Вознесенський монастир (Переяслав-Хмельницький)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Вознесенський чоловічий монастир
Назва на честь: Вознесіння Господнє
Taras Shevchenko painting 0208.jpg
Малюнок Т. Шевченка «Вознесенський собор в Переяславі», 1845

50°04′23″ пн. ш. 31°27′41″ сх. д. / 50.0732500° пн. ш. 31.4615000° сх. д. / 50.0732500; 31.4615000Координати: 50°04′23″ пн. ш. 31°27′41″ сх. д. / 50.0732500° пн. ш. 31.4615000° сх. д. / 50.0732500; 31.4615000
Статус Пам'ятка архітектури національного значення, музей
Країна

Україна Україна

Розташування Київська обл., Переяслав-Хмельницький, вул. Г. Сковороди, 54
Конфесія УПЦ МП
Тип будівлі Культові
Архітектурний стиль українське бароко
Будівництво 1695 — 1700
Вознесенський монастир (Переяслав-Хмельницький). Карта розташування: Україна
Вознесенський монастир (Переяслав-Хмельницький)
Вознесенський монастир (Переяслав-Хмельницький) (Україна)

Вознесенський монастир у Вікісховищі?

Вознесенський чоловічий монастир у Переяслав-Хмельницькому — один із найвизначніших архітектурних ансамблів доби Гетьманщини, пам'ятка архітектури національного значення.

Монастир розташований в історичному передмісті Переяслав-Хмельницького з виходом на центральний майдан. Вознесенський собор і дзвіниця є головними архітектурними домінантами в забудові і ландшафті — їх добре видно звідусіль, навіть з протилежного берега Дніпра.

Архітектурний комплекс монастиря входять до складу Національного історико-етнографічного заповідника «Переяслав».

Історія[ред. | ред. код]

Вознесенський монастир у Переяславі. Кінець ХІХ ст.

Ансамбль Вознесенського монастиря почав формуватися з моменту будівництва Вознесенського собору. Собор був збудований протягом 16951700 років коштом гетьмана Івана Мазепи.

У 1738 р. на території монастиря був відкритий колегіум, який розмістився у дерев'яній будівлі. Однак у 1748 р. сталася пожежа, яка знищила всі дерев'яні будівлі монастиря. Нова цегляна споруда колегіуму постала у 17531757роках завдяки Переяславському єпископу Івану Козловичу[1]. Остаточно ансамбль було сформовано після будівництва дзвіниці у 17701776 роках. У 1782 р. до східного боку дзвіниці прибудували Варваринську церкву[2] .

У жовтні 1766 р. до собору для поховання було перенесено із Млієва голову страченого польською владою ктитора Данила Кушніра[3]. 8 березня 1994 р. синод УПЦ (МП) причислив його до лику святих.

У кінці XVIII — початку XIX ст. із східного боку монастирської території був побудований двоповерховий корпус. Нижній поверх займали торгові ряди, верхній — бурса (гуртожиток), а з кінця XIX ст. — монастирська школа. Монастир був обнесений високою цегляною стіною. У 1916 р. торгові ряди зі школою згоріли, а їхні рештки були розібрані.

Під час Другої світової війни була знищена Варваринська церква, що примикала до дзвіниці. Постраждали і всі інші споруди монастиря. Їх відновлення проводилося у 19541964 роках. У 1970 р. у будівлі колегіуму був відкритий музей Григорія Сковороди[4]. У приміщенні Вознесенського собору у 1975 р. була розгорнута діорама «Битва за Дніпро»[5] (худ. Мальцев П., Присєкін М.). На полотні довжиною 28 і висотою 7 метрів зображено момент масової переправи радянських військ через Дніпро на Букринському плацдармі в районі Переяслава-Хмельницького восени 1943 року.

Архітектурний комплекс[ред. | ред. код]

Нині комплекс складається з Вознесенського собору (музей-діорама), дзвіниці і колегіуму (музей Г. Сковороди).

Вознесенський собор[ред. | ред. код]

Вознесенський собор — яскрава пам'ятка у стилі українського бароко. Цегляний, тинькований, дев'ятикамерний. Увінчує будівлю купол на дуже високому гранчастому барабані. Рамена хреста завершені високими хвилястої форми фронтонами. Стіни розчленовані пласкими розкрепованими пілястрами. Портали і ліпні обрамлення вікон і барабану купола були виконані у першій третині XVIII ст. під час ремонту.

Дзвіниця[ред. | ред. код]

Дзвіниця вирішена у стилі українського бароко[6] з певним впливом класицизму. Цегляна, тинькована, в плані наближається до квадрата з увігнутими сторонами, триярусна, завершена куполом. Перший ярус із арковим отвором, рустований. Яруси увінчують розкреповані карнизи. Будівлю прикрашають колони і пілястри (у другому ярусі іонічні, у третьому — коринфські).

Колегіум[ред. | ред. код]

Колегіум цегляний, тинькований, витягнутий в плані, з трьома окремими входами, обрамленими порталами з ліпниною (рослинний орнамент та символи наук). Чотири великі аудиторії перекриті напівциркульними склепіннями з розпалубками над великими вікнами.

Див. також[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Українська культура під впливом Церкви та упадок її. Архів оригіналу за 28 вересень 2011. Процитовано 20 серпень 2011. 
  2. Китайгородський культовий комплекс XVIII ст. Архів оригіналу за 1 лютий 2016. Процитовано 20 серпень 2011. 
  3. Ластовський, Валерій (2008). Між суспільством і державою (українська). Київ: Фенікс, НКПІКЗ. с. 204. ISBN 978-966-651-665-0. 
  4. Філософське натхнення[недоступне посилання з травень 2019]
  5. "Діарама «Битва за Дніпро»
  6. «Українське бароко»

Посилання[ред. | ред. код]

Джерела[ред. | ред. код]

  • Вечерський В. В. Українські монастирі. — К.: Наш час, 2008. — 400 с.: — іл.