Ілларіонов Андрій Миколайович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
(Перенаправлено з А. М. Ілларіонов)
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Андрій Миколайович Ілларіонов
рос. Андрей Николаевич Илларионов
Андрій Ілларіонов, 2003 рік
Народився16 вересня 1961(1961-09-16) (63 роки)
Сестрорецьк, СРСР
Країна СРСР
 Росія
Діяльністьекономіст
Alma materЕкономічний факультет Санкт-Петербурзького державного університетуd (1983)
Науковий ступінькандидат економічних наук (1987)
Знання мовросійська
ЧленствоКоординаційна рада російської опозиціїd
ПартіяКоординаційна рада російської опозиціїd
Нагороди
орден Перемоги імені Святого Георгія Великий Хрест ордена Почесного легіону
IMDbID 2269099
Сайтaillarionov.livejournal.com/profile

Андрі́й Микола́йович Ілларіо́нов (нар. 16 вересня 1961, Ленінград, РРФСР, СРСР) — радянський і російський економіст, ексрадник президента Росії В. Путіна.

18 серпня 2023 року міністерство юстиції Росії внесло його до реєстру «іноземних агентів». [1]

Біографія

[ред. | ред. код]

1983 — закінчив економічний факультет Ленінградського державного університету (ЛДУ).

1983—1990 — аспірант, асистент і викладач ЛДУ.

1990—1992 — старший науковий співробітник і зав. сектором лабораторії регіональних економічних проблем Ленінградського фінансово-економічного інституту. Стажування у Бірмінгемському університеті (Велика Британія).

1993—1994 — керівник групи аналізу та планування при голові уряду Росії Вікторові Чорномирдіну. Подав у відставку через незгоду з політикою влади, зокрема грошовою реформою (звільнений із формулюванням «за порушення трудової дисципліни»).[2]

1994—по сьогодні — директор Інституту економічного аналізу[3], який передбачив фінансову кризу в Росії 1998 р.

2000 — запрошений В. Путіним на посаду радника президента Росії з економіки.

2000—2005 — представник президента Росії по зв'язках із лідерами «Великої сімки».

грудень 2005 — подав у відставку з поста радника президента Росії В. Путіна у зв'язку з незгодою з антиринковими (політичними) діями стосовно ціни на російський газ і через незгоду взяти участь у «газовій війні» проти України.

У 2006—2021 роках — старший науковий співробітник Центру глобальної свободи та процвітання Інституту Катона (Вашингтон, США). З того часу більше живе в США,[4] ніж в інших країнах, хоча бував іноді в Росії та інших пост-радянських країнах. За контрактом із Інститутом Катона, він має не менше 9 місяців на рік жити у Вашингтоні.[5]

Аналіз війни Путіна проти України і іншого світу

[ред. | ред. код]
  • 19 листопада 2014 Андрій Ілларіонов виступив з доповіддю в Європарламенті (Брюссель) на слуханнях на тему «Як мати справу з Росією?». Виступ Ілларіонова, який він переформулював на «Як мати справу з путінською Росією, або з путінізмом», був англійською мовою, мав форму тез і тривав близько 34 хвилин.[6][7][8]

1. На початку виступу Ілларіонов зробив важливе уточнення, що світ має справу з країною, населення якої в значній мірі піддане ідеологічній та психічній обробці. Так само, як це було в центрі Європи в 30-40-х роках 20-го століття, значне число росіян піддалося путінській пропаганді і стало ефективно «зомбованим». Путінський режим веде також інформаційно-психологічну війну проти сусідніх країн та Центральної та Західної Європи.
2. Мова йде не про «українську кризу» або «кризу в Україні». Це по-перше російська криза і по-друге — це війна.
3. Це війна путінської Росії проти України і це буде довга війна. Вона ведеться вже 16 місяців. Підготовка до неї в Росії почалася не пізніш 2003 року. Вже в 2004 в Кремлі розглядалася можливість окупації Криму. В 2008 на саміті НАТО в Бухаресті Путін відкрито заявив, що «Україна це штучне утворення, половина території якого належить Росії». В РФ почали видавати масу книг з планами нападу, захоплення та розділу України. В 2009 прапор так званої «ДНР» був піднятий в молодіжному таборі на Селігері. Починаючи з 2009 СБУ почала фіксувати активну підготовку підривних дій майбутніх сепаратистів на Сході України.

Офіційно оголошена війна була 27 липня 2013 в Києві в промові Путіна з нагоди 1025-ї річниці Хрещення Київської Русі. Ця дата стала початком гібридної війни проти України, включаючи інформаційну війну. Через два дні після цієї промови головний санітарний лікар Росії Г. Г. Онищенко оголосив про початок санітарної війни проти України. За цим стартували економічна війна, фінансова війна, дипломатична війна. Конвенціональна фаза з використанням звичайної зброї почалася вбивствами майданівських активістів. Офіційно ж вона стартувала 20 лютого 2014, за чотири дні до втечі Януковича з України. Ця дата була оприлюднена Міністерством оборони Росії на медалі «За повернення Криму» («20 лютого — 18 березня 2014»).
4. Ця війна є прямим продовженням російсько-грузинської війни 2008. А рік тому Вірменія була змушена відмовитися від підписання угоди про асоціацію з Євросоюзом через тиск і шантаж з боку Путіна.

В даний час Росія ударними темпами будує Аваро-Кахетинське шосе Махачкала-Тбілісі: роботи ведуться 24 години на добу, без перерв. Шосе прорізатиме Головний Кавказький хребет і вийде на стик кордонів Грузії та Азербайджану, поблизу від Тбілісі, Вірменії і Нагірного Карабаху. Російські війська отримають можливість зробити кидок, встановивши наземний коридор між Росією і Вірменією, відрізати весь багатий енергоресурсами Каспійський (включно із Азербайджаном) і Середньоазійський регіон від виходу на світовий ринок через Грузію і Туреччину. Залишаються також проблеми Молдови з Придністров'ям. 29 серпня 2014 Путін заявив, що у Казахстану історично ніколи не було своєї державності. Ще один об'єкт агресії — Балтійські країни. В останні тижні було зафіксовано кілька спроб проведення підривних акцій в Латгалії (східна Латвія) і північно-східній Естонії.

Це є також російська громадянська війна, організована кремлівським режимом, війна російського люмпена і російського криміналітету проти цивілізованої частини російського суспільства. «Гаряча» фаза цієї громадянської війни йде зараз в українському Донбасі, «тепла» її фаза — почалася на території Росії.

5. Ми маємо справу з реваншизмом, ревізіонізмом і агресією та небезпекою для всієї Європи, Євросоюзу та НАТО. Очевидно, одна з ідей агресора полягає в шантажі та спробі руйнації всієї системи європейської безпеки, починаючи з Берлінської кризи 1961 і Карибської кризи 1962.

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. ↑ Минюст РФ объявил «иноагентами» писательницу Линор Горалик, политолога Андрея Пионтковского и экономиста Андрея Илларионова. BBC News Русская служба (рос.). 18 серпня 2023. Процитовано 18 серпня 2023.
  2. ↑ Биографические страницы. 9 серпня 2004. Архів оригіналу за 12 липня 2022. Процитовано 6 грудня 2022. Журнал "Коммерсантъ Власть", №31 (584) (рос.)
  3. ↑ Институт экономического анализа. Архів оригіналу за 21 грудня 2012. Процитовано 20 грудня 2008.
  4. ↑ Илларионов объяснил, почему уехал из России [Архівовано 1 червня 2021 у Wayback Machine.], NEWSru.com, 19 жовтня 2006
  5. ↑ Андрей Илларионов покидает Россию, чтобы бороться с «авторитарными режимами» из США [Архівовано 25 липня 2020 у Wayback Machine.], NEWSru.com, 11 жовтня 2006
  6. ↑ Відеозапис промов А.Піонтковського (00:16:10—01:07:00) та А.Ілларионова (1:07:00—1:41:00), блог в ЖЖ [Архівовано 30 вересня 2020 у Wayback Machine.](англ.)
  7. ↑ Как остановить войну? — Текст тез на сайті Каспаров.ру [Архівовано 11 грудня 2014 у Wayback Machine.](рос.)
  8. ↑ Андрій Ілларіонов Як зупинити війну? [Архівовано 10 серпня 2021 у Wayback Machine.], незалежний культурологічний часопис «Ї», Виступ на слуханнях у Европарламенті, Брюссель, 19 листопада 2014

Джерела

[ред. | ред. код]

Посилання

[ред. | ред. код]
Вікіцитати містять висловлювання від або про: Ілларіонов Андрій Миколайович
Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Ілларіонов Андрій Миколайович
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Ілларіонов_Андрій_Миколайович&oldid=41799418