Веретенченко Олекса Андрійович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Веретенченко Олекса Андрійович
ПсевдоОлекса Розмай
Народився25 жовтня 1918(1918-10-25)
Білий Колодязь, Вовчанський повіт, Харківська губернія, УНР
Помер15 березня 1993(1993-03-15) (74 роки)
Детройт, Мічиган, США
Діяльністьжурналіст
перекладач
Alma materХарківський національний педагогічний університет імені Григорія Сковороди
ЧленствоОб'єднання українських письменників «Слово»

Веретенченко Олекса Андрійович (25 жовтня 1918, Білий Колодязь — 15 березня 1993, Детройт) — український поет, перекладач, журналіст. Псевдонім — Олекса Розмай.

.

З життєпису

[ред. | ред. код]

Веретенченко Олекса народився 25 жовтня 1918 р. в с. Білий Колодязь Вовчанського повіту на Харківщині.

У 1925 р. батьки переїхали до Харкова. Тут здобув середню освіту, закінчив Харківський педагогічний інститут, працював на обласному радіо, почав друкуватися. У 17 років Олекса Веретенченко прийшов зі своїм віршем до Йогансена. Той прочитав поезію й викреслив із восьми строф чотири. Молодий поет засмутився й поскаржився Ігореві Муратову. Той викреслив ще строфу зі словами: «Ось тепер — це поезія». У 1939 р. Олексу Веретенченка прийняли до Спілки письменників України.

У роки Другої світової війни потрапив у оточення, перебував у полоні[1]. Вдалося врятуватися, прибув до Львова, знайшов роботу в «Українському видавництві» УЦК д-ра Володимира Кубійовича. У 1944 р. емігрував до Німеччини, перебував у таборах. У 1949 р. емігрував до США, поселився у Детройті. Як стверджував сам Олекса Веретенченко, емігрував, аби зберегти спадщину Володимира Свідзінського. Був одним із засновників ОУП «Слово». Працював на заводі «Дженерал Моторс» до виходу на пенсію. Помер 15 березня 1993 р. у Детройті, штаті Мічиган, де і похований.

Творчість

[ред. | ред. код]

Літературна діяльність Веретенченка почалася в Україні 1941 року, коли вийшла збірка його лірики «Перший грім», член ОУП «Слово». Під час 2-ї Світової Війни співпрацював з німецькою окупаційною пресою (Львівські Вісті), писав пропаґандистські вірші, іноді антисемітського змісту.

Автор збірок поезій «Перший грім» (1941), «Чорне гніздо» (1943), «Дим вічності» (1951), «Заморські вина» (1974), поеми «Чорна долина» (1953), перекладу поеми Байрона «Мазепа» (1959)[2].

Окремі видання:
  • Веретенченко О. Вірші // Поезія-90. — К.: Радянський письменник, 1990. — Вип. 2. — С. 71-73.
  • Веретенченко О. Дим вічності. — Детройт, 1951. — 60 с.
  • Веретенченко О. Дві поезії // Літературно-науковий збірник — 1.- Нью-Йорк: Укр.-американське видавництво, 1952. — С. 102.
  • Веретенченко О. Із збірки «Заморські вина» // Сучасність. — 1974. — Ч. 3 (159). — С. 16-18.
  • Веретенченко О. Повстанці //Слово і зброя: Антологія української поезії, присвяченої УПА і революційно-визвольній боротьбі 1942—1967 / Упоряд. Л. Полтава. — Торонто — Онтаріо, 1968. — С. 265—268.
  • Веретенченко О. Чорна долина: Поема. — Детройт, 1953. — 32 с.

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. ↑ Француженко, 2015, с. 84.
  2. ↑ Михайло СЛАБОШПИЦЬКИЙ 25 поетів української діаспори Олекса ВЕРЕТЕНЧЕНКО «Я СЛОВОМ НАЦІЇ СЛУЖИВ…». ukrlife.org. Процитовано 8 грудня 2018.

Література

[ред. | ред. код]
  • Біляїв В. «На неокраянім крилі…» — Донецьк : Східний видавничий дім, 2003. — 348 с. — ISBN 966-7804-57-7.
  • Боровий В. Олекса Веретенченко // Березіль. — 1993. — № 1. — С. 11-14.
  • Веретенченко Олекса // Енциклопедія Українознавства: Словникова частина / Голов. ред. В. Кубійович. Репринт. відтворення. — К., 1993. — Т. 1. — С. 231.
  • Гарасевич М. Олекса Веретенченко // Ми не розлучались з тобою, Україно: Вибране. — Детройт, 1998. — С. 183—207.
  • Лущій С., Павловська Н. З погляду сучасності (роздуми над книжкою О. Веретенченка «Нагорода моя — свобода») // Слово і час. — 2005. — № 12. — С. 8-11.
  • Романенчук Б. Веретенченко Олекса // Азбуковник. Енциклопедія української літератури. — Філадельфія: Київ, 1973. — Т. 2. — С. 71-72.
  • Семчишин М. Веретенченко Олекса // Енциклопедія української діяспори / Гол. ред. В. Маркусь, спів-ред. Д. Маркусь. — Нью-Йорк — Чикаго, 2009. — Кн. 1. — С. 102.
  • Слабошпицький М. «Я словом нації служив…». Олекса Веретенченко // 25 поетів української діаспори. — К.: Ярославів Вал, 2006. — С. 555—580.
  • Українська діаспора: літературні постаті, твори, біобібліографічні відомості / Упорядк. В. А. Просалової. — Донецьк: Східний видавничий дім, 2012. — 516 с.
  • Француженко-Вірний Микола. Заокеанські письменники України. — Київ : Смолоскип, 2015. — 312 с. — ISBN 978-617-717-323-5.
  • Oleksa Veretenchenko // Ukraine a concide encyclopedia. 988—1988 / Edited by Halyna Petrenko [ S. l. : s. n.]. — P. 160.
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Веретенченко_Олекса_Андрійович&oldid=39487591