за рекомендацією Стефана Яворського молодий Орлик у 1693 році обійняв посаду секретаря канцелярії київського митрополита, а через короткий час був запрошений до гетьманської канцелярії в Батурин.

У 1711 та 1712 роках двічі пробував збройною боротьбою здійснити свої права на рідній землі. В 1714 році був з Карлом ХІІ у Молдавії, а потім разом із ним переїхав до Швеції, де перебував аж до 1720 року. У 1720 році через Німеччину, Чехію, Шлезьк прибув до Польщі, де пробув до березня 1722 року. З Речі Посполитої виїхав до Османської імперії, де затримався якийсь час у Хотині над Дністром, потім у Серезі, врешті в Салоніках, проживши тут до 1738 року. Побувавши якийсь час у Чернівцях, потім у Каушанах та в Букарешті, переїхав гетьман до Ясс, де й помер у 1742 році.

Спадщина[ред.ред. код]

Монета 10 гривень з зображенням Пилипа Орлика

Пилип Орлик залишив після себе багато листів і великий рукописний «Діаріуш подорожній» («Щоденник», 1720-1733, частково виданий 1938 року та повністю у 2013 році («Темпора»)[3]), написаний польською мовою зі вставками окремих слів, виразів і речень латинською мовою.

Видав дві свої поетичні книжки: «Алкід Руський», присвячену Івану Мазепі (1695), та «Гіппомен сарматський», присвячений полковнику Івану Обидовському (1698).

Писав польською мовою, частина його листів писана латинською, шведською, французькою мовами.

Пилипу Орлику приписують авторство трактату «Вивід прав України» (маніфест до європейських монархів, 1712) (за твердженням Ілька Борщака, трактат був знайдений ним у замку Дентевіль і опублікований 1925 року у Парижі). Українські історики: Борис Крупницький, Микола Андрусяк і Орест Субтельний у тій чи іншій мірі висловлювали сумнів у його автентичності. Оригінальний рукопис трактату після Борщака не вдалося відшукати ані в архіві Дентевілю, ані в інших французьких архівах. Не згадується про нього в жодному з тогочасних джерел і в жодному іншому творі Орлика[4][5].

Вшанування пам'яті[ред.ред. код]

Пам'ятник Пилипу Орлику в м.Київ, 2011, автори: Анатолій Кущ та Олег Стукалов
Пам'ятний знак присвячений Пилипу Орлику в м.Крістіанстад, Швеція, 2011, автори: Борис Крилов та Олесь Сидорук

Пам'ять про Пилипа Орлика вшановано, зокрема, тим, що на його честь названо вулицю на Липках, в привілейованому районі центральної частини Києва, на якій знаходиться Верховний Суд України. У шведському місті Крістіанстад на будинку, де проживав Пилип Орлик, встановлено пам'ятну дошку на його честь.

У червні 2011 року до 15-ої річниці Конституції України та у рамках заходів із відзначення 295-ї та підготовки до відзначення 300-ї річниці прийняття Конституції Пилипа Орлика йому відкрито пам'ятник (скульптор Анатолій Кущ), що його встановлено у сквері на перетині вулиць Липської та Пилипа Орлика у Києві.

У селі Косута Вілейського району Мінської області встановлено пам'ятний знак на честь Пилипа Орлика. Його ім'ям названа одна з вулиць Вілейки[6].

У Вілейському районі в селі Косута щорічно в день Петра і Павла проводиться свято, де шанують пам'ять Орлика[7].

29 червня 2011 року у Крістіанстаді відбулося урочисте відкриття пам'ятника та меморіальної дошки українському гетьману Пилипу Орлику. Відкриття було приурочено до 300-ї річниці Конституції Пилипа Орлика та 15-ї річниці сучасної Конституції України. Відкриття пам'ятника й дошки на будинку, де мешкав у 1716-1719 рр. Пилип Орлик, було кілька років тому ініційовано Посольством України у Швеції. Пам'ятник, який вважається подарунком України шведському місту Крістіанстад, виготовила майстерня українських скульпторів Сидорука Олеся та Крилова Бориса за підтримки Народного артиста України Богдана Бенюка, який брав безпосередню участь в урочистому заході, та мецената І. Омелянюка.

Пам'ятник відкрили Голова міської ради Крістіанстада Стен Херманссон та Посол України у Швеції Євген Перебийніс[8].

Його іменем названий 43 курінь УПЮ імені Пилипа Орлика.

Примітки[ред.ред. код]

Див. також[ред.ред. код]

Посилання[ред.ред. код]

Література[ред.ред. код]

  • Історичні постаті України / Упоряд. О. В. Болдирєв. — Одеса, 1993.
  • Різниченко В. Пилип Орлик (гетьман-емігрант). Його життя й діяльність. — К.,1918;
  • Він же. Пилип Орлик і Франція. — Львів,1924; Пилип Орлик. Вивід прав України. З рукопису родинного Архіву Дентевілів у Франції зі вступом і примітками видав І. Борщак. — Львів, 1925;
  • Василенко Н. Конституция Филлипа Орлика // Ученые записки Института истории Российской ассоциации научно-исследовательских институтов общественных наук. — М., 1929. — Т. 3;
  • Крупницький Б. Гетьман Пилип Орлик (1672–1742). Огляд його політичної діяльності. — Варшава, 1938;
  • Возняк М. Бендерська комісія по смерті Мазепи // Мазепа. Збірник. — Т. 1. — Варшава, 1938;
  • Оглоблин О. Бендерська конституція 1710 року // Вісник ООЧСУ. — Ч. 5 (139). — 1960. — С. 4-11;
  • Subtelny O. The Mazepists. Ukrainian Separatism in the Early Eighteenth Century. — New York, 1981;
  • Субтельний О. Мазепинці. Український сепаратизм на початку XVIII ст. — К., 1994;
  • Артамонов В. Россия и Речь Посполитая после Полтавской битвы (1709–1714). — М., 1990;
  • Вивід прав України / Ред. М.Парцей. — Львів, 1991;
  • Кресіна І., Кресін О. Гетьман Пилип Орлик та його Конституція. — К., 1993;
  • Пріцак О. Конституція Пилипа Орлика // Перша Конституція України гетьмана Пилипа Орлика. 1710 рік. — К., 1994;
  • Мельник Л. Гетьманщина першої чверті XVIII ст. — К., 1997;
  • Смолій В., Степанков В. Українська державна ідея XVII–XVIII ст.. — К., 1997;
  • Подкупко Т. Л. Чорноморська проблема в державотворчій діяльності гетьмана П. Орлика // Записки історичного факультету Одеського національного університету ім. І. І. Мечникова. — Одеса, 2001. — Вип. 11. — С. 233–237.
  • Павленко С. Оточення гетьмана Мазепи: соратники та прибічники. — К., 2004;
  • Шевчук В. Гетьман-вигнанець // Орлик Пилип. Конституція, маніфести та літературна спадщина. Вибр. твори. — К., 2006;
  • Пилип Орлик — гетьман і автор першої конституції України. — Мінськ, 2006;
  • Трофимук О. Пилип Орлик: гетьман в еміграції, бароковий поет, автор першої Конституції. — Львів, 2008;
  • Чухліб Т. Пилип Орлик. — К., 2008
  • Чухліб Т. Козаки і монархи. Міжнародні відносини ранньомодерної Української держави 1648–1721 рр. — К., 2009
  • Історія України в особах: IX–XVIII ст. К.: Видавництво «Україна», 1993, 396 с.
  • Дух Мазепи в діях та «Діаріуші» його наступника (на матеріалі факсиміле его — документа Пилипа Орлика) // Схід. — 2009. — № 100. — С. 59 — 65.
  • Ульяновський В. Пилип Орлик // Володарі гетьманської булави: Історичні портрети / Автор передмови В. А. Смолій. — К.: Варта, 1994.— 560 с.— С. 419–488. ISBN 5-203-01639-9
  • Корсак І. Гетьманич Орлик. — Луцьк., 2008;
Попередник
Іван Мазепа
Herb Viyska Zaporozkogo (Alex K).svg Гетьман України
1710-1742
Herb Viyska Zaporozkogo (Alex K).svg Наступник
?