Неофашизм
![]() | Було запропоновано об'єднати цю статтю або розділ з Неонацизм, але, можливо, це варто додатково обговорити. Пропозиція з листопада 2018. |
Неофаши́зм — поняття, яке об'єднує деякі сучасні праворадикальні рухи, що є ідейними і політичними правонаступниками розпущених після Другої світової війни фашистських організацій. Неофашисти виявляють схильність до політичного екстремізму, використовують терористичні види діяльності.
Відмінні риси[ред. | ред. код]
Дискредитація історичного фашизму нерідко спонукає неофашистів відмежовуватися від попередників. За влучним прогнозом сенатора Г'юї Лонга «Фашисти майбутнього будуть називати себе антифашистами».[1] Проте риси подібності з формами фашизму, сформованими між двома світовими війнами, проявляються постійно. Умберто Еко в есе «Вічний фашизм»[2] визначив 14 ознак фашизму:
- Культ традиції.
- Неприйняття модернізму.
- Ірраціоналізм і підозрілість стосовно інтелектуального світу.
- Незгода є зрадою.
- Расизм.
- Фашизм народжується з індивідуальної чи соціальної фрустрації.
- Перейнятість ідеєю змови.
- Вороги змальовуються, як занадто сильні і занадто слабкі одночасно.
- Життя є станом постійної боротьби.
- Плебейство на основі єдиної правлячої партії.
- Культ геройства заради смерті.
- Культ мачизму.
- Культ вождизму на тлі безправ'я особи.
- Примітивні гасла пропаганди з підміною понять для формування суспільної думки.
- Шовінізм.
Радянська пропаганда вважала найважливішими відмінними рисами неофашистських структур — крайній націоналізм і шовінізм, правий популізм, орієнтація на корпоративні моделі суспільного устрою, антикомунізм, критика з ультраправих позицій парламентаризму і фінансового капіталу, застосування насильницьких, терористичних методів політичної боротьби.
У соціально-філософському плані неофашизм ворожий гуманізму, культивує ірраціоналізм, проповідує культ сили як універсальний метод вирішення суспільних проблем. Політична агітація ведеться в демонстративно агресивній, енергійній і наступальній манері. Часто використовується символіка та атрибутика історичного фашизму (чорний колір, фасції, модифіковані свастики та ін.) Важливе місце в неофашистській пропаганді займає популістська соціальна риторика, звернена до представників дрібного бізнесу, люмпен-верств, носіїв молодіжних субкультур[3]. Для неофашизму характерні тісні зв'язки з криміналітетом. Соціальні концепції витримуються в руслі праворадикального солідаризму, що відповідає інтересам міжнародної оргзлочинності.
Стрижнем неофашистської ідеології є расизм як невід'ємна складова фашизму, яка модифікувала гітлерівський расизм з його тезою про перевагу власної нації над іншими народами.
Історія[ред. | ред. код]
Неофашизм як політична течія виник у 60-х роках XX ст.; тоді ж сформувались його ідеологія та організаційні структури.
З 70-х років ці організації проводять загальні зльоти.
80—90-ті роки позначені активними спробами неофашистів координувати свої дії в міжнародному масштабі.
Неофашистські організації діють в усіх країнах Європи, Америки, більшості країн Азії, в Австралії та країнах Африки.
З точки зору радянської пропаганди резиденція світового координаційного неофашистського центру — Всесвітнього союзу нацистів — знаходиться у США.
Після розпаду СРСР унаслідок реваншистських тенденцій у Російській Федерації неофашизм став основою державної політики.[4][5] Викривлення реальності російською пропагандою, яка називає себе антифашистською, сама будучи фашистською за природою, Тімоті Снайдер називає «шизофашизмом».[6]
Див. також[ред. | ред. код]
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ Скоріш за все помилкове приписування — див. https://en.wikiquote.org/wiki/Huey_Long#Misattributed
- ↑ Умберто Еко. УР-ФАШИЗМ
- ↑ История фашизма в Западной Европе. Под ред. Г. С. Филатова. М., «Наука», 1978
- ↑ Максим Шевердін. Фашизм в Росії сьогодні.
- ↑ Діана Кречетова. У російському дитсадку виправдовують війну і "дякують" окупантам за смерті українців. ФОТО
- ↑ Timothy Snyder. We Should Say It. Russia Is Fascist.
Джерела[ред. | ред. код]
- Неофашизм // Словник української мови : в 11 т. — Київ : Наукова думка, 1970—1980.
Література[ред. | ред. код]
- Політологічний енциклопедичний словник / уклад.: Л. М. Герасіна, В. Л. Погрібна, І. О. Поліщук та ін. За ред. М. П. Требіна. — Х . :Право, 2015
- Бела Кёпеци. Неокосерватизм и «новые правые» / Пер. с венг. — Москва: Издательство политической литературы, 1986. — 144 с.(рос.)
- Владимир Чернышев. Призраки Долины павших. Неофашизм в Испании после Франко. — Москва: Мысль, 1983. — 320 с.(рос.)
- Anna Cento Bull, Italian Neofascism: The Strategy of Tension and the Politics of Nonreconciliation, Berghahn Books, 2007.(англ.)
|
![]() |
Це незавершена стаття про фашизм. Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її. |