Маврикій (візантійський імператор)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Маврикій
Romanorvm imperatorvm effigies - elogijs ex diuersis scriptoribus per Thomam Treteru S. Mariae Transtyberim canonicum collectis (1583) (14745290266).jpg
Візантійський імператор
582 — 602
Попередник: Тиберій II Костянтин
Наступник: Фока
 
Народження: 539[1][2][3][4]
Арабіс[d]
Смерть: 27 листопада 602(0602-11-27)
Нікомедія, Туреччина
° обезголовлювання

CMNS: Медіафайли на Вікісховищі

Маври́кій (лат. Flavius Mauricius Tiberius Augustus, (539[1][2][3][4], Арабіс[d] — 27 листопада 602, Нікомедія, Туреччина)) — візантійський імператор (582602) з династії Юстиніанів.

Біографічні відомості[ред. | ред. код]

579 року був головним воєначальником в азіатських провінціях імперії;

Преподобний Теодор Сикеот передбачив, що Маврикій, який у той час повертався до Константинополя після перської війни через Галатію, стане імператором. Пророкування здійснилося й імператор Маврикій виконав прохання святого — присилав щороку в Сикеотський монастир хліб для безлічі людей, які годувалися там.

582 року став зятем імператора Тиберія ІІ й слідом за тим його спадкоємцем. Чесний і освічений, він своїми реформами у війську й бажанням зменшити витрати на армію спричинив невдоволення солдатів, що виразилося в 588-му у великому заколоті, який лише насилу вдалося придушити. Перську війну, яка дісталася йому від попередника, Маврикію вдалося закінчити завдяки смутам у Персії, що змусили Хосрова ІІ звернутися за допомогою до Візантії. У 591 уклав вигідний мир з Персією, за яким до Візантії відійшла частина Вірменії.

583 року авари відняли в Маврикія кілька дунайських фортець, у 586—587 роках дійшли до Адріанополя; постраждав від варварів навіть Пелопоннес. 593 року Пріск, найкращий полководець Маврикія, після ряду перемог над аварами перейшов через Дунай у нинішню Валахію, але в 595-му імператор, що не довіряв Пріску, замінив його своїм братом Петром, при якому знову почалися невдачі й авари разом зі слов'янами осадили Фесалоніки. У 598 р. Пріск знову повернув вдачу імператорській зброї. У 600 р. з аварами укладений був мир, за якім Дунай був визнаний границею імперії; у 601 р. візантійці дійшли до Тиси й у 602 р. вдало билися зі слов'янами у Валахії. У 601—602 роках союзниками візантійських військ, які воювали на Балканах під командуванням брата Маврикія Петра, проти аварів виступали анти.

Маврикій бажав, щоб військо його перезимувало у ворожій землі, але це поновлення стародавніх римських традицій викликало нове, згубне для імператора, заворушення солдатів. На чолі армії став центуріон (за сучасними відомостями дукс) Фока, що направився до Константинополя. У той же час у місті збунтувалися циркові партії, невдоволені суцільною корупцією численних родичів та земляків імператора, які не гребували наживатися на спекуляціях з державним хлібом під час голоду зимою 601 року. Арешти і страти не змогли заспокоїти невдоволений натовп, тому коли армія Фоки підійшла під стіни Константинополя, повсталий народ відкрив йому ворота. 23 листопада 602 р. узурпатор був коронований імператорською короною, а через кілька днів Маврикій за його наказом був убитий разом зі своїми синами й братами.

Протягом всього правління Маврикій стримував наступ на імперію слов'ян, аварів, лангобардів, персів. Внутрішня політика Маврикія вела до децентралізації імперії, а його заповіт (597) передбачав поділ держави між його синами Феодосієм, Тиберієм, Петру, Юстином і Юстиніаном, відновивши ідеї тетрархії часів Діоклетіана: Феодосія переходили балкани та Мала Азія, Тиберію — Італія, Сардинія, Сицилія, іншим синам — Африка, Іллірик, Сирія та Єгипет. Фактично повалення Маврикія врятувало імперію від розпаду та нової громадянської війни.

Маврикій прагнув послабити вплив Папи Римського Григорія І на візантійські справи, домагався надання Константинопольському Патріарху титулу вселенського.

«Стратегікон»[ред. | ред. код]

Маврикієві іноді приписують т. зв. «Стратегікон» (рубіж VI-VII ст.) — твір, в якому містяться цікаві дані про військову справу у Візантії, а також про побут, суспільний лад, військову справу у антів, аварів, персів, скіфів, гунів. Та більшість цих «етнографічних» повідомлень «Стратегікона», хоча частково і збігаються з археологічними даними, все ж є стереотипними для зображення північних варварів, а запозичення сягають навіть давньогрецьких та римських авторів — Геродота, Плінія Старшого та інших.

Дискусія навколо авторства «Стратегікона» тривала більше двох століть, авторство Маврикія піддавалося сумніву, в науковий обіг було введено термін «Псевдо-Маврикій». Та в останні роки було віднайдено кілька нових наукових аргументів та свідчень на користь авторства Маврикія.

Джерела та література[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. а б SNAC
  2. а б Nationalencyklopedin — 1999.
  3. а б LIBRIS
  4. а б Faceted Application of Subject Terminology