Очікує на перевірку

Бенуа Олександр Михайлович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Бенуа Олександр Михайлович
Народження9 серпня 1862(1862-08-09)
Смерть21 березня 1944(1944-03-21) (81 рік)
Вернігероде, Гарц, Саксонія-Ангальт, Німеччина
Приналежність Російська імперія
Українська Держава Українська Держава
Рід військартилерія
ОсвітаДругий кадетський корпусd
ЗванняГенерал-майор
Війни / битвиКитайський похід (1900—1901)
Російсько-японська війна
Перша світова війна
Громадянська війна
РідБенуа[d]
Нагороди
орден Святого Георгія IV ступеня орден Святого Станіслава I ступеня орден Святого Володимира III ступеня Орден Святого Володимира IV ступеня орден Святої Анни II ступеня орден Святого Станіслава II ступеня орден Святої Анни IV ступеня Золота зброя «За хоробрість»

Олександр Михайлович Бенуа (18621944) — генерал-майор російської імператорської армії, генеральний хорунжий Української армії, герой Першої світової війни.

Біографія

[ред. | ред. код]

Народився 9 серпня 1862 року в родині підполковника Михайла Леонтійовича Бенуа. Навчався в 2-му кадетському корпусі, після закінчення якого 30 серпня 1879 року був прийнятий до Першого військового Павловського училища. Випущений 8 серпня 1881 року прапорщиком до 23-ї артилерійської бригади. Продовжуючи службу з польової пішої артилерії Бенуа послідовно отримав офіцерські чини підпоручика (4 грудня 1883), поручника (8 грудня 1885), штабскапітана (13 грудня 1892) та капітана (13 липня 1897).

У 1900—1901 роках у лавах 4-ї батареї 4-ї Східно-Сибірської стрілецької артилерійської бригади брав участь у Боксерському повстанні у Китаї, потім брав участь у російсько-японській війні, відзначився в бою біля гори Високої (епізод облоги Порт-Артура[1], де був поранений. За бойові відзнаки одержав звання підполковника (зі старшинством від 3 травня 1904 року).

4 серпня 1910 року, возведений в офіцерський чин полковника, Олександр Бенуа був призначений командиром 2-го дивізіону 10-ї Сибірської стрілецької бригади.

Після початку Першої світової війни Бенуа був відряджений з Харбіна до Санкт-Петербурга, де отримав призначення на посаду командира 1-го дивізіону 5-ї артилерійської бригади[2].

Найвищим наказом від 9 березня 1915 року йому було вручено Золоту зброю «За хоробрість»[3].

За те, що 28 серп. 1914 р., перебуваючи на пункті спостереження під рушничним вогнем, умілим управлінням вогнем свого дивізіону по ст. Каміонці і прилеглих до неї окопів, дав можливість Вологодському 18-му піхотному полку атакувати супротивника і змусити його відступити.

Найвищим наказом від 19 травня 1915 Бенуа був нагороджений орденом Святого Георгія 4-го ступеня[4].

За те, що під час боїв на р. Сяні, 22 жовтня 1914 р., біля с. Монастерж, вогнем своїх 5-ти батарей зупинив наступ переважаючих австрійських сил, чим дав можливість нашим військам своєчасно підтягнути резерви, а потім засмутив сильним і влучним вогнем частини супротивника, що займали окопи та забезпечив заняття їх нашими військами та подальше їх утримання.

З 19 квітня 1915 року командував 42-ою артилерійською бригадою. 2 лютого 1916 року одержав звання генерал-майора (зі старшинством від 20 травня 1915 року) із затвердженням на посаді. Після лютневої революції, 28 квітня 1917 року призначений інспектором артилерії 19-го армійського корпусу.

Після Жовтневого перевороту залишився в Україні та вступив до армії гетьмана Павла Скоропадського з чином генерального хорунжого і з 7 вересня 1918 року Олександр Бенуа командував 13-ю легкою артилерійською бригадою. Потім перебував у складі Добровольчого імені графа Келлера корпусі та в артилерійському управлінні Російської Західної армії.

У грудні 1919 року емігрував до Німеччини, до 10 червня 1920 року утримувався у таборі Альтенграбов, потім перебував у таборах Кведлінбург і Шейен. Був членом Товариства взаємодопомоги офіцерів колишніх Російських армії та флоту в Німеччині та членом емігрантського Товариства офіцерів-артилеристів.

Помер 21 березня 1944 року у Вернігероді.

Художник Олександр Бенуа, який доводився Олександрові Михайловичу двоюрідним братом, писав про військову гілку своєї династії[5]:

Вкажу відразу, що один із братів батька Михайла, (зображений праворуч на портреті), готувався присвятити себе військовій кар'єрі і виховувався в кадетському корпусі; дійшовши по службі до чину полковника, він завершив свій життєвий шлях вихователем в Пажеському корпусі. Типовий вояка Миколаївської епохи цей дядько Мішель представлений на акварелі Аполлінарія Горавського, що сидить верхи на стільці з довгою трубкою в руці (Двоє з синів цього Мішеля Бенуа були також військовими. Один був важко поранений в голову під час російсько-турецької війни 1878 року і так від цього поранення і не одужав, інший — генерал Олександр Михайлович Бенуа, після революції, в 1920-х роках емігрував до Німеччини і жив на допомогу від німецького уряду у Вернігероді в Гарці, займаючись продажем листівок, які він сам обклеював зібраними ним засушеними квітами. З початку цієї війни його помістили у богадільню, яка була зруйнована бомбою під час нальоту. Він уцілів, але невдовзі помер (у листопаді 1943 року).[6]).

Нагороди

[ред. | ред. код]

Серед інших нагород Бенуа мав ордени:

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. Последний бой за гору Высокая. Архів оригіналу за 26 січня 2012. Процитовано 31 січня 2012.
  2. С. В. Чиркин в своих воспоминаниях ошибочно считает что Бенуа уже в этот момент был генерал-майором и командовал одной из кавалерийских бригад (См.: Чиркин С. В. Двадцать лет службы на Востоке. Записки царского дипломата. — М., 2006. — С. 237, 370. — ISBN 5-85887-231-X).
  3. Высочайшие приказы по Военному ведомству. К № 1276 «Разведчика». — С. 300
  4. Высочайшие приказы по Военному ведомству. К № 1290 «Разведчика». — С. 772
  5. Жизнь художника. Воспоминания. Т. 1. Ч. 1. [Архівовано 2020-02-18 у Wayback Machine.] — Нью-Йорк, 1955. — С. 28.
  6. Ця дата суперечить більшості інших джерел.

Джерела

[ред. | ред. код]
  • Волков С. В. Генералитет Российской империи. Энциклопедический словарь генералов и адмиралов от Петра I до Николая II. Том I. А—К. — М., 2009. — С. 144—145. — ISBN 978-5-9524-4166-8
  • Волков С. В. Генералы и штаб-офицеры русской армии. Опыт мартиролога. Том 1. — М., 2012. — С. 117. — ISBN 978-5-91862-007-6
  • Список полковникам по старшинству. Составлен по 1 марта 1914 г. — СПб., 1914. — С. 632
  • Список генералам по старшинству. Исправлен по 10 июля 1916 г. — Пг., 1916. — С. 159
  • Шабанов В. М. Военный орден Святого Великомученика и Победоносца Георгия. Именные списки 1769—1920. Биобиблиографический справочник. — М., 2004. — С. 407. — ISBN 5-89577-059-2
  • Бенуа Олександр Михайлович. (рос.) // grwar.ruРосійська імператорська армія в Першій світовій війні.