Биков Володимир Борисович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Биков Володимир Борисович
BikovWolodimirBorisovitch.jpg
Народження 24 червня 1957(1957-06-24) (61 рік)Алчевськ, Луганська область
Навчання Полтавський національний технічний університет імені Юрія Кондратюка
Діяльність архітектор
Праця в містах Білопілля, Суми
Найважливіші споруди Глинська пустинь
Софроніївський монастир
Нагороди
Державна премія України в галузі архітектури

Биков Володимир Борисович (24 червня 1957 Алчевськ)  — український архітектор, художник, фотохудожник, перший у незалежній Україні єпархіальний архітектор.

Життєпис[ред. | ред. код]

Родина[ред. | ред. код]

Народився в сім’ї робітників.

Батько  — Борис Якович Биков, учасник ІІ Світової війни, на початку війни потрапив у німецький полон. Однак, незважаючи на поневіряння, зумів зрозуміти і полюбити європейську родзинку  — прагнення до культури. Був бібліофілом, зібрав книгозбірню, яка була найкращою у робітничому районі Алчевська, у віці 42-х років купив рояль і брав уроки музики. Хотів щоб і діти долучалися до культури. Донька потім стала професійною музиканткою, а син Володимир захопився історичною літературою та археологією Тура Геєрдала.

Мати  — Таїсія Іванівна (із дому Герасименко)  — уродженка Смородино Тростянецького району із козацької родини, яка веде родовід від ХV ст.

Навчання[ред. | ред. код]

Закінчив Алчевську с/ш № 1. Після школи 2 роки працював робочим на Алчевському металургійному комбінаті.

Захоплювався історією, та археологією, у майбутньому планував цим займатися професійно.

В.Б. Биков "Церква - Ротондальна Базилика" (Білопільський р-н, с. Москаленки), акварель, 1980

У 1975-му через те, що назвав «Євангеліє» історичною книжкою потрапив до психіатричної лікарні.

1976  — був забраний до армії, спочатку служив у Самарканді (Туркестан) ВПС, закінчував службу в Сибіру. Саме в армії почав розвивати хист до малювання, брав уроки у відомого російського художника Віктора Бухарова (член Російської спілки художників).

Після армії працював робочим на взуттєвій фабриці в Кременчуку. Поступив до Полтавського Інженерно-будівельного інституту на факультет архітектури. Закінчив з червоним дипломом та був направлений за розподілом районним архітектором Білопільського району Сумської області, через рік поступив заочно на аспірантуру до доктора архітектури Саркісова Сергія Карповича.

1999  — закінчив Харківський філіал Української Академії державного управління при Президентові України здобув кваліфікацію Магістра державного управління.

Архітектор[ред. | ред. код]

1989  — один із перших в Україні зайнявся «сакральною архітектурою» - відновлення церков.

Двічі Лауреат Державної премії за досягнення в царині архітектури.

25 червня 1998  — Перша премія № 686/98 "За реабілітацію історико-архітектурного середовища м. Глухова".

23 червня2004  — Премія № 673/2004 "За архітектуру стадіону «Ювілейний», де Володимир Биков керував проектом.

2002  — Член-кореспондент Української Академії Архітектури

2004  — Член-кореспонденит Академії Будівництва.

Учасник всесвітніх конгресів архітекторів у Пекіні та Берліні.

Має церковні нагороди за відродження храмів та монастирів Сумщини, Чернігівщини. Відновлював Глинську пустинь, Софронієвську пустинь.

Загалом відновив більше 50 храмів у містах та селах Сумської області: Білопілля, Кролевець, Тростянець, Суми, Ямпіль, Конотоп (церква Олександра Невського), Лебедин.

У складі авторського колективу збудовані і відновлені церкви:

  • Церква Св. Мучениці Валентини, 2003., м. Суми
  • Церква прав. Іоанна Воїна, 1999  — 2008 рр. , м. Суми
  • Церква Різдва Пресвятої Богородиці, 1999 – 2000 рр. м. Білопілля
  • Успенська церква, 2002 р., с. Успенка, Буринський район.
  • Покровська церква, 1998 р., с. Пожня
  • Надбрамна церква Іверської ікони Божої Матері, 1999 р., с. Соснівка, Глухівський р-н.
  • Церква Різдва Богородиці, 2009, р., м. Конотоп
  • Свято-Успенська церква, (відновлена) кін. ХІХ, смт. Краснопілля.
  • Комплекс Спасо-Преображенської церкви, (відновлений) м. Кролевець.
  • Церква Св. Миколая Чудотворця, (відновлена). С. Русанівка.
  • Церква Успіння Богородиці, (відновлена) с. Костянтинів.
  • Петро-Павлівська церква, (відновлена) с. Деркачівка.
  • Молчанський Печерський монастир Різдва Пресвятої Богородиці (відновлений) м. Путивль.
  • Церква Різдва Богородиці (Св. Михаїла) (відновлена) с. Нова Слобода.
  • Комплекс Софроніївського монастиря, (відновлений) с. Нова Слобода.
  • Святодухівський собор, (відновлений) м. Ромни.
  • Церква Св. Георгія, 2004 р., смт Степанівка.
  • Дзвіниця церкви Святителя Миколая, 2005 р., с. Червоне.
  • Свято-Покровська церква, 2002 р., с. Лікарське.
  • Свято-Успенська церква, смт. Хотінь.
  • Каплиця на честь Новомучеників та Ісповідників Руських. 2007 р., м. Тростянець.
  • Монумент меморіалу Калнишевському у с. Пустовійтівка (відкриття 16 липня 2016 р.

1994  — 2016 займав посади головного архітектора області, та м. Суми.

Керівник авторських колективів, що створили пам’ятник Голодомору в м. Лебедин та селі Піски, ці пам’ятники включені до національного реєстру. Керівник авторського колективу по створенню пам’ятника Конотопської битви в Шаповалівці.

Архітектор багатьох «міських скульптур» у м. Суми: Дама з Парасолькою, Чехов, Михайло Лушпа, Ветеран, Пам’ятник чиновнику, пам’ятник Голубничому (Олімпієць) та ін..

Публіцистика[ред. | ред. код]

Автор книжки «Храми Сумщини» [1].

Автор низки статей в царині архітектури і будівництва.

Автор проекту "Спадщина" - серія фільмів присвячена православній архітектурі Сумської області. [2]

Родина[ред. | ред. код]

Має 4-х дітей, 3 онуків. Старші син та донька  — архітектори.

Примітки[ред. | ред. код]

Посилання[ред. | ред. код]

Джерела[ред. | ред. код]