Борислав Михайлов

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
(Перенаправлено з Боріслав Міхайлов)
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ф
Борислав Михайлов
Борислав Михайлов
Борислав Михайлов
Особисті дані
Повне ім'я Борислав Бисеров Михайлов
Народження 12 лютого 1963(1963-02-12) (61 рік)
  Софія, Болгарія
Зріст 186 см
Громадянство  Болгарія
Позиція воротар
Юнацькі клуби
«Левскі»
Професіональні клуби*
Роки Клуб І (г)
1981—1989
1989—1991
1992—1994
1994—1995
1995—1997
1997—1998
1998
«Левскі»
Португалія «Белененсеш»
Франція «Мюлуз»
Болгарія «Ботев» (Пловдив)
Англія «Редінг»
Болгарія «Славія» (Софія)
Швейцарія «Цюрих»
180 (0)
29 (0)
65 (0)
20 (0)
24 (0)
14 (0)
1 (0)
Національна збірна
Роки Збірна І (г)
1983—1998 /Болгарія Болгарія 102 (0)

* Ігри та голи за професіональні клуби
враховуються лише в національному чемпіонаті.

Борислав Бисеров Михайлов (* 12 лютого 1963, Софія, Болгарія) — болгарський футбольний функціонер, президент Болгарського футбольного союзу (2005–2019; 2021–2023).

В минулому — відомий футбольний воротар, рекордсмен за кількістю матчів, проведених у складі збірної Болгарії з футболу, (102).

Клубна кар'єра

[ред. | ред. код]

Вихованець футбольної школи софійського «Левскі», у якій починав награватися на позиції нападника, згодом змінив амплуа на позицію воротаря. Пройшов через усі вікові групи підготовки у клубі.

1981 року дебютував у головній команді «Левскі», провів у її складі протягом 8 сезонів 180 ігор у чемпіонаті Болгарії. Виступаючи за «Левскі» тричі ставав чемпіоном країни та ще тричі — володарем Кубка Болгарії. 1986 року визнавався Футболістом року у Болгарії.

1989 року перебрався до Португалії, де захищав кольори лісабонського «Белененсеша», а за 2½ сезони — до Франції, де протягом 1992—1994 років грав у складі команди «Мюлуз» у Лізі 2.

1994 року повернувся до Болгарії, де трохи більше сезону захищав ворота пловдивського «Ботєва». З 1995 по 1997 грав у складі англійського «Редінга», після чого сезон 1997—1998 провів знову на батьківщині — цього разу у софійській «Славії». Останнім професійним клубом 35-річного гравця став швейцарський «Цюрих», у складі якого він відіграв одну гру в сезоні 1998—1999.

Виступи за збірну

[ред. | ред. код]

4 травня 1983 року дебютував у складі збірної Болгарії у матчі проти збірної Куби (перемога 3:2). Поступово став основним голкіпером збірної, а згодом й її капітаном.

Брав участь у Чемпіонаті світу 1986 року (провів 4 гри), у тріумфальному для болгарської команди Чемпіонаті світу 1994 року, де болгари зайняли 4-те місце, а Михайлов відіграв у 7 матчах, а також у Чемпіонаті Європи 1996 року (3 гри). Потрапив до заявки збірної на Чемпіонат світу 1998 року, однак протягом фінальної частини турніру жодного разу на поле не виходив.

Останньою грою у формі збірної для гравця став товариський матч проти збірної Алжиру 5 червня 1998 року (перемога 2:0).

Михайлов є рекордсменом збірної Болгарії за загальною кількістю офіційних зустрічей за національну команду — 102, а також за кількістю зустрічей як капітан команди — 60.

Кар'єра функціонера

[ред. | ред. код]

Після завершення активної ігрової кар'єри зв'язав подальше життя з організацією футбольного господарства Болгарії. З 2000 року став заступником голови Державної агенції у справах молоді та спорту, а також членом Виконавчого комітету Болгарського футбольного союзу (БФС).

Протягом 2001—2005 обіймав посаду віце-президента БФС, а 21 жовтня 2005 року обраний президентом цього керівного органу болгарського футболу, пробув на посаді до 2019[1] року та з 2021 по 2023 роки.

Особисте життя

[ред. | ред. код]

Борислав Михайлов виріс у родині Бісера Михайлова, також відомого футбольного воротаря, що захищав ворота софійського «Левскі» та збірної Болгарії у 1960-х і 1970-х роках.

Син Борислава Михайлова, Ніколай Михайлов також продовжив родинну справу, як і батько з дідом розпочинав кар'єру футбольного воротаря у «Левскі», 2006 року дебютував у воротах болгарської збірної.

Досягнення

[ред. | ред. код]

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. Shumanov, Metodi (15 жовтня 2019). Bulgarian football president resigns after racist abuse in England game. The Guardian. Процитовано 9 травня 2021.

Джерела

[ред. | ред. код]