Пилип Орлик

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Пилип Орлик
Neoelectum ducem exercitus Zaporoviensis, et inter generales, colonellos, nec non eundem exercitum Zaporoviensem, publico utriusque partis laudo conventa ac in libera electione formali iuramento ab eodem illustrissimo
Пилип Орлик Підгорний.jpg
Портрет «Пилипа Орлика» М.В. Підгорного.
Гетьман України
Правління 1710-1742
Обрання 5 квітня 1710
Попередник Іван Мазепа
Наступник Iван Скоропадський
Інші титули шляхтич
Біографічні дані
Релігія православ'я
Народження 21 жовтня 1672(1672-10-21)
Косута
Смерть 24 травня 1742(1742-05-24) (69 років)
Ясси
Дружина Ганна Герцик
Діти Катерина, Анастасія, Варвара, Григор та ін.
Династія Орлики
Батько Орлик Степан
Мати Ірина Малаховська
POL COA Nowina.svg
Philipp Orlik Signature 1710.jpg
CMNS: Медіафайли у Вікісховищі

Пили́п О́рлик (лат. Philippus Orlik, рос. дореф. Филиппъ Орликъ; 11 (21) жовтня 1672[1], Косута — 24 травня 1742, Ясси) — український політичний, державний і військовий діяч, Генеральний писар (17021709), гетьман Війська Запорозького у вигнанні (17101742), поет, публіцист. Представник шляхетського роду Орликів (чеського походження), що користалися гербом «Новина». Один із упорядників «Договорів і постанов» — конституційного акту, який є першою українською Конституцією, фактично — козацьким суспільним договором.

Життєпис[ред. | ред. код]

Народився у Косуті (Ошмянський повіт, Віленське воєводство, нині Вілейський район, Мінська область, Білорусь) в сім'ї родовитої шляхти чеського походження — Орликів. Батько Степан Орлик служив у війську монарха Речі Посполитої, загинув на 51-у році життя під час польсько-османської війни у битві під Хотином в грудні 1673 року. Мати Ірина Орлик походила з роду Малаховських, тому охрестила сина за православним обрядом (батько же був католиком).

Освіту здобув у єзуїтському колегіумі у Вільні, а також у Києво-Могилянській колегії, яку закінчив у 1694 році[2][3]. Виявив особливий хист до філософії і богословських наук, історії, поетики, риторики і логіки, добре володів, крім української, польською, латиною, німецькою, шведською, церковнослов'янською та іншими мовами[2].

Прибічник Мазепи та обрання на гетьманство[ред. | ред. код]

Протягом 16981700 років служив консисторським писарем у канцелярії київського митрополита, потім у Полтавському полку, а згодом старшим військовим канцеляристом і реєнтом[4] ГВК Війська Запорозького.

З 1702 (за іншими джерелами — з 1706) року — Генеральний писар і довірена особа Івана Мазепи. У 1708 році взяв участь у виступі гетьмана Мазепи проти Петра I.

27 червня 1709 року (після Полтавської битви) емігрував до Османської імперії.

За Іваном Мазепою до Бендер пішли близько 50 провідних представників старшини, майже 500 козаків із Гетьманщини та понад 4 тисячі запорожців. Ці «мазепинці», як їх часом називають історики, були першою українською політичною еміграцією. Вони і обрали 5 квітня 1710 року Пилипа Орлика гетьманом України (у вигнанні). Обрання відбулося в присутності запорожців, генеральної старшини, козацтва, а також османського султана і шведського короля.

Крім Орлика кандидатами на гетьманську булаву були Андрій Войнаровський (близький родич Мазепи) та Дмитро Горленко (прилуцький полковник). Втім Войнаровський відмовився від булави. Шведський король Карл ХІІ спочатку прихильніше ставився до родича Мазепи Андрія Войнаровського, але потім підтримав Пилипа Орлика, зважаючи на його освіту, приємність і гнучкість у спілкуванні.

Уявлення про державу[ред. | ред. код]

Основними пріоритетами зовнішньої політики Пилип Орлик уважав: необхідність шведської протекції з гарантією незалежності й територіальної цілісності України, встановлення міцного миру та військового союзу з Кримським ханством.

Законодавчу владу мав представляти парламент — Генеральна Рада, що складалася б з генеральної старшини, полковників, генеральних радників (делегатів від козацьких полків), полкової старшини, сотників та представників від Запорозької Січі. Передбачалося, що Генеральна Рада збиратиметься тричі на рік — у січні (на Різдво Христове), квітні (на Великдень) та жовтні (на Покрову). Між сесіями парламенту його повноваження виконував гетьман разом з Радою генеральної старшини. Вони уособлювали найвищу виконавчу владу. Щодо місцевої адміністрації, то вона була представлена виборними цивільними полковниками та полковою старшиною, сотниками, сотенною старшиною.

Орлик оперував двома категоріями держави: «панство» і «народ». «Панство» — це суверенна держава на чолі з монархом. «Народ» — населення певного політично окресленого територіального суб'єкта під владою монарха. Відповідно прогнозувалися правові стосунки двох типів: перший — «підданство», що виникає при завоюванні. Другий — «протекція», що виникає при добровільному входженні народу під владу монарха. Стосовно цього, Орлик уводить поняття «вільний народ» — населення певної території, що має права на самоврядування, договірні відносини з монархом та самовизначення у сенсі зміни монарха при невиконанні ним зобов'язань. При цьому суттєво обмежується політична роль монарха — його фактично виведено з політичної системи, він є лише гарантом її незмінності, а не чинником її регулювання.

Конституція Пилипа Орлика[ред. | ред. код]

Перша сторінка Конституції Пилипа Орлика (оригінал, створений у Бендерах у квітні 1710 р. староукраїнською мовою, РДАДА, ф.124, оп.2, спр.12, арк.3.)

Згідно традиції обрання гетьмана 5 квітня 1710 року Пилип Орлик уклав зі старшиною та запорожцями угоду, «Договори і Постановлення Прав і вольностей Війська Запорозького» — документ, який пізніше дістав назви Конституція Пилипа Орлика , «Бендерська конституція», українська конституція 1710 року. Нею він зобов'язався обмежити гетьманські прерогативи, зменшити соціальну експлуатацію, зберегти особливий статус запорожців і боротися за політичне й церковне відокремлення України від Московії у випадку, якщо він здобуде владу в Україні. Відмінністю «Договорів та постанов» від 5 квітня 1710 року від попередніх договорів гетьманів з московськими царями полягала у тому, що цей політико-правовий документ приймався для всіх наступних українських правителів та був передусім між українськими гілками влади (хоча шведський король виступав протектором України)[5].

Створення цих документів вважається значною заслугою Пилипа Орлика в історії України.

Росія намагалася переконати увесь світ в тому, що України як держави ніколи не існувало. Проте ще у 1710 році українець, гетьман Пилип Орлик створив першу в Європі модель вільної, незалежної держави. Це Конституція Пилипа Орлика, в якій було прописано поняття «вільного народу», основи демократії та правосуддя, антикорупційні та соціальні засади[6].

Центр стратегічних комунікацій та інформаційної безпеки і МКІП нагадав, що поки в москві поклонялись царю, Україна вже заклала основи суверенної, вільної та цивілізованої країни[7].

Реляція про Київ[ред. | ред. код]

Докладніше: Реляція про Київ

Визвольні змагання[ред. | ред. код]

Булава гетьмана Пилипа Орлика, XVIII ст. (Публічна бібліотека міста Лінчопінг. Швеція)[8]
Особиста печатка з гербом «Новина» гетьмана Пилипа Орлика (Державний архів Швеції)

За підтримки Карла XII Пилип Орлик вступив у союз із кримськими татарами та Османською імперією, і 8 листопада 1710-го року остання, підтримуючи гетьмана Орлика, оголосила війну Московії.

На початку 1711 року Пилип Орлик уклав з Кримським ханатом Кайрський договір про оборонно-наступальний військовий союз[9] і розпочав спільний похід запорожців, буджацьких татар, шведів і поляків (під командуванням Юзефа Потоцького — прихильника Станіслава I Лещинського[10]) проти московитів в Україні. Шведський король брав на себе зобов'язання вести війну доти, поки Україна не буде визволена від московського панування, а османи і татари обіцяли свою допомогу у цій боротьбі.

Пилип Орлик добре підготувався до походу, в який 12 лютого вирушив з Бендер, перейшовши кордон поблизу Рашкова. Він розсилав листи-універсали в яких закликав до повстання народу проти влади московського царя. Населення підтримало Орлика і один за одним міста Правобережжя переходили під владу гетьмана. На початку лютого (за ст. ст.) 1711 р. козацькі війська на чолі з гетьманом вже розташовувалися біля Немирова[11]. Пилип Орлик також надіслав листа із закликом до боротьби гетьману Лівобережжя Івану Скоропадському, що дуже налякало московський уряд і Петра І.

Меморіальна дошка Пилипу Орлику на вулиці Шовковичній у Києві

Проти полків Пилипа Орлика виступило військо під командуванням генерального осавула Григорія Бутовича, яке було розбите в бою під Лисянкою. Гетьмана підтримав повсталий український народ.

У березні 1711 року об'єднані війська під командуванням Пилипа Орлика підійшли до добре укріпленої Білої Церкви, де перебував московський гарнізон. Розпочалася облога міста, але жоден із штурмів не був успішним, бо гарнізон мав достатню кількість боєприпасів і сильну артилерію.

Через брак провіанту, наближення весняної повені та підхід нових московських загонів, татарські війська зрадили гетьмана, та почали тікати на південь, беручи дорогою великий ясир. Правобережні козаки, що раніше приєдналися до Орлика, довідавшись про звірства татар, кинулись рятувати свої родини. Таким чином з 16-ти тисяч українського війська в Пилипа Орлика залишилося лише 3 тисячі, з якими гетьман вимушений був відійти до Бендер.

Через військову невдачу та дії татарських союзників гетьман втратив підтримку українського населення.

Після поразки[ред. | ред. код]

Протягом наступних років Орлик із невеликою групою прибічників шукав підтримки своєї справи у різних європейських володарів.

У 1709–1714 роках перебував у Бендерах.

У наслідку Прутського миру, 5 березня 1712 року султан надіслав свій фірман, за яким на Правобережну Україну й Запорозьку Січ поширювалася влада Орлика. У квітні 1712 року Османська імперія підписала договір з Московією: Лівобережжя з Києвом та його передмістям лишалося за Московською державою. Ратифікація Прутського договору в такому вигляді стала тяжким ударом для Орлика та його сподвижників. Адже Україна залишалася розділеною, над Лівобережжям продовжувала панувати Москва. Влада ж Орлика над Правобережною Україною, отримана за султанським фірманом, через непоступливість Речі Посполитої була надто примарною: вже через два роки, у квітні 1714 року, Османська імперія та Річ Посполита уклали договір, за яким Правобережна Україна залишалася за Річчю Посполитою.

З 1714 року Орлик із частиною старшини скористався запрошенням Карла ХІІ і жив до 1720 року у Шведській імперії. Після підписання шведсько-московського миру виїхав із Швеції й вимушено змінив по черзі Німеччину, Австрію, Річ Посполиту. 1722 року, коли Орлик прямував до запорозьких козаків в Олешківську Січ, його затримала османська влада в Хотині й до 1738 року інтернувала у Салоніках.

Проте він не припиняв пошуки підтримки у різних європейських державах (Франції, Великої Британії, Речі Посполитій, Ватикану, Саксонії, Пруссії та інших), неодноразово порушував питання про допомогу в справі відновлення української державності, продовжував бомбардувати французьких, польських, шведських і османських політичних діячів маніфестами про недолю України та разом із сином Григором планувати кроки, спрямовані на звільнення вітчизни від московського ярма.

Надалі жив у Хотині, Серезі, по тому — в Чернівцях, Каушанах і Бухаресті. Згодом переїхав до Ясс, де й помер 24 травня 1742 року.

Сім'я[ред. | ред. код]

Дружина Ганна Герцик (нар. 29 липня 1683) якийсь час проживала у Станиславові[12], майже на 15 років пережила чоловіка[13]. Контактувати з чоловіком їй допомагав ректор місцевої колегії єзуїтів ксьондз Томаш Заленський[14]. Діти:

  • Анастасія (1699—1728)
  • Григір (1702, Батурин — 1759)
  • Михайло (1704—)
  • Варвара (1707—)
  • Яків (1711, Бендери — 1721)
  • Марта (1713—)
  • Марина (1715—)
  • Катерина (1718, померла рано).[12]

Польські джерела про Пилипа Орлика[ред. | ред. код]

Merge-arrows.svg Видається за доцільне, щоб цей розділ було об'єднано з основним текстом,
але, можливо, варто це додатково обговорити

Джерело: Ян із Токар Токаржевський Карашевич. Передмова до видання: Діярій гетьмана Пилипа Орлика. Опрацював до друку Ян із Токар Токаржевський Карашевич, Видання присвячується світлій пам'яті незабутнього в історії України першого маршала Польщі Юзефа Пілсудського, Варшава 1936, с. ІХ-Х.

Пилип Орлик (16721742) — гербу «Новина» народився у Білорусі 1672 року, учився в київській Могилянській Академії, служив спершу в Києві, опісля в полтавському полку, врешті в генеральній канцелярії. У 1698 році одружився з Ганною Герциківною. У 1706 році при безперечній підтримці гетьмана Івана Мазепи Пилип Орлик досягає однієї з найвищих посад, стає генеральним писарем Війська Запорозького. 15 квітня 1710 року у Бендерах обраний генеральною старшиною та запорожцями гетьманом на місце померлого Івана Мазепи.

Коріння Пилипа Орлика — це чеський баронський рід, одна із гілок котрого у XV столітті (під час гусистських війн) перебралася до Королівства Польського, а згодом осіла в Західній Білорусі. Саме в Західній Білорусі в селі Косуті поблизу Ошмян 21 жовтня 1672 року народився Пилип Орлик, котрому судилося стати наступником Мазепи, гетьманом України і — першим політичним емігрантом в українській історії.

Батько Пилипа Орлика — шляхтич-католик Степан Орлик — у 1673 році загинув у бою з османами під Хотином, коли синові не було й року. Мати — Ірина Малаховська — охрестила Пилипа Орлика в православному віросповіданні. І хоча він розпочав навчання в єзуїтській академії Вільно, але для завершення освіти переїздить до православної Києво-Могилянської академії, де його вчителем був професор філософії, майбутній місцеблюститель патріаршого престолу — Стефан Яворський. Саме за рекомендацією Стефана Яворського молодий Орлик у 1693 році обійняв посаду секретаря канцелярії київського митрополита, а через короткий час був запрошений до гетьманської канцелярії в Батурин.

У 1711 та 1712 роках двічі пробував збройною боротьбою здійснити свої права на рідній землі. В 1714 році був з Карлом ХІІ у Молдовському князівстві, а потім разом із ним переїхав до Шведської імперії, де перебував аж до 1720 року. У 1720 році через Німеччину, Чехію, Шлезьк прибув до Речі Посполитої, де пробув до березня 1722 року. З Речі Посполитої виїхав до Османської імперії, де затримався якийсь час у Хотині над Дністром, потім у Серезі, врешті в Салоніках, проживши тут до 1738 року. Побувавши якийсь час у Чернівцях, потім у Каушанах та в Букарешті, переїхав гетьман до Ясс, де й помер у 1742 році.

Спадщина[ред. | ред. код]

Монета 10 гривень з зображенням Пилипа Орлика

Пилип Орлик залишив після себе багато листів і великий рукописний «Діаріуш подорожній» («Щоденник», 17201733, частково його видали 1938 року, здійснено гарвардське видання «The Diariusz podrozny of Pylyp Orlyk», факсимільне видання «Темпори» у 2013 році[15]). Орлик писав його польською мовою зі вставками окремих слів, виразів і речень латинською мовою.

Видав поетичні книжки: «Прогностик щасливий», приурочений полковнику Данилу Апостолу (1693)[16], «Алкід Руський», присвячений Івану Мазепі (1695)[17], та на честь полковника Івана Обидовського «Гіппомен сарматський» (1698)[18].

Писав польською мовою, частина його листів писана латинською, шведською, французькою мовами.

Пилипу Орлику приписують авторство трактату «Вивід прав України» (маніфест до європейських монархів, 1712) (за твердженням Ілька Борщака, трактат він знайшов у замку Дентевіль і опублікував 1925 року у Парижі). Українські історики: Борис Крупницький, Микола Андрусяк і Орест Субтельний у тій чи іншій мірі висловлювали сумнів у його автентичності. Оригінальний рукопис трактату після Борщака не змогли відшукати ані в архіві Дентевілю, ані в інших французьких архівах. Не згадують про нього в жодному з тогочасних джерел і в жодному іншому творі Орлика[19][20].

У лютому 2022 Франція повідомила, що передасть Україні оригінал щоденника Орлика. Він буде виставлений на експозиції в Національному музеї «Гетьманська столиця» в Батурині (Чернігівська область). Щоденник зберігається в архіві Міністерства Європи та закордонних справ Франції. Міністри закордонних справ домовилися організувати експозицію «Діаріуша».[21][22]

Вшанування пам'яті[ред. | ред. код]

Пам'ятник Пилипу Орлику в м.Київ, 2011, автори: Анатолій Кущ та Олег Стукалов
Пам'ятник Пилипу Орлику в Києві зблизька
Пам'ятний знак присвячений Пилипу Орлику в м. Крістіанстад, Швеція, 2011, автори: Борис Крилов та Олесь Сидорук

На його честь назвали вулицю на Липках, у привілейованому районі центральної частини Києва, на якій знаходиться Верховний Суд України. У шведському місті Крістіанстад на будинку, де проживав Пилип Орлик, встановили пам'ятну дошку на його честь.

У червні 2011 року до 15-ї річниці Конституції України та у рамках заходів із відзначення 295-ї та підготовки до відзначення 300-ї річниці прийняття Конституції Пилипа Орлика йому відкрили пам'ятник (скульптор Анатолій Кущ, архітектор О. К. Стукалов), що знаходиться у сквері на перетині вулиць Липської та Пилипа Орлика у Києві.

У селі Косута Вілейського району Мінської області встановили пам'ятний знак на честь Пилипа Орлика. Його ім'ям назвали одну з вулиць Вілейки[23].

У Вілейському районі в селі Косута щорічно в день Петра і Павла проводять свято, де шанують пам'ять Орлика[24].

29 червня 2011 року у Крістіанстаді відбулося урочисте відкриття пам'ятника та меморіальної дошки українському гетьману Пилипу Орлику. Відкриття приурочили до 300-ї річниці Конституції Пилипа Орлика та 15-ї річниці сучасної Конституції України. Відкриття пам'ятника й дошки на будинку, де мешкав у 1716–1719 рр. Пилип Орлик, ініціювало Посольство України у Швеції. Пам'ятник, який є подарунком України шведському місту Крістіанстад, виготовила майстерня українських скульпторів Сидорука Олеся та Крилова Бориса за підтримки Народного артиста України Богдана Бенюка, який брав безпосередню участь в урочистому заході, та мецената І. Омелянюка. Пам'ятник відкрили Голова міської ради Крістіанстада Стен Херманссон та Посол України у Швеції Євген Перебийніс[25].

30 листопада 2018 року, у день 300-річчя з дня загибелі Шведського Короля Карла ХІІ, у сквері Гетьмана Богдана Хмельницького в Ніжині, Владислав Попович встановив гранітний камінь на честь Карла XII, Івана Мазепи та Пилипа Орлика. Наступного дня камінь був демонтований місцевою владою через відсутність погодження виконавчого комітету.[26]

4 грудня 2019 року указом Президента України почесне найменування «імені гетьмана Пилипа Орлика» присвоєне 201-шій зенітній ракетній бригаді у складі Повітряних сил України.[27]

Його іменем названий 43 курінь УПЮ імені Пилипа Орлика.

Його ім'ям назвали вулиці в багатьох українських населених пунктах.

Див. також[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Тарас Чухліб. Білоруське коріння гетьмана Пилипа Орлика // Дзеркало тижня, № 41, 28.10.2006. Архів оригіналу за 18.09.2012. Процитовано 19.09.2012. 
  2. а б Орлик Пилип Іванович [Архівовано 5 серпня 2021 у Wayback Machine.] // За матеріалами енциклопедичного довідника «Києво-Могилянська aкадемія в іменах XVII—XVIII ст.» / НаУКМА. — 02.08.2011.
  3. Чухліб Т. Орлик Пилип Степанович… — С. 636.
  4. Так називали заступника Генерального писаря, який по суті керував роботою Канцелярії. — М. В. Журавель СТАНОВЛЕННЯ ДЕРЖАВНОЇ СЛУЖБИ ГЕТЬМАНЩИНИ В ДРУГІЙ ПОЛОВИНІ XVII—XVIII СТ. (НА ПРИКЛАДІ ДІЯЛЬНОСТІ КАНЦЕЛЯРИСТІВ ГЕНЕРАЛЬНОЇ ВІЙСЬКОВОЇ КАНЦЕЛЯРІЇ). Актуальні проблеми держави і права. 2009. — С. 232—238. [1] [Архівовано 19 вересня 2016 у Wayback Machine.]
  5. Чухліб Т. В. Пакти та конституції законів і вольностей Війська Запорозького 1710 [Архівовано 23 квітня 2016 у Wayback Machine.] // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2011. — Т. 8 : Па — Прик. — С. 24. — 520 с. : іл. — ISBN 978-966-00-1142-7.
  6. Наше Слово. | Діарій Пилипа Орлика. Мирослав Трофимук ■ ІСТОРІЯ ■ № 25, 2022-06-19
  7. Росія вкрала історію України і обманює весь світ // АрміяInform, 2022-04-05
  8. Ковтанюк Ніна. Україна — Швеція: на перехрестях історії [Архівовано 23 січня 2021 у Wayback Machine.] // Купола: історичний альманах, вип. 5 (2008)
  9. [[Кресін Олексій Веніамінович|Олексій Кресін]]. Політико-правові аспекти відносин урядів Івана Мазепи та Пилипа Орлика з Кримським ханством. Архів оригіналу за 24 вересня 2015. Процитовано 30 серпня 2015. 
  10. Gierowski Józef A. Orlik Filip h. Nowina (1672—1742)… — S. 198.
  11. Крупницький Б. Гетьман Пилип Орлик (1672—1742). Огляд його політичної діяльності. — Варшава, 1938. — С. 43-48.
  12. а б Gierowski J. A. Orlik Filip h. Nowina (1672—1742)… — S. 201. (пол.)
  13. Ульяновський В. Пилип Орлик… — С. 423. (пол.)
  14. Gierowski J. A. Orlik Filip h. Nowina (1672—1742)… — S. 200. (пол.)
  15. Архівована копія. Архів оригіналу за 28 листопада 2013. Процитовано 16 листопада 2013. 
  16. Orlik Filip. Prognostyk szczęsliwy, Kijów 1693
  17. Orlik Filip, Alcides Rossijski, Wilna 1695.
  18. Orlik Filip, Hippomenes Sarmacki, Kijów 1698.
  19. Сайт Ін-ту історії України НАНУ. Архів оригіналу за 20 травня 2014. Процитовано 7 квітня 2011. 
  20. О.Субтельний. Мазепинці: Український сепаратизм на початку XVIII ст. Архів оригіналу за 9 листопада 2012. Процитовано 7 квітня 2011. 
  21. Увійти у Facebook. Facebook (укр.). Архів оригіналу за 9 лютого 2022. Процитовано 9 лютого 2022. 
  22. Франція передасть оригінал щоденника Пилипа Орлика для експозиції в Батурині. РБК-Украина (рос.). Архів оригіналу за 9 лютого 2022. Процитовано 9 лютого 2022. 
  23. «Орлік Піліп» [Архівовано 11 липня 2015 у Wayback Machine.] (біл.) // «Рэгіянальная газета»
  24. «Украінцы і беларусы ў Касуце ўшанавалі памяць Піліпа Орліка» [Архівовано 13 листопада 2013 у Wayback Machine.] (біл.) // «Рэгіянальная газета»
  25. Новини Посольства України в Королівстві Швеція
  26. Камінь спотикання або Ментальне п'ятиколонство [Архівовано 26 травня 2020 у Wayback Machine.] — Всеукраїнський незалежний медійний простір «Сіверщина» @MIUI
  27. УКАЗ ПРЕЗИДЕНТА УКРАЇНИ №881/2019 — Офіційне інтернет-представництво Президента України. Архів оригіналу за 6 грудня 2019. Процитовано 7 грудня 2019. 

Література[ред. | ред. код]

  • А. Блануца. Орлик Пилип // Політична енциклопедія. Редкол.: Ю. Левенець (голова), Ю. Шаповал (заст. голови) та ін. — К.:Парламентське видавництво, 2011. — с.524 ISBN 978-966-611-818-2
  • В. І. Головченко. Орлик Пилип Степанович // Українська дипломатична енциклопедія: У 2-х т./Редкол.:Л. В. Губерський (голова) та ін. — К.:Знання України, 2004 — Т.2 — 812с. ISBN 966-316-045-4
  • Борщак І. Великий мазепинець Григор Орлик. Генерал-поручник Людовика XV (1742—1759) [Архівовано 13 серпня 2016 у Wayback Machine.]. — Ню-Йорк : Восьмий курінь УПС ім Григора Орлика, 1972. — 1972. — 222 с.
  • Вивід прав України / Ред. М.Парцей. — Львів, 1991.
  • Возняк М. Бендерська комісія по смерті Мазепи // Мазепа. Збірник. — Т. 1. — Варшава, 1938.
  • Дух Мазепи в діях та «Діаріуші» його наступника (на матеріалі факсиміле его — документа Пилипа Орлика) // Схід. — 2009. — № 100. — С. 59 — 65.
  • Історичні постаті України / Упоряд. О. В. Болдирєв. — Одеса, 1993.
  • Історія України в особах: IX—XVIII ст. — К. : Видавництво «Україна», 1993. — 396 с.
  • Корсак І. Гетьманич Орлик. — Луцьк, 2008.
  • Кресіна І., Кресін О. Гетьман Пилип Орлик та його Конституція. — К., 1993.
  • Крупницький Б. Гетьман Пилип Орлик (1672—1742). Огляд його політичної діяльності. — Варшава : Український Науковий Інститут, 1938. — 257 с.;
  • Крупницький Б. Пилип Орлик і Сава Чалий // Праці Українського історично-філологічного товариства в Празі. — Т. 2. — Прага, 1939. — С. 42–45.
  • Мельник Л. Гетьманщина першої чверті XVIII ст. — К., 1997.
  • Оглоблин О. Бендерська конституція 1710 року // Вісник ООЧСУ. — Ч. 5 (139). — 1960. — С. 4—11.
  • Павленко С. Оточення гетьмана Мазепи: соратники та прибічники. — К., 2004.
  • Пилип Орлик. Вивід прав України. З рукопису родинного Архіву Дентевілів у Франції зі вступом і примітками видав І. Борщак. — Львів, 1925.
  • Пилип Орлик — гетьман і автор першої конституції України. — Мінськ, 2006.
  • WS: Липинський В. Филип Орлик // Калєндар УНСоюзу на 1919 рік. — Джерзі Сіті. : Український народний союз, 1918.
  • Подкупко Т. Л. Чорноморська проблема в державотворчій діяльності гетьмана П. Орлика // Записки історичного факультету Одеського національного університету ім. І. І. Мечникова. — Одеса, 2001. — Вип. 11. — С. 233—237.
  • Пріцак О. Конституція Пилипа Орлика // Перша Конституція України гетьмана Пилипа Орлика. 1710 рік. — К., 1994.
  • Різниченко В. Пилип Орлик (гетьман-емігрант). Його життя й діяльність. — К., 1918.
  • Різниченко В. Пилип Орлик і Франція. — Львів, 1924.
  • Ситий І. Герб і печатка Пилипа Орлика // Генеалогічні записки. — Львів, 2011. — Вип. IX (нової серії IIІ). — С. 33–37.
  • Смолій В., Степанков В. Українська державна ідея XVII—XVIII ст.. — К., 1997.
  • Субтельний О. Мазепинці. Український сепаратизм на початку XVIII ст. — К., 1994.
  • Трофимук О. Пилип Орлик: гетьман в еміграції, бароковий поет, автор першої Конституції. — Львів, 2008.
  • Ульяновський В. Пилип Орлик // Володарі гетьманської булави: Історичні портрети / Автор передмови В. А. Смолій. — К. : Варта, 1994. — 560 с. — С. 419—488. — ISBN 5-203-01639-9.
  • Чухліб Т. Орлик Пилип Степанович [Архівовано 20 жовтня 2016 у Wayback Machine.] // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2010. — Т. 7 : Мл — О. — С. 636. — 728 с. : іл. — ISBN 978-966-00-1061-1.
  • Чухліб Т. В. Пилип Орлик: гетьманська булава Війська Запорозького під захистом монарха Швеції // Козаки і Монархи. Міжнародні відносини ранньомодерної Української держави 1648—1721 рр. — 3-тє вид., випр. і доповн. — К.: Вид. імені Олени Теліги, 2009. — С. 485—500. — 616 с. — ISBN 978-966-355-041-1.
  • Чухліб Тарас. Пилип Орлик. [Архівовано 9 липня 2021 у Wayback Machine.] — Київ, 2008 — 64 с.
  • Шевчук В. Гетьман-вигнанець // Орлик Пилип. Конституція, маніфести та літературна спадщина. Вибр. твори. — К., 2006.
  • Артамонов В. Россия и Речь Посполитая после Полтавской битвы (1709—1714). — М., 1990.
  • Василенко Н. Конституция Филлипа Орлика // Ученые записки Института истории Российской ассоциации научно-исследовательских институтов общественных наук. — М., 1929. — Т. 3.:
  • Gierowski J. A. Orlik Filip h. Nowina (1672—1742) // Polski Słownik Biograficzny. — Wrocław — Warszawa — Kraków — Gdańsk : Zakład Narodowy Imienia Ossolińskich, Wydawnictwo Polskiej Akademii Nauk, 1979. — T. XXIV/1, zeszyt 100. — S. 198—202. (пол.)
  • Subtelny O. The Mazepists. Ukrainian Separatism in the Early Eighteenth Century. — New York, 1981.
  • Збірник «Пилип Орлик: життя, політика, тексти: матеріали Міжнар. наук. конф. „Ad fontes“ до 300-річчя Бендерської Конституції 1710 р., Київ, НаУКМА, 14-16 жовт. 2010 р.» [Архівовано 5 серпня 2020 у Wayback Machine.]
  • Гончаренко В. Д. Пилип Орлик — гетьман в еміграції [Архівовано 21 січня 2022 у Wayback Machine.] // Державне будівництво та місцеве самоврядування. — Х.: Право, 2006. — Вип. 11. — С. 18 — 24.

Посилання[ред. | ред. код]

Попередник
Іван Мазепа
Herb Viyska Zaporozkoho.svg Гетьман України
1710-1742
Herb Viyska Zaporozkoho.svg Наступник
?