Британський національний фронт

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
У Вікіпедії є статті про інші значення цього терміна: Національний фронт.
Британський національний фронт
НФ (англ. NF)

англ. British National Front
Країна  Велика Британія
Голова партії Тоні Мартін
Засновник Артур Кеннет Честертон
Дата заснування 7 лютого 1967
Штаб-квартира Кінґстон-апон-Галл, Східний Йоркширський Райдінг, Йоркшир і Гамбер, Англія, Велика Британія
Ідеологія Британський фашизм, неофашизм, перевага білих і етнічний супрематизмd
Офіційний сайт natfront.info

«Британський національний фронт» (укр. British National Front) — британська радикально-націоналістична політична партія, більш відома як «Національний фронт». Заснована в 1967 році, вона досягла піку своєї електоральної підтримки в середині 1970-х років, коли на короткий час стала четвертою найбільшою партією Англії за кількістю голосів.

Історія[ред. | ред. код]

«Національний фронт» був заснований Артуром Кеннетом Честертоном, колишнім членом Британського союзу фашистів, шляхом злиття Ліги лоялістів імперії та Британської національної партії[1]. Незабаром до нього приєднався Рух Великої Британії, лідер якого, Джон Тіндолл, став головою партії в 1972 році[1][2]. Під керівництвом Тіндалла партія скористалася зростаючим занепокоєнням щодо міграції вихідців з Південної Азії до Британії, швидко збільшивши своє членство і частку голосів у міських районах східного Лондона і північної Англії. Її громадський авторитет підвищився завдяки вуличним маршам і мітингам, які часто призводили до жорстоких сутичок з антифашистськими протестувальниками, особливо під час заворушень на площі Червоного Лева в 1974 році і битви при Льюїшемі в 1977 році[1].

У 1982 році Тіндолл покинув Національний фронт, щоб сформувати нову Британську національну партію (БНП). Багато членів «Національного фронту» перейшли до БНП Тіндалла, що призвело до значного зниження електоральної підтримки партії[3]. У 1980-х роках «Національний фронт» розколовся на дві частини: «Стяг Національного фронту» зберіг стару ідеологію[4], тоді як «Офіційний Національний фронт» зайняв позицію «третього позиціонізму», після чого розпався у 1990 році[5].

У 1995 році керівництво «Стягу Національого фронту» перетворило партію на «Національних демократів»[5][6], хоча невелика група відколовшихся все ще зберігає за собою назву «Національний фронт»[6].

Ідеологія[ред. | ред. код]

Ідеологічно позиціонуючись на крайніх правих або ультраправих позиціях у британській політиці, «Національний фронт» характеризується політологами як фашистська[7][4] або неофашистська партія[8]. У різні часи в партії домінували різні фракції, кожна з яких мала власну ідеологію, включаючи неонацистів, штрейкбрехерів та расистів-популістів. Партія дотримується етнічних націоналістичних поглядів, згідно з якими громадянами Великої Британії можуть бути лише білі люди. Партія закликає до припинення міграції небілих до Великої Британії, а осілих небілих британців позбавляти громадянства і депортувати. Партія білих супрематистів пропагує біологічний расизм і теорію змови про геноцид білої раси, закликає до глобального расового сепаратизму і засуджує міжрасові стосунки та змішані шлюби. Вона підтримує антисемітські теорії змови, схвалює заперечення Голокосту і стверджує, що євреї домінують у світі через комунізм і фінансовий капіталізм[9]. Партія пропагує економічний протекціонізм, жорсткий євроскептицизм і відхід від ліберальної демократії, а її соціальна політика спрямована проти фемінізму, прав ЛГБТ і суспільної вседозволеності.

Членами партії можуть бути лише білі, і в період свого розквіту більшість її прихильників були представниками білого британського робітничого класу та нижчого середнього класу на півночі Англії та у східному Лондоні. Протягом усієї своєї історії «Національний фронт» викликав гостру опозицію з боку лівих і антифашистських груп, а членам партії заборонено займатися певними професіями.

Література[ред. | ред. код]

  • Baker, David (1996). Ideology of Obsession: A. K. Chesterton and British Fascism. London and New York: Tauris Academic Studies. ISBN 978-1860640735.
  • Fielding, Nigel (1981). The National Front. London: Routledge & Kegan Paul. ISBN 978-0710005595.
  • Walker, Martin (1977). The National Front. Fontana/Collins. ISBN 978-0-00-634824-5.
  • Billig, Michael (1978). Fascists: A Social Psychological View of the National Front. London: Academic Press. ISBN 978-0150040040.

Примітки[ред. | ред. код]

  1. ↑ а б в Walker, Martin (1977). The National Front (англ.). London: Fontana. ISBN 978-0-00-634824-5.
  2. ↑ Thurlow, Richard (1987). Fascism in Britain: A History, 1918–1985 (англ.). Oxford: Blackwell. ISBN 978-0-631-13618-7.
  3. ↑ Copsey, Nigel (2008). Contemporary British Fascism: The British National Party and the Quest for Legitimacy (англ.). London, New York: Routledge. ISBN 978-0230574373.
  4. ↑ а б Eatwell, Roger (2003). Fascism: A History (англ.). London: Pimlico. ISBN 978-1844130900.
  5. ↑ а б Sykes, Alan (2005). The Radical Right in Britain: Social Imperialism to the BNP (англ.). Basingstoke, New York: Palgrave Macmillan. ISBN 978-0333599242.
  6. ↑ а б Durham, Martin (1998). Women and Fascism (англ.). London: Routledge. ISBN 978-0415122795.
  7. ↑ Taylor, Stan (1982). The National Front in English Politics (англ.). London: Macmillan. ISBN 978-0-333-27741-6.
  8. ↑ Wilkinson, Paul (1981). The New Fascists (англ.). London: Grant McIntyre. ISBN 978-0330269537.
  9. ↑ Billig, Michael (1978). Fascists: A Social Psychological View of the National Front (англ.). London: Academic Press. ISBN 978-0150040040.
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Британський_національний_фронт&oldid=41868268