Баранько Ігор В'ячеславович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
(Перенаправлено з Баранько Ігор)
Перейти до: навігація, пошук
Ігор Баранько
Авторська графіка-шарж

Авторська графіка-шарж
Дата народження 7 квітня 1970(1970-04-07) (46 років)
Місце народження Київ, Україна
Громадянство СРСР СРСРУкраїна Україна
Мова творів українська, англійська, російська, французька
Рід діяльності художник-графік та письменник
Роки активності: 1991—2013
Сайт: baranko.blogspot.com

Ігор Баранько 7 квітня 1970(19700407), Київ Українська РСР, Україна) — український письменник, художник-графік; визнаний в Україні та світі[1] митець. Об'єднує мистецтво мальованих історій (мальви — аналог коміксу, банд-десіне, манги, тощо)[Джерело?] в Україні і української школи мальованих історій за кордоном. Сценарист-художник, що працює одноосібно. Жанрові уподобання автора переважно фантастика, містика, історичні пригоди, соціальна сатира та експериментальні авторські твори. Техніка виконання туш, перо, папір.

Біографія[ред.ред. код]

Народився 7 квітня 1970 у Києві. З дитинства захоплювався образотворчим мистецтвом. Відвідував художню школу. Після закінчення загальноосвітньої школи, пройшов строкову службу у радянській армії, навчився маршувати та ненавидіти усі армії всесвіту[2]. Після демобілізації 1990 вирушив мандрувати Бурятією, Тувою, перебував шість місяців у серці Таджикистану в медитації та самопізнанні. Ці мандри сформували світогляд та відтворюються у літературній творчості. 1991 рік Ігор сприйняв як розчарування у сподіваннях: економічний спад змінив ейфорію незалежності. У 1992 повернувся до України і почав активну художню кар'єру. У 1993—1998 роках випустив кілька графічних новел, зокрема «Повернення Мамая», «Святослав та вікінг», «Мамай-змієборець. Кіква».
З упевненістю у своєму шляху, Ігор розсилав свої роботи в усі відомі європейські видавництва, щоб увірватися в бізнес коміксів.

Виграв робочу візу у лотереї до США у 1999 році.

З 2000 працює у Лос-Анджелесі, альбом «Місто сплячого бога» створювався ночами[3] такий стиль праці для Ігоря став професійним. Розпочав співпрацю з відомими художниками коміксів: Александро Йодоровським (сценаристом епічної серії коміксів про сімейство Борджіа), Жан-П'єром Доне (працював над продовженням «Екстермінатора 17»), Енкі Білалом та іншими. На комікс-конвенції ComiCon в Сан-Діего, Каліфорнія за версію відвідувачів визнаний європейським художником — «це не американський, а європейський стиль».

У 2004 після професійного становлення та вдосконалення поверувся на батьківщину відомим у професійному колі майстром. Та постійним автором видавництва Гуманоїди з яким зустрівся на комікс івенті.

Доволі усамітнено живе і працює біля Києва вдалині від урбанізації. Великі, «альбомні» історії друкуються у Європі, короткі, новаторські у США, у видавництвах альтернативних коміксів.

За кордоном за сприяння видавництва «DC Comics» іноземними мовами були випущені графічні новели — «Скеггі Згуба» («Skaggy the Lost») (2002), «Орда» («The Horde») (2004), «Танок Часу» («La Danse Du Temps») (2006), «Максим Оса» (2008) та інші. У Франції за сприянням видавництва Les Humanoïdes Associés «La Danse du Temps» (2006), «Exterminateur», «Les Princesses Egyptiennes» (2011). В Україні за сприяння видавництва «Євгеніос» були випущені графічні новели українською мовою.

2011 нагороджений дипломом Ukraine-Europe 2011, щорічною відзнакою від порталу Ukraine-Europe, з нагоди виходу українською мовою першого тому альбому «Максим Оса» — «Максим Оса. Людина з того світу», що раніше був виданий у франкомовному, польському і російському варіантах та приурочений до двадцятиріччя Незалежності України. 2011 вів телеконференцію засідання Комікс-клубу у «Комікс центрі візуального мистецтва російської державної бібліотеки для молоді»[4]/ 2012 почались зйомки серіалу «Максим Оса», де Ігор Баранько працює художником-постановником та консультантом. Бере активну участь у просвітницькій діяльності як майстер, лектор, рефері у заходах, присвячених мальованим історіям на батьківщині і за кордоном.

З 2013 працює у Азії, на далекому Сході над графічним альбомом на основі Махабхарата.

Твори[ред.ред. код]

Обкладинка коміксу «Максим Оса».
  • «Повернення Мамая» (1993)
  • «Святослав та вікінг» (1993)
  • «Мамай-змієборець. Кіква» (1993)
  • «Шизоїди» (1996)
  • «Busty Beauties»
  • «Exterminateur 17» трилогія:
  • «Симпсоны», «Simpsons Comics Presents Bart Simpson» (2000)
    • A Bart Simpson Comic Collection 2003
  • «Місто сплячого бога» (2000)
  • «Піфітос: Новітні невідомі твори Гомера», «Pifitos: A Newly Found Unknown Poem of Homer» (2001)
  • «Инкал» «The Incal» (2001)
  • «Скеггі Згуба», «Skaggy the Lost» (2002) — квадрологія:
  • «Орда», «L'Empereur-Ocean» (2004) — трилогія:
    • Орда,
    • Реінкарнація,
    • Гробниця.
  • «Танок Часу», «La Danse Du Temps» (2005—2006) — трилогія:
    • «Поцілуй змії», «Le baiser du serpent» (2005),
    • «Зброя демонів», «L'arme des demons» (2006),
    • «Три королеви без обличчя», «Les trois reines sans visage» (2006).
  • «Максим Оса. Людина з того світу» (2008) — дилогія:
  • «1410000» (2010)
  • «Темна сторона Сонця», «Les Princesses Égyptiennes» (2010—2011) — дилогія:
  • «Епсилон» (2011)
  • «Річ Посполита» неопублікована
  • «Jihad» (2013) — перевидання твору «Орда» у твердій палітурці
  • «Shamanism» (2014) — перевидання твору «Танок Часу» у твердій палітурці

Ілюстрації[ред.ред. код]

  • Зіркові історії успіху (2010), Львів, Україна
  • Komikfest (2010), Прага, Чехія
  • Onthebus (2013), Одеса, Україна
  • Гаврон (2010), Прага, Чехія

Книги[ред.ред. код]

  • «Смерть и Ямабуси»
  • «Одиночество»
  • «Right to be a Tree»
  • «Місто сплячого бога»
  • Червона шапка
  • Троглодити
  • Шпигунські мережі
  • Право бути деревом

Журнали[ред.ред. код]

  • «Гуляй поле», (1992), Україна
  • «AQQ», (1993), Чехія
  • «Стрипбурек», (1997), Словения
  • «Astéroïde hurlant», (2006), Франція
  • «Звонкий метал», «Metal Hurlant», (2002), США
  • «Чорним по Білому», (2010), Україна

Соціальні проекти[ред.ред. код]

  • «Респект», (2010), РФ[5]
  • «Стрічка Мьобіуса» (2011)

Експозиції[ред.ред. код]

  • Прага
  • Лодзь
  • Київ
  • Одеса
  • Москва
  • Сінгапур
  • Сеул
  • Сан-Діего

Нагороди[ред.ред. код]

  • Град-сценаріо. «Шпигунські мережі». Московський міжнародний фестиваль мальованих історій ім. Наталії Монастирьової. «Комміссія»[ru] (2009) Росія
  • Альбом Року. «Максим Оса» Московський міжнародний фестиваль мальованих історій ім. Наталії Монастирьової. «Комміссія»[ru] (2011) Росія
  • Дипломом Ukraine-Europe. З нагоди виходу альбому «Максим Оса» українською мовою. «Perspectives-ukrainiennes» (2011) Франція
  • 2-е місце фестивалю коміксів г. Лодзь. Польща

Критика[ред.ред. код]

Вау

Видавництва[ред.ред. код]

Екранізація робіт[ред.ред. код]

«Максим Оса» — повнометражний художній фільм.[6]

Цікаві факти[ред.ред. код]

  • Вперше комікси потрапили йому до рук у 7 років — польського художника «Про вавельського дракона і принцесу Ванду» Гжегожа Росинського (пол. Grzegorz Rosiński) з історичного циклу за польськими оповідками; та «Корто Мальтезе» Уго Пратта (d'Hugo Pratt.) у газеті КПФ «Юманите» — «Les Ethiopiques» (Ефіопіана):
  • 1991 у газеті надруковано його ілюстрацію до оповідання Дешила Хемета, американського детективіста 1930-их років.[7]
  • Стріп з циклу «Шизоїди» «Небезпека» надруковано у листопаді 1997 у словенському фанзині «Стріпбурек» у спецвипуску «Комікси за проіржавілою Залізною завісою», присвяченому східноєвропейському коміксу:
  • Перший комікс на замовлення, отримане з Ісландії, намальований 1998
  • Для контролю кольорових робіт співпрацює з київським художником В'ячеславом Ксенофонтовим.
  • 2008 публікуються невідомі роботи майстра в персональному блозі.
  • 2010 анонсовано «Епсілон» — «емо-готична психоделічна квазі-постмодерністська псевдо-манхва». під псевдонімом Еггі. Історія без слів.
  • З 2011 екранізується графічний альбом «Максим Оса».
  • Режисер фільму «Максим Оса», Олексій Мамедов — відомій вчитель Школи сценаристів, а також автор фільму Свати.
  • Ігор Баранько співпрацював з: Енкі Білалом, Жан-П'єром Діонне («Екстермінатор-17»), Александро Йодоровським (сімейство Борджіа) (Invasion)
  • 2011 увійшов до складу журі українського кінофестивалю україномовного кіно «Відкрита ніч», заснованого 1997.
  • Празький фестиваль виділив окрему залу для експозиції робіт Ігоря Баранька[8]
  • Створив вітрину першого фізичного комікс-магазину onthebus (в автобусі)[9]
  • Співпрацює у польському проекті 1410000, присвяченому 600-літтю битви при Грюнвальді. Автор історії — польський сценарист Гжегож Януш.
  • З 2013 року працює над графічним альбомом Махабхарата

Примітки[ред.ред. код]

Посилання[ред.ред. код]


Мона Ліза Це незавершена стаття про діяча мистецтва.
Ви можете допомогти проекту, виправивши або дописавши її.