Бахрам Чубін

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Бахрам Чубін
The battle between kusrau parvis and Bhram Chubineh.jpg
Народився 6 століття
Рей, Rey County[d], Тегеран, Іран
Помер 592
Фергана, Узбекистан
Громадянство Derafsh Kaviani flag of the late Sassanid Empire.svg Держава Сасанідів
Діяльність офіцер, стрілець із лука, Військовий керівник, правитель
Посада Спахбод[d]
Рід House of Mihrān[d]
Батько Bahram Gushnasp[d]

Бахра́м VI Чубін — цар царів (шахіншах) Ірану, правив в 590—591 роках. Не належав до роду Сасанідів.

Військова служба[ред. | ред. код]

Бахрам Чубін, син марзбана (намісника) Рея Бахрама Гушнаспа, походив з роду Міхран — одного з семи провідних парфянских родів, що походили з Аршакідів і зберегли свій вплив й за Сасанідів. Високий на зріст, з гордою поставою, сухорлявий, темношкірий (за що отримав прізвисько «Чубін» — «Подібний до древка списа»), він був дуже сильний фізично і прекрасний стрілець з лука. За часів Хосрова I Ануширвана Бахрам Чубін був зарахований в царські охоронці, а потім став командиром кінного загону і брав участь в облозі Дари в 572 році.

У 570-х роках був призначений спахбадом (вищим воєначальником) Півночі (Велика Мідія й Азербайджан) і в цій якості без певного успіху воював з візантійцями в Месопотамії.

Відбиття тюркської загрози[ред. | ред. код]

Восени 589 року зі сходу до Ірану вторглася величезна армія (джерела говорять про 300—400 тисяч воїнів) тюрків під керівництвом Саве-шаха, які, вступивши в союз з візантійцями, погрожували самому існуванню Ірану. Прикордонні армії відступили під натиском ворогів, відкривши шлях в Хорасан.

Ормізд IV звелів, щоб Бахрому надали владу над скарбницею та арсеналом і передали йому Диван (відомство) війська, щоб він сам вибрав собі тих, хто йому підійде. Однак Бахрам відібрав лише дванадцять тисяч досвідчених у військовій справі чоловіків з вершників (саваран), серед яких не було нікого, хто був би молодший сорока років. Перси також мали пристосування для метання вогню.

Одночасно з армією шах направив до тюрків посла Хуррад-Бурзіна. Прибувши в ставку Саве, перський посол навмисно затягував перемовини, чекаючи, коли з'явиться армія Бахрама Чубіна, а потім втік з ставки хана. Найімовірніше, саме Хуррад-Бурзін переконав Саве-шаха йти не відразу в центральний Іран або Азербайджан, а до Герату.[1]

Перси не випадково вибрали для битви Гератську долину. У ній, замкнутій горами і річкою Геріруд, тюрки не могли реалізувати свою головну перевагу — чисельну. Саве намагався зав'язати переговори, але Бахрам відмовився вирішити справу миром.

В бою Чубін особисто застрелив з лука Саві. Тюрки здригнулися і побігли. Перси переслідували їх до вечора, і до ночі військо тюрків перестало існувати як організована сила. Загроза Ірану була ліквідована, а за свої заслуги Бахрам Чубін отримав володіння в Кушаншахрі та був оголошений героєм і рятівником країни. Користувався найвищим авторитетом в країні, що і стало причиною його опали.

Повстання Бахрама Чубіна[ред. | ред. код]

Після цього шах доручив Бахраму очолити війну проти Візантії, однак тут його армія почала зазнавати поразок. Ормізд не тільки змістив його з посади головнокомандувача, але послав у насмішку прядку і жіночу сукню як кращу для нього, ніж одяг воїна.[2] Дінаварі додає, що до того ж за наклепом своїх придворних шах запідозрив, що Бахрам Чубін приховав більшу частину здобичі, захопленої під час розгрому тюрків.[3] Розгніваний Бахрам підняв заколот проти центральної влади. Його підтримало військо, незадоволене правлінням Ормізда IV[4].

Повстале військо рушило на Ктесифон, але ще до появи заколотників в столиці стався переворот; Віндой і Вістахм, брати однієї з дружин шахіншаха, скинули Ормізда. На престол вони звели свого племінника, сина Ормізда IV, Хосрова II. Чубін відкинув всі спроби нового шаха примиритися і продовжив похід на столицю.

Зайнявши Ктесифон, Бахрам Чубін оголосив, що буде правити від імені Шахрияра, одного з синів Ормізда IV. Бахрам зажадав від представників знаті, які не підтримали його, покинути Ктесифон, погрожуючи відрубати голови тим, хто не підкориться. Багато хто залишив місто в супроводі загонів своїх збройних охоронців. Відомо, що Чубіна вітали столичні юдеї.

Царювання[ред. | ред. код]

Владу нового шаха визнала лише частина областей Ірану. Наприклад, монети узурпатора карбувалися лише в північному і східному Хорасані (Мерв, Нішапур, Абаршахр, Балх), нижньому Межиріччі, Хузестані (Сузи), Ісфахані, Ахвазе і його родовому гнізді Реї. Цілком природно, що і при дворі існувала сильна опозиція узурпатору, що відчував він і сам. Аби не допустити проблем, Бахрам наказав ув'язнити деяких воєначальників, в тому числі і Віндоя. Останньому вдалося домовитися з прихильниками, втекти і організувати напад на палац. Варта розігнала заколот і Віндою ледь вдалося заховатися у Вістахмі.

Через кілька місяців після воцаріння Бахрама Хосров II повернувся в Іран в супроводі незадоволених узурпатором, а головне — з візантійськими легіонами і золотом, надісланими імператором Маврикієм.

У союзників було близько 60000 солдатів, Бахрам Чубін же мав у своєму розпорядженнілише 40-тисячне військо. До того ж його загони були ненадійними. Чубін намагався відколоти від армії ромеїв і вірменські полки Хосрова, спочатку обіцянками, потім погрозами, але не досяг успіху. Він був розбитий, а його армія розсіялася. На ранок після битви Бахрам нарахував з собою всього чотири тисячі людей. Інші або загинули, або потрапили в полон до Хосрова II. У числі останніх був син узурпатора. Захоплених вершників і слоновожатих Хосров наказав зв'язаними кинути під ноги бойовим слонам.

Втеча до тюрків і смерть[ред. | ред. код]

Бахрам Чубін з невеликими силами пішов в Хорасан, а звідти до тюрків. За Фірдоусі, Хосров направив за Бахрамом трьохтисячний загін, але досвідчений полководець завдав поразки своїм переслідувачам і благополучно зник з Ірану, перейшовши Амудар'ю.

Примітки[ред. | ред. код]

Посилання[ред. | ред. код]

Література[ред. | ред. код]

  • Дашков С. Б. Цари царей — Сасаниды. История Ирана III—VII вв. в легендах, исторических хрониках и современных исследованиях. — М.: СМИ-АЗИЯ, 2008. — 352 с. — 4000 экз. — ISBN 978-5-91660-001-8.