Вознесенський монастир (Переяслав)
| Вознесенський монастир | ||||
|---|---|---|---|---|
| Назва на честь: | Вознесіння Господнє | |||
 | ||||
| Малюнок Т. Шевченка «Вознесенський собор в Переяславі», 1845 | ||||
50°04′23.70″ пн. ш. 31°27′41.40″ сх. д. / 50.0732500° пн. ш. 31.4615000° сх. д. | ||||
| Статус | Пам'ятка архітектури національного значення, музей | |||
| Країна |  Україна | |||
| Розташування | Київська обл., Переяслав, вул. Г. Сковороди, 54 | |||
| Тип будівлі | Культові | |||
| Архітектурний стиль | українське бароко | |||
| Засновано | 1695 | |||
| Будівництво | 1695 — 1700 | |||
  Вознесенський монастир (Переяслав) (Україна) | ||||
 | ||||
 Вознесенський монастир у Вікісховищі | ||||
Вознесенський монастир у Переяславі — один із найвизначніших архітектурних ансамблів доби Гетьманщини, пам'ятка архітектури національного значення.
Монастир розташований в історичному передмісті Переяслава з виходом на центральний майдан. Вознесенський собор і дзвіниця є головними архітектурними домінантами в забудові і ландшафті — їх добре видно звідусіль, навіть з протилежного берега Дніпра.
Архітектурний комплекс монастиря входять до складу Національного історико-етнографічного заповідника «Переяслав».
Ансамбль Вознесенського монастиря почав формуватися з моменту будівництва Вознесенського собору. Собор був збудований протягом 1695—1700 рр. коштом гетьмана Івана Мазепи.
У 1738 р. на території монастиря був відкритий колегіум, який розмістився у дерев'яній будівлі. Однак 1748 р. сталася пожежа, яка знищила всі дерев'яні будівлі монастиря. Нова цегляна споруда колегіуму постала у 1753—1757 рр. завдяки Переяславському єпископу Івану Козловичу[1]. Остаточно ансамбль було сформовано після будівництва дзвіниці у 1770—1776 рр. У 1782 р. до східного боку дзвіниці прибудували Варваринську церкву[2].
У кінці XVIII — початку XIX ст. із східного боку монастирської території був побудований двоповерховий корпус. Нижній поверх займали торгові ряди, верхній — бурса (гуртожиток), а з кінця XIX ст. — монастирська школа. Монастир був обнесений високою цегляною стіною. У 1916 р. торгові ряди зі школою згоріли, а їхні рештки були розібрані.
Під час Другої світової війни була знищена Варваринська церква, що примикала до дзвіниці. Постраждали і всі інші споруди монастиря. Їх відновлення проводилося у 1954—1964 роках. У 1970 р. у будівлі колегіуму був відкритий музей Григорія Сковороди[3]. У приміщенні Вознесенського собору у 1975 р. була розгорнута діорама «Битва за Дніпро»[4] (худ. Мальцев П., Присєкін М.). На полотні довжиною 28 і висотою 7 метрів зображено момент масової переправи радянських військ через Дніпро на Букринському плацдармі в районі Переяслава восени 1943 р.
В 2011 р. Священний Синод УПЦ (МП) відновив діяльність монастиря. Проте передача споруд монастиря у користування УПЦ (МП) не відбулася, отож де-факто монастир не діючий[5].
Вознесенський собор — яскрава пам'ятка у стилі українського бароко. Цегляний, тинькований, дев'ятикамерний. Увінчує будівлю купол на дуже високому гранчастому барабані. Рамена хреста завершені високими хвилястої форми фронтонами. Стіни розчленовані пласкими розкрепованими пілястрами. Портали і ліпні обрамлення вікон і барабану купола були виконані у першій третині XVIII ст. під час ремонту.
- Кирило (Шумлянський)
- Срібницький Нікодим
- Іван Козлович
- У жовтні 1766 року до собору для поховання було перенесено із Млієва голову страченого польською владою ктитора Данила Кушніра[6].
- Линцевський Гервасій
- Базилевич Іов
-
Вознесенський собор і торгові ряди. Фото кінця ХІХ ст. -
-
-
Дзвіниця вирішена у стилі українського бароко[7] з певним впливом класицизму. Цегляна, тинькована, в плані наближається до квадрата з увігнутими сторонами, триярусна, завершена куполом. Перший ярус із арковим отвором, рустований. Яруси увінчують розкреповані карнизи. Будівлю прикрашають колони і пілястри (у другому ярусі іонічні, у третьому — коринфські).
.jpg)
Колегіум цегляний, тинькований, витягнутий в плані, з трьома окремими входами, обрамленими порталами з ліпниною (рослинний орнамент та символи наук). Чотири великі аудиторії перекриті напівциркульними склепіннями з розпалубками над великими вікнами.
-
Пам'ятник Г. Сковороді біля колегіуму (скульптор І. П. Кавалерідзе) -
-
.jpg)
_%D0%9F%D0%B5%D1%80%D0%B5%D1%8F%D1%81%D0%BB%D0%B0%D0%B2-%D0%A5%D0%BC%D0%B5%D0%BB%D1%8C%D0%BD%D0%B8%D1%86%D1%8C%D0%BA%D0%B8%D0%B9.jpg)
- ↑ Українська культура під впливом Церкви та упадок її. Архів оригіналу за 28 вересня 2011. Процитовано 20 серпня 2011.
- ↑ Китайгородський культовий комплекс XVIII ст. Архів оригіналу за 1 лютого 2016. Процитовано 20 серпня 2011.
- ↑ Філософське натхнення[недоступне посилання з травня 2019]
- ↑ "Діарама «Битва за Дніпро». Архів оригіналу за 13 жовтня 2011. Процитовано 20 серпня 2011.
- ↑ Administrator. Вознесенський чоловічий монастир м. Переяслав. Бориспільська єпархія Української Православної Церкви (укр.). Архів оригіналу за 24 квітня 2022. Процитовано 17 жовтня 2019.
- ↑ Ластовський, Валерій (2008). Між суспільством і державою (українська) . Київ: Фенікс, НКПІКЗ. с. 204. ISBN 978-966-651-665-0.
- ↑ «Українське бароко». Архів оригіналу за 25 травня 2011. Процитовано 20 серпня 2011.
- Вечерський В. В. Вознесенський монастир у Переяславі [Архівовано 19 листопада 2020 у Wayback Machine.] // Велика українська енциклопедія
- Україна Інкогніта. Переяслав [Архівовано 21 листопада 2011 у Wayback Machine.]
- Вечерський В. В. Українські монастирі. — К.: Наш час, 2008. — 400 с.: — іл.
- Мельник, В. П. Збереження культурної спадщини. Переяславський Вознесенський собор / В. П. Мельник // Праці Науково-дослідного інституту пам'яткоохоронних досліджень / Міністерство культури і туризму України, Держ. служба з питань нац. культурної спадщини. - Київ : Фенікс, 2007. - Вип. 3. - С. 88-95. – Режим доступу: http://spadshina.org.ua/wp-content/uploads/zbirnyk/praci_3_part_2.pdf
- Нагайко Т. До історії споруди з ансамблю Вознесенського монастиря у Переяславі / Т. Нагайко // Дослідження, збереження та популяризація пам’яток історико-культурної спадщини України: зб. матеріалів круг. ст. (м. Переяслав, 20 квіт. 2020 р.). – Переяслав (Київ. обл.), 2020. – С. 96 − 101. – Режим доступу: http://ephsheir.phdpu.edu.ua/bitstream/handle/8989898989/4808/Нагайко%20Ю.%20Круг%20стіл%202020.pdf?sequence=1&isAllowed=y