Маврикій (візантійський імператор)
| Маврикій | ||
_(14745290266).jpg) | ||
| ||
|---|---|---|
| 582 — 602 | ||
| Попередник: | Тиберій II Костянтин | |
| Наступник: | Фока | |
| Народження: |
539[1][2][…] Арабіс[d] | |
| Смерть: |
27 листопада 602 Нікомедія, Коджаелі, Туреччина | |
| Громадянство: | Візантійська імперія | |
| Батько: | Павло (батько Маврикія)[d] | |
| У шлюбі з: | Константіна | |
| Діти: | Феодосій (син Маврикія), Тіберій (син Маврикія) і Марія (дочка імператора Маврикія)[d] | |
Маври́кій (лат. Flavius Mauricius Tiberius Augustus, (539, Арабіс[d] — 27 листопада 602, Нікомедія, Візантійська імперія)) — візантійський імператор (582—602) з династії Юстиніанів.
Біографічні відомості[ред. | ред. код]
579 року був головним воєначальником в азіатських провінціях імперії;
Преподобний Теодор Сикеот передбачив, що Маврикій, який у той час повертався до Константинополя після перської війни через Галатію, стане імператором. Пророкування здійснилося й імператор Маврикій виконав прохання святого — присилав щороку в Сикеотський монастир хліб для безлічі людей, які годувалися там.
582 року став зятем імператора Тиберія ІІ й слідом за тим його спадкоємцем. Чесний і освічений, він своїми реформами у війську й бажанням зменшити витрати на армію спричинив невдоволення солдатів, що виразилося в 588-му у великому заколоті, який лише насилу вдалося придушити. Перську війну, яка дісталася йому від попередника, Маврикію вдалося закінчити завдяки смутам у Персії, що змусили Хосрова ІІ звернутися за допомогою до Візантії. У 591 уклав вигідний мир з Персією, за яким до Візантії відійшла частина Вірменії.
Маврикій не вмів подобатися підданим. Літописець, який із захопленням писав, про те, що імператор «вигнав з душі своєї охлократію пристрастей, затвердивши в своїх думках аристократію і навчаючи підданих наслідувати його», можливо мимоволі, але прямо натякнув на це — володар не любив і зневажав натовп.
Найбільше сучасники докоряли Маврикію за його жадібність. Вже при сходженні на престол, імператор відмовився від традиції попередників і не оголосив про зниження податків та прощення недоїмків. Натомість повідомив про будівництво нового водогону. При цьому суворий до підданих володар виявився надзвичайно щедрим до своїх родичів. Батько, мати, брат, сестри, кузен, зять — всі вони отримували від Маврикія посади, титули, палаци, маєтки і гроші. Імператорське весілля було надзвичайно пишним, володар навіть оплатив мешканцям Константинополя влаштовані на його честь бенкети.
Дружина Константина народила Маврикію шістьох синів і чотирьох доньок. Первістка Феодосія імператор зробив своїм співправителем вже в трирічному віці. А коли царевичу виповнилося шістнадцять, одружив його на доньці патриція Германа.
Державу імператор сприймав як родинну власність, яку сподівався передати спадкоємцю. Тому й намагався скоротити державні витрати та збільшити власні доходи. Заради економії скасовували урочистості і заощаджували на розвагах для підданих. Охоче приймали доноси на багатіїв — заради конфіскації їхнього майна. Підозрювали, що Маврикій наживається навіть на спекуляції хлібом[4].
583 року авари відняли в Маврикія кілька дунайських фортець, у 586—587 роках дійшли до Адріанополя; постраждав від варварів навіть Пелопоннес. 593 року Пріск, найкращий полководець Маврикія, після ряду перемог над аварами перейшов через Дунай у нинішню Валахію, але в 595-му імператор, що не довіряв Пріску, замінив його своїм братом Петром, при якому знову почалися невдачі й авари разом зі слов'янами осадили Фесалоніки. У 598 р. Пріск знову повернув вдачу імператорській зброї. У 600 р. з аварами укладений був мир, за якім Дунай був визнаний границею імперії; у 601 р. візантійці дійшли до Тиси й у 602 р. вдало билися зі слов'янами у Валахії. У 601—602 роках союзниками візантійських військ, які воювали на Балканах під командуванням брата Маврикія Петра, проти аварів виступали анти.
Маврикій бажав, щоб військо його перезимувало у ворожій землі, але це поновлення стародавніх римських традицій викликало нове, згубне для імператора, заворушення солдатів. На чолі армії став центуріон (за сучасними відомостями дукс) Фока, що направився до Константинополя. У той же час у місті збунтувалися циркові партії, невдоволені суцільною корупцією численних родичів та земляків імператора, які не гребували наживатися на спекуляціях з державним хлібом під час голоду зимою 601 року. Арешти і страти не змогли заспокоїти невдоволений натовп, тому коли армія Фоки підійшла під стіни Константинополя, повсталий народ відкрив йому ворота. 23 листопада 602 р. узурпатор був коронований імператорською короною, а через кілька днів Маврикій за його наказом був убитий разом зі своїми синами й братами.
Протягом всього правління Маврикій стримував наступ на імперію слов'ян, аварів, лангобардів, персів. Внутрішня політика Маврикія вела до децентралізації імперії, а його заповіт (597) передбачав поділ держави між його синами Феодосієм, Тиберієм, Петру, Юстином і Юстиніаном, відновивши ідеї тетрархії часів Діоклетіана: Феодосія переходили балкани та Мала Азія, Тиберію — Італія, Сардинія, Сицилія, іншим синам — Африка, Іллірик, Сирія та Єгипет. Фактично повалення Маврикія врятувало імперію від розпаду та нової громадянської війни.
Маврикій прагнув послабити вплив Папи Римського Григорія І на візантійські справи, домагався надання Константинопольському Патріарху титулу вселенського.
«Стратегікон»[ред. | ред. код]
Маврикієві іноді приписують т. зв. «Стратегікон» (рубіж VI—VII ст.) — твір, в якому містяться цікаві дані про військову справу у Візантії, а також про побут, суспільний лад, військову справу у антів, аварів, персів, скіфів, гунів. Та більшість цих «етнографічних» повідомлень «Стратегікона», хоча частково і збігаються з археологічними даними, все ж є стереотипними для зображення північних варварів, а запозичення сягають навіть давньогрецьких та римських авторів — Геродота, Плінія Старшого та інших.
Дискусія навколо авторства «Стратегікона» тривала більше двох століть, авторство Маврикія піддавалося сумніву, в науковий обіг було введено термін «Псевдо-Маврикій». Та в останні роки було віднайдено кілька нових наукових аргументів та свідчень на користь авторства Маврикія.
Див. також[ред. | ред. код]
Джерела та література[ред. | ред. код]
- А. Г. Плахонін. Маврикій, Флавій Маврикій Тиберій // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наук. думка, 2009. — Т. 6 : Ла — Мі. — С. 412. — ISBN 978-966-00-1028-1.
- Энциклопедический словарь Брокгауза и Ефрона : в 86 т. (82 т. и 4 доп.). — СПб. : Брокгауз-Ефрон, 1890—1907.
- Довідник з історії України. за ред. І.Підкови та Р.Шуста. — К.: Генеза, 1993.
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ SNAC — 2010.
- ↑ Nationalencyklopedin — 1999.
- ↑ LIBRIS
- ↑ Олексій Мустафін. «Імператор-простолюдин». Сотник Фока та початок нової доби візантійської історії. Історична правда. 2019-05-13.
|
| |||||||||||||||||
