Видовище

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Видовище на фестивалі «Burning Man»

Видо́вище — те, що відкрите для споглядання і привертає увагу; зокрема дія за участю людей, вистава[1].

Суть видовищності[ред. | ред. код]

Видовищне, як слідує із праць його провідних дослідників, характеризується такими рисами, як: дійовість та колективність; відтворення чогось рідкісного, незвичайного, неочікуваного, дивного; поділ на виконавців і глядачів; повідомлення про здійснення видовищного акту, підготовка до нього, театральність; гедоністично-розважальний характер; демократизм; елементи ризику й пристрасті, керованість та визначеність, експресивність; синкретичність, ігрове начало, умовність; розгорнення на глядача, співучасть, співпереживання глядачів, публічність, масовість[2].

Видовищність притаманна мистецтву постмодерну з огляду на візуальний поворот — перехід від усної та текстуальної парадигми сприйняття світу до візуальної. Видовищність тісно пов'язана з дією, видовище зазвичай динамічне, а глядачі можуть залучатися до його перебігу[2].

Видовища в культурі[ред. | ред. код]

Видовищне відкриття Олімпійських ігор 2008

Форми видовищ[ред. | ред. код]

За працями італійського філософа Антоніо Банфі, видовища поділяються на:

Згідно з українським театральним педагогом Віктором Кісіним, видовища поділяються на:

Походження видовищ[ред. | ред. код]

Сучасна видовищна культура розвинулася з мисливських і поховальних ігор. Розігрування сцен полювання має в основі відтворення реальної ситуації, але в безпечних умовах. З таких сцен розвинулася костюмована культура, танок і тотемний обряд, у яких виражаються емоційні стани, психологічні процеси та внутрішня поведінка. Поховальні обряди натомість від початку більше зосереджені на театралізації, показових діях, таких як прощання з мерцем, поховальні процесії[2].

Див. також[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. ВИДОВИЩЕ – Академічний тлумачний словник української мови. sum.in.ua. Архів оригіналу за 5 вересня 2021. Процитовано 5 вересня 2021. 
  2. а б в Станіславська, Катерина (2016). Мистецько-видовищні форми сучасної культури : монографія; вид. друге, перероб. і доп. Київ: НАКККіМ. с. 8–13. 
  3. Банфи, А. (1989). Философия искусства. Москва: Искусство. с. 66–67. 
  4. В. Б., Кісін (1998). Режисура як мистецтво та професія: навчальне видання. с. 19–20.