Бургундські війни

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Битва при Нансі, Бургундські війни. Малюнок із хроніки 1515 року

Бургундські війни (14741477) — серія воєнних конфліктів між Бургундським герцогством, з одного боку, та Францією і Швейцарським союзом, з іншого. Воєнні дії, що почались у 1474 році, розвивались невдало для герцога Бургундії Карла Сміливого, й завершились у 1477 році його смертю в битві при Нансі. В результаті Бургундська держава була розділена між королем Франції та династією Габсбургів, а Швейцарія посилила свою незалежність і стала однією з найсильніших у воєнному сенсі держав Західної Європи.

Передумови[ред.ред. код]

Франція у 1477 році
   Королівський домен
   Володіння Карла Сміливого

Упродовж другої половини XIV століття- першої половини XV століття герцоги Бургундські поступово розширювали свої володіння шляхом династичних шлюбів та військових операцій проти сусідніх князів. До середини XV століття до складу Бургундії увійшли Франш-Конте, Ретель, Люксембург, Ніверне, Фландрія, Геннегау, Брабант, Лімбург, Голландія і Зеландія. За своєю економічною та воєнною міццю герцоги Бургундії могли конкурувати з королями Франції, васалами яких вони були. У період Столітньої війни бургундські правителі неодноразово надавали підтримку англійцям проти свого сюзерена, а по її закінченню домоглись приєднання до своїх володінь низки територій французького королівського домену, включаючи багаті міста Пікардії. Слабкою стороною Бургундської держави була розрізненість його території: економічно розвинені Нідерланди були відокремлені від власне герцогства Бургундія землями французького короля й територіями невеликих напівнезалежних князівств Священної Римської імперії. У зв’язку з цим стратегічно важливим для герцога Карла Сміливого був контроль над Ельзасом і Лотарингією, що дозволяв зв’язати в одне ціле дві основні частини Бургундської монархії.

Французькі королі завжди невдоволено ставились до розширення володінь та впливу свого васала. Столітня війна й конфлікти навколо французького престолу тривалий час не дозволяли королям провадити ефективну політику зі стримування експансії Бургундської держави. Однак вже у правління Карла VII почалось поступове посилення королівської влади у Франції й наступ на фактично незалежних найбільших васалів короля. Син Карла VII Людовік XI, пережив на початку свого правління громадянську війну з баронами держави, яких очолювали герцоги Бургундський та Бретонський, завдяки тонкій дипломатії, зміг зберегти та посилити позиції королівської влади та перейти в наступ проти Бургундії. Людовіку XI вдалось залучити на свій бік Габсбургів, що остерігались посилення бургундського впливу у родових володіннях дому в Ельзасі, а також Швейцарський союз, північно-західним рубежам якого також загрожувала агресивна політика Карла Сміливого.

Хід воєнних дій[ред.ред. код]

Карл Сміливий, герцог Бургундії

У 1469 році герцог Передньої Австрії й Тіролю Сигізмунд Габсбург передав у лен Карлу Сміливому свої володіння в Ельзасі. Цей крок, вірогідно, пояснювався бажанням Сигізмунда заручитись підтримкою Бургундії в його боротьбі зі Швейцарським союзом. Однак Карл не став атакувати Швейцарію, на що, можливо, сподівався австрійський герцог, надаючи перевагу експансії в напрямку середнього Рейну. У 1473 році Бургундія атакувала архієпископство Кельнське, обложивши місто Нейсс. У той самий час Карл Сміливий заборонив торгівлю громадянам своїх широких земель з містами Базель, Страсбург і Мюльхаузен, які підтримували Швейцарію.

У 1474 році експансійна політика Бургундії вперше зазнала низки невдач: облога Нойсса провалилась, лотарінгські міста звернулись за воєнною допомогою до Швейцарії, а імператор Священної Римської імперії Фрідріх III змусив свого родича Сигізмунда Габсбурга відмовитись від союзу з Бургундією. Того ж року Габсбурги уклали мирну угоду із Швейцарією в Констанці та воєнний союз проти Бургундії. На вимогу Сигізмунда дозволити йому викуп ельзаських земель, Карл Сміливий відповів відмовою. Більше того, бургундські війська під командуванням Петера фон Гагенбаха швидко зайняли фортеці у Ельзасі. У відповідь об’єднані швейцарсько-австрійські війська вторглись до Франш-Конте й у листопаді 1474 року в битві під Ерікуром здобули перемогу над бургундською армією.

У 1475 році війська кантону Берн завоювали Во, володіння герцога Савойського, союзника Карла Сміливого. За підтримки бернців у Вале повстали міські комуни, які розбили савойську армію у битві під Плантою в листопаді 1475 року й звільнили територію нижнього Вале. На початку 1476 року швейцарці захопили савойський замок Грансон, але невдовзі його взяла в облогу армія Карла Сміливого. Захисники Грансона капітулювали перед переважаючими силами й були віроломно вбиті бургундцями. Війська Швейцарського союзу завдали рішучої поразки Карлу Сміливому в битві під Грансоном, змусивши герцога тікати з поля бою, кинувши свою артилерію й боєприпаси.

Бургундії вдалось незабаром зібрати нову армію, яку, однак, також розбили швейцарці під Муртеном. Фінальним епізодом Бургундських війн стала битва під Нансі 1477 року, в ході якої швейцарсько-лотарінгські війська розгромили бургундців, а сам герцог Карл Сміливий був убитий.

Наслідки[ред.ред. код]

Зі смертю Карла Сміливого династія герцогів Бургундії припинилась. Він залишив по собі єдину дочку Марію, яка була замужем за сином імператора Фрідріха III Максиміліаном Габсбургом. Між Габсбургами й королем Франції розгорнулась боротьба за бургундську спадщину. За Арраським миром 1482 року колишня територія Бургундії була розділена: Габсбурги отримали Нідерланди й Люксембург, а король Франції — власне Бургундію, Франш-Конте й Пікардію. У 1493 році за угодою в Санлісі Франш-Конте було також передано Габсбургам за підтримку французького короля Карла VIII в його поході до Італії.

Крах Бургундії дозволив королю Франції об’єднати свою державу й перетворити її на централізовану монархію, що претендує на гегемонію в Західній Європі. Для Австрії приєднання бургундських Нідерландів, Люксембургу й Франш-Конте стало першим кроком на шляху до створення потужної багатонаціональної держави.

Перемоги швейцарських військ над силами Бургундії, однієї з найсильніших європейських держав, різко підняли воєнний престиж Швейцарії, створивши швейцарським солдатам репутацію непереможних. Починаючи з епохи Бургундських війн швейцарські найманці стали вкрай активно залучатись на воєнну службу в інших державах Європи.

Битви Бургундських війн[ред.ред. код]

Посилання[ред.ред. код]