Висівкоподібний (різнокольоровий) лишай

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Висівкоподібний лишай
Tinea versicolor1.jpg
Класифікація та зовнішні ресурси
МКХ-10 B36.0
DiseasesDB 10071
MedlinePlus 001465
eMedicine derm/423
MeSH D014010
Висівкоподібний (різнокольоровий) лишай у Вікісховищі?

Висівкоподібний (різнобарвний) лишай ( Pityriasis versicolor, альт. - Tinea versicolor) — тривалий (хронічний) дерматоз мікотичного походження, що уражає роговий шар епідермісу шкіри. Лишай називають різнобарвним через появу на шкірі плям різного кольору (від блідо-рожевого до темно-коричневого). А висівкоподібним тому, що при чесанні чи терті місць ураження, з'являються дрібні лусочки, подібні до висівок.

Захворювання більш поширене у спекотному кліматі і з підвищеною вологістю повітря, але, досить часто зустрічається і в інших кліматичних зонах, загострення захворювання відбувається в теплу пору року. Найбільш поширене в молодому віці, в періоді 40-60 років ризик захворюваності значно знижується.

Висівковий лишай був вперше описаний у 1846 вченим Айхштедом Eichstedt, але тоді, ще неможливо було виділити організм-збудник. У 1853 році завдяки роботам Г. Робіна G. Robin вдалося виділити гриби в місцях уражених різнобарвним лишаєм, так і в межах здорової шкіри. Згодом французький вчений Л.-Ч. Маласез Louis-Charles Malassez (в честь якого названий рід цих дріжджів) виділив округлі і овальні форми збудника, окремо від епідермісу шкіри людини. Почалися перші спроби класифікації.[1]

Збудник[ред. | ред. код]

Цитологічний зразок Malassezia furfur на шкірі з висівковоподібним лишаєм

Збудником даного захворювання є дріжджоподібний ліпід-залежний гриб сапрофіт, який існує в трьох формах: округлій — Pityrosporum orbiculare, овальній — Pityrosporum ovale відомий також як Malassezia ovalis і міцеліальній Malassezia furfur (усі форми здатні до взаємних метаморфозів один в одного).

Для запобігання плутанини, в сучасних публікаціях вирішено використовувати лише одну назву для позначення цього виду гриба — Malassezia furfur[2]

Це умовно патогенні представники дріжджів, які постійно перебувають на людській шкірі і складають її природну мікрофлору. Завдають дерматологічних проблеми тільки за певних сприятливих для розвитку лишаю обставин які будуть наведені нижче.


Симптоми[ред. | ред. код]

Головна ознака — дрібні плями на шкірі з чіткими краями. Плями часто темні, червонувато-коричневого кольору. Найчастіші ділянки ураження — спина, пахви, плечі, груди, шия. Уражені зони не темніють на сонці (шкіра може здатися світлішою, ніж навколишня здорова).

Розмножуючись в епідермісі, грибок викликає порушення в роботі меланоцитів (клітин, що відповідають за вироблення пігменту меланіну). Саме завдяки меланіну під дією сонячних променів тіло набуває засмаги. В процесі життєдіяльності збудник лишаю синтезує азелаїнову кислоту яка виступає інгібітором здатності меланоцитів синтезувати пігмент, в результаті чого з'являються гіпопігментовані ділянки.

Плями схильні до злиття з утворенням великих вогнищ, але можуть існувати ізольовано. Запальні явища відсутні, є незначне висівкоподібне лущення (пов'язане з розпушуванням грибом рогового шару). Уражається тільки роговий шар епідермісу. Інкубаційний період складає від двох тижнів до декількох місяців.

Інші симптоми:

  • Посилена пітливість,
  • Свербіж.

Висівковий лишай часто є супутником таких захворювань:

  • Ендокринні порушення(цукровий діабет, синдром Іценко-Кушинга, ожиріння)
  • Хронічні захворювання шлунково-кишкового тракту,
  • Імунодефіцит.

Провокуючі фактори:

  • Певний хімічний склад поту (генетична схильність)
  • Тривале лікування кортикостероїдами
  • Часте використання антибактеріальних гелів і мил
  • Іонізуюче випромінювання
  • Сонячна радіація (надмірна засмага, солярій)
  • Важкі метали
  • Підвищена пітливість
  • Підвищення цукру в крові
  • Зниження імунітету
  • Порушення бар'єрних функцій шкіри
  • Стресуючі впливів на шкіру
  • Одяг із синтетичних матеріалів
  • Злісне недотримання особистої гігієни

Діагностика і тести[ред. | ред. код]

Висівкоподібний лишай. Свічення під люмінісцентною лампою Вуда

Для діагностики висівкоподібного лишаю проводиться йодна проба (проба Бальзера), для цього уражену шкіру змащують йодною настоянкою і тут же протирають спиртом (останнє не обов'язково): розпушений грибом роговий шар швидко вбирає йод, і плями висівкоподібного лишаю різко виділяються, забарвлюючись в темно-коричневий колір на тлі злегка пожовклої не пошкодженої шкіри. За відсутності розчину йоду можна користуватися аніліновими барвниками.

Шкірний зішкріб при розгляді під мікроскопом повинен показати дріжджі (скупчення ниток гриба з округлими клітинами).

Під люмінесцентною лампою Вуда (ультрафіолетові промені кварцової лампи), в затемненому приміщенні, осередки різнобарвного лишаю дають червонувато-жовте, зеленувато-синє або буре свічення.

Лікування[ред. | ред. код]

Лікування полягає в нанесенні протигрибкових препаратів на шкіру. У важких випадках показане застосування системних антимікотиків (внутрішнє), які дозволяють істотно скоротити терміни лікування та запобігти частому розвитку рецидивів. Використовують, як правило, препарати триазолінового ряду (флуконазол та ін), препарати і шампуні з сульфідом селену («сульсена»). В останні роки високу клінічну ефективність при меншій кількості побічних ефектів показують препарати, що містять похідні імідазолу: кетоконазол, сертаконазол, біфоназол, які пригнічують ріст грибів. Ефективна методика лікування: нанесення лікувального шампуню (типу «Нізорал») на все тіло з витримуванням відповідно до вказівки в інструкції; відразу після зникнення проявів на поверхні шкіри (зазвичай 2-3 застосування) застосовується препарат типу «Флуконазол» в капсулах (дозування згідно інструкції), при цьому продовжується застосування лікувального шампуню (ще 3-2 застосування). Ефективність даного методу пов'язана з тим, що зовнішні засоби (мазі, шампуні) не здатні впоратися з прихованими у волосяних цибулинах або в потових залозах збудників і потім лишай знову розповсюджується на поверхню шкіри; препарати типу «Флуконазол» діють «зсередини», проникаючи в рідини організму. Застосування тільки препарату типу «Флуконазол» (без застосування лікувального шампуню) зазвичай не приносить бажаного результату.

Враховуючи особливості поверхні шкіри, краще використовувати засоби у вигляді розчинів, лосьйонів і спреїв, які наносять на уражені ділянки і злегка втирають. Мазі використовувати не зручно, з огляду на потребу їх наносити на ділянки з активним ростом волосся (голова, пахова область).

Для боротьби зі змінами пігментації ефективний циклосерин in loco, блокатор трансаміназ в ланцюгу синтезу пігментів збудника.

Самолікування або безсистемне симптоматичне лікування висівкоподібного (різнобарвного) лишаю вкрай небажане.


Народні методи[ред. | ред. код]

Дане захворювання відомо давно, тому існують також і народні рецепти і методи для лікування висівкоподібного лишаю.

Одним із засобів народної медицини для лікування висівкоподібного лишаю це — настоянка календули. Її можна приготувати шляхом настоювання квіток рослини на горілці (1:5). Отриманою настоянкою обробляти уражені ділянки 2-3 рази на день.

Також добре допомагає сік цибулі ріпчастої, який слід віджати і процідити через марлю. Обробляти плями цим соком необхідно кілька разів на день.

В аптеці можна придбати воду чемериці, яка також непогано допомагає при лишаї. Однак обробляти шкіру слід вкрай акуратно, після чого ретельно мити руки. Процедура проводиться 2 рази на день вранці і ввечері. Курс триває один тиждень.

Профілактика[ред. | ред. код]

Хоча різнобарвний лишай легко лікується, захворювання може повернутися у спекотні місяці. Рецидиви характерні для значного числа пацієнтів. З огляду на це слід вживати ряд профілактичних заходів.

У теплу пору року для профілактики можна протирати шкіру саліциловим спиртом або просто підкисленою водою (можна додати трохи оцту або соку лимона), або раз на 2-3 тижні використовувати засоби з протигрибковою дією, особливо в теплу пору року. Корекція потовиділення.

Обов'язкова дезінфекція одягу, головних уборів, натільної і постільної білизни кип'ятінням в 2%-му мильно-содовому розчині і прасування гарячою праскою з парою. Рекомендується щодня міняти одяг що контактує зі шкірою.

Люди зі схильністю до висівкоподібного лишаю повинні уникати:

  • Надмірної високої температури
  • Високої вологості
  • Стресових ситуацій
  • Пітливості
  • Тривалої забрудненості (гігієна шкіри)
  • Синтетичних виробів (тільки 100 % бавовна)

Заразність[ред. | ред. код]

Зазвичай висівкоподібний лишай характеризується малою контагіозністю і вважається не заразним захворюванням, оскільки більшість людей є носіями грибків сапрофітів Malassezia, що знаходяться на шкірі (ділянках, багатих сальними залозами). Зараження може відбувається лише в окремих випадках при тісному і довгостроковому контакті з хворим. При цьому ймовірність захворіти висівкоподібним лишаєм все таки більшою мірою буде обумовлена сприятливими факторами.

Література[ред. | ред. код]


Посилання[ред. | ред. код]

  1. Inamadar AC, Palit A (2003). The genus Malassezia and human disease. Indian J Dermatol Venereol Leprol 69 (4): 265–70. PMID 17642908. 
  2. Шаблон:Fitzpatrick 6