Маврикій (візантійський імператор)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Маврикій
Solidus-Maurice Tiberius-sb0481.jpg
Народився 539[1][2][3][4]
Арабіс[d]
Помер 27 листопада 602(0602-11-27)
Нікомедія, Туреччина
обезголовлювання
Громадянство Byzantine imperial flag, 14th century, square.svg Візантійська імперія
Діяльність політик і Імператор
Посада Візантійський імператор і давньоримський сенатор[d]
Батько Павло (батько Маврикія)[d]
Рід Justinian dynasty[d]
Брати, сестри  • Петро (брат Маврикія)[d]
У шлюбі з Константіна[d]
Діти Феодосій (син Маврикія)[d]
Тіберій (син Маврикія)[d]
Марія (дочка імператора Маврикія)[d]

Маври́кій (лат. Flavius Mauricius Tiberius Augustus, 539, Кападокія — 27 листопада 602) — візантійський імператор (582602) з династії Юстиніанів.

579 року був головним воєначальником в азіатських провінціях імперії;

Преподобний Теодор Сикеот передбачив, що Маврикій, який в той час повертався до Константинополя після перської війни через Галатію, стане імператором. Пророкування здійснилося і імператор Маврикій виконав прохання святого - присилав щороку в Сикеотський монастир хліб для безлічі людей, які годувалися там.

582 року став зятем імператора Тиберія ІІ й слідом за тим його спадкоємцем. Чесний і освічений, він своїми реформами у війську й бажанням зменшити витрати на армію спричинив невдоволення солдатів, що виразилося в 588-му у великому заколоті, який лише насилу вдалося придушити. Перську війну, заповідану йому його попередником, Маврикію вдалося закінчити завдяки смутам у Персії, що змусили Хосрова ІІ звернутися за допомогою до Візантії. У 591 уклав вигідний мир з Персією, за яким до Візантії відійшла частина Вірменії.

583 року авари відняли в Маврикія кілька дунайських фортець, в 586—587 роках дійшли до Адріанополя; постраждав від варварів навіть Пелопоннес. 593 року Пріск, найкращий полководець Маврикія, після ряду перемог над аварами перейшов через Дунай, у нинішню Валахію, але в 595-му імператор, що не довіряв Пріску, замінив його своїм братом Петром, при якому знову почалися невдачі й авари разом зі слов'янами осадили Фесалоніки. В 598 р. Пріск знову повернув вдачу імператорській зброї. В 600 р. з аварами укладений був мир, за якім Дунай був визнаний границею імперії; в 601 р. візантійці дійшли до Тиси й в 602 р. вдало билися зі слов'янами у Валахії. В 601—602 союзниками візантійських військ, які воювали на Балканах під командуванням брата Маврикія Петра, проти аварів виступали анти.

Маврикій бажав, щоб військо його перезимувало у ворожій землі, але це поновлення стародавніх римських традицій викликало нове, згубне для імператора, заворушення солдатів. На чолі армії став центуріон Фока, що направився до Константинополя У той же час у місті збунтувалися циркові партії,невдоволені суцільною корупцією численних родичів та земляків імператора, які не гребували наживатися на спекуляціях з державним хлібом під час голоду зимою 601–602. Арешти і страти не змогли заспокоїти невдоволений натовп, тому коли армія Фоки підійшла під стіни Константинополя, повсталий народ відкрив йому ворота. 23 листопада 602 р. узурпатор був коронований імператорською короною, а через кілька днів Маврикій за його наказом був убитий разом зі своїми синами й братами.

Протягом всього правління Маврикій стримував наступ на імперію слов'ян, аварів, лангобардів, персів. Внутрішня політика Маврикія вела до децентралізації імперії, а його заповіт (597) передбачав поділ держави між його синами. Маврикій прагнув послабити вплив Папи Римського Григорія І на візантійські справи, домагався надання Константинопольському Патріарху титулу вселенського. Маврикієві іноді приписують т. зв. «Стратегікон» (рубіж 6-7 ст.) — твір, в якому містяться цікаві дані про військову справу у Візантії, а також про побут, суспільний лад, військову справу у антів, аварів, персів, скіфів, гунів. Та більшість цих "етнографічних" повідомлень "Стратегікона", хоча частково і збігаються з археологічними даними, все ж є стереотипними для зображення північних варварів, а запозичення сягають навіть давньогрецьких та римських авторів – Геродота, Плінія Старшого та інших.

Дискусія навколо авторства "Стратегікона" тривала більше двох століть, авторство Маврикія піддавалося сумніву, в науковий обіг було введено термін "Псевдо-Маврикій". Та в останні роки було віднайдено кілька нових наукових аргументів та свідчень на користь авторства Маврикія.

Джерела та література[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

  1. SNAC
  2. Nationalencyklopedin — 1999.
  3. LIBRIS
  4. Faceted Application of Subject Terminology