Волочиський район

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Волочиський район
адміністративно-територіальна одиниця
Герб Прапор
Розташування району
Район на карті Хмельницька область
Основні дані
Країна: Україна Україна
Область: Хмельницька область
Код КОАТУУ: 6820900000
Утворений: 1923
Населення: 55 000
Площа: 1 103 км²
Густота: 49,8 осіб/км²
Тел. код: +380-3845
Поштові індекси: 31200—31274
Населені пункти та ради
Районний центр: Волочиськ
Міські ради: 1
Селищні ради: 2
Сільські ради: 40
Міста: 1
Смт: 2
Села: 85
Мапа району
Мапа району
Районна влада
Голова ради: Шиманський Леонід Іванович
Голова РДА: Богославець Володимир Іванович
Адреса: 31200, Хмельницька обл., Волочиський р-н., м. Волочиськ, пл. Центральна, 1, 4-14-45
Мапа
Мапа

Волочиський район у Вікісховищі

Волочи́ський райо́н — район на заході Хмельницької області. Центр — місто Волочиськ.

Площа району становить 1,1 тис. км². Населення — 58,9 тис. мешканців (2004).

Межує на півночі з Теофіпольським, на сході із Красилівським і Хмельницьким, на півдні з Городоцьким районами Хмельницької області, на заході з Тернопільською областю (Лановецький і Підволочиський райони).

Територією району течуть річки Бужок, Грабарка, Збруч, Случ, Ушука та інші. У районі бере початок річка Південний Буг (біля села Кушнирівка Холодецької сільської ради). Через район проходять залізниця ГречаниТернопіль і автошлях УжгородТернопільКіровоградДонецьк (E50).

У районі 1 міська, 2 селищних і 40 сільських рад; 1 місто, 2 селища міського типу і 83 сіл.

Історія

На території Волочиського району виявлено понад 70 археологічних пам’яток. Це поселення палеоліту, мезоліту, бронзового віку, раннього залізного віку, черняхівської культури та Київської Русі.

Вперше поселення під назвою “Волочище” згадується в акті про поділ володінь князів Збаразьких від 9 липня 1463 року. Ця дата вважається сьогодні днем народження міста. Назва походить від слова “волочити”, тобто тягти волоком. За часів Галицько-Волинського князівства і в наступні віки тут проходив торговельний шлях із Заходу на Схід. Щоб перебратися через річку і її заболочені береги купцям доводилося волочити свої вантажі. На цьому шляху, по обох берегах Збруча виникло два поселення з назвою Волочище. Одне з них, розташоване на лівому березі, в документах 1545 року названо Волочиськом.

З 1569 року по 1793 рік Волочиськом та його околицями володіли польські землевласники. Поселення зазнавало частих набігів завойовників. Кримська орда спустошила його в кінці ХУ століття, польські жовніри майже повністю спалили його в 1580 році. Великого руйнування зазнало містечко від турецько-татарської навали в 1672-1674 роках.

Економічний розвиток містечка розпочинається з ХУШ століття.

В 1772 році новий власник Волочиська Фрідріх Мошинський за чотири версти на схід від містечка закладає село Фрідріхівку. З цих двох населених пунктів у 1956 році утворилось селище міського типу, а в 1970 році – місто районного підпорядкування Волочиськ.

Після воз’єднання Правобережної України з Росією, Волочиськ ввійшов до складу Старокостянтинівського повіту Волинської губернії.

В другій половині ХІХ століття у Волочиську виникають промислові підприємства.

У 1870 році німецьке акціонерне товариство “Збруч” збудувало цукровий завод. Того ж року сюди було протягнуто залізницю від Жмеринки, що значно сприяло розширенню торгівлі.

Перша однокласна школа відкрилась у Волочиську в 1801 році. В кінці ХІХ століття вже діяло 3 церковно-приходські школи.

В 1860 році Волочиськ та його околиці було продано новій власниці А.Ледуховській, сім’я якої проживала тут включно по 1917 рік.

Революція 1905-1907 років знайшла свій відгук серед робітників і селян Волочиського повіту.

В кінці грудня 1905 року застрайкували робітники швейних майстерень, в 1907 році – робітники цукрового заводу.

У 1913 році налічувалось 190 приватних крамниць і кілька десятків заїжджих дворів. Працювали церковно-парафіяльна школа, однокласне та двокласне училище, в яких навчалось 261 чол. Діяли клуб, кінематографічний театр, дві приватні бібліотеки і три книжкові магазини.

На початку ХХ століття у Волочиську тричі перебував останній російський цар Микола П.

В період з 1917 по 1920 роки у Волочиську перебувало багато різних військових формувань, які представляли відповідну владу: військові частини Центральної Ради, більшовицькі, Директорії, війська Пілсудського, отамана Тютюнника, Петлюри.

В листопаді 1920 року війська Петлюри були розбиті в Волочиську частинами 8-ої Червонокозачої дивізії під командуванням В.Примакова. Цими подіями закінчилась громадянська війна на Україні.

З 1919 року встановлюється державний кордон по річці Збруч між УРСР та Польською державою. З 1924 року охорону державного кордону здійснювали бійці 22-го Волочиського прикордонного загону, який функціонував по липень 1941 року.

З 1923 року по 1932 рік Волочиський район належав до Проскурівської округи. З 1932 року по 1937 рік Волочиський район був у складі Вінницької області. З 1937 року по 1954 рік Волочиський район був у складі Кам’янець-Подільської області. З 1954 року по даний час Волочиський район у складі Хмельницької області.

З 1923 року Волочиськ – центр району. А в наступному році в районі утворюється ТСОЗи і комуни.

Темпи колективізації серед районів західної частини Поділля у Волочиському районі були найвищими.

Станом на 10 червня 1932 року тут було усуспільнено 83,4% сільських господарств, а в 1935 році колективізація була повністю завершена.

Внаслідок репресивних методів колективізації у Волочиському районі протягом 1930-1931 років були розорені не тільки заможні господарства, а й господарства значної частини середняків, яким не під силу було витримати “тверді” завдання по хлібопоставці. Сотні вмілих, старанних господарів потрапили до таборів ГУЛАГу, а їх сім’ї були вивезені до сибірських спецпоселень.

В 1929 році у Війтівцях була заснована одна з перших на правобережній Україні МТС, а в жовтні 1932 року організовується Волочиська МТС.

Вагомими були трудові здобутки хліборобів району в 1937 році. Тоді вони зібрали найвищий в Кам’янець-Подільській області урожай зернових – по 17,6 цнт, а цукрових буряків – по 351 цнт.

За одержання найвищого в Україні урожаю солодких коренів, комісія Наркомзему СРСР вручила Волочиському району Перехідний червоний прапор Головцукру.

Великих успіхів досягли промислові підприємства. Цукровий завод було реконструйовано, обладнано новими машинами і апаратурою. В 1940 році він уже випускав за добу 1400 цнт цукру. Цегельний завод збільшив виробництво продукції з 2 млн. штук цегли в 1928 році до 4 млн. у 1940 році. Крім того працювала дзеркальна фабрика, маслозавод, електростанція.

В містечку працювало 8 підприємств побутового обслуговування і громадського харчування, кілька магазинів. Діяла лікарня на 40 ліжок, поліклініка, пологовий будинок, жіноча і дитяча консультації, фельдшерський пункт, аптека.

Дальшого розвитку набула освіта й культура. Серед дорослого населення було повністю ліквідовано неписьменність, працювали дві початкові, семирічна, а з 1934 р. – середня школи, будинок піонерів. В 1940 році діяли 3 дитячі садки.

В 1932 року було відкрито сільськогосподарський технікум, який готував молодших агрономів і зоотехніків. Згодом його перевели в с. Дзеленці. До послуг жителів був будинок культури, кінотеатр і 4 клуби.

В 1934 році відкрилась районна бібліотека для дорослих, а в 1937 районна дитяча бібліотека. З 1 березня 1930 року почала виходити газета “Прикордонний комунар” (сьогодні газета “Зоря”).

З липня 1941 року у Волочиськ вступили німецькі війська. Було встановлено окупаційний режим, який зберігся до березня 1944 року. В серпні 1942 року на околиці м. Волочиськ було розстріляно 8634 чол. єврейської національності, в т.ч. 22 радянських військовополонених.

В с. Купелі було розстріляно 261 чол. єврейської національності.

В період Великої Вітчизняної війни в місті діяла підпільна диверсійна група сприяння партизанському рухові. Такі групи діяли по багатьох селах. За допомогу партизанам німецькі окупанти знищили в 1941-1944 рр. 357 мирних громадян району.

Всього за період війни було замордовано 9297 чол., а 3982 вивезено на примусові роботи до Німеччини.

17 березня 1944 року м. Волочиськ було визволено від німецьких окупантів частинами 10-го Гвардійського Червонопрапорного орденів Суворова і Кутузова Уральсько-Львівського добровольчого танкового корпусу і 18-ї Гвардійської стрілецької дивізії.

Територія району остаточно була звільнена 23 березня 1944 року. В боях за визволення Волочиська загинуло 427 солдатів і офіцерів радянської армії, а за визволення району – 1684 чол.

В цілому фашисти завдали населенню району збитків на суму 107.8 млн. крб. (в масштабах довоєнних цін).

2474 жителі Волочиська за подвиги у Великій Вітчизняній війні нагороджені орденами і медалями. 6390 жителів району полягли смертю хоробрих на фронтах Великої Вітчизняної війни.

З перших днів визволення розпочалася відбудова. Вже в березні було відбудовано маслозавод та інкубаторну станцію. В 1947 році почав працювати цегельний завод, у 1950 році – цукровий.

З середини 50-х років упродовж два десятиліття колгоспи району “Червона зірка”, “Ленінський шлях”, за збільшення виробництва і продажі державі сільгосппродукції, неодноразово були учасниками республіканської та Всесоюзної сільськогосподарської виставки.

Великі зміни в промисловому і соціально-культурному житті міста і району відбулися в 60-і роки.

В 1965 році побудовано плодоконсервний завод, у 1966 році – швейну фабрику. В 1968 році – філіал ленінградського конденсаторного заводу “Кулон” (теперішній “Номінал”), цегельний завод міжколгоспбуду, завод металовиробів “Метеор”, хлібокомбінат, в 1970 році – комбінат хлібопродуктів, цегельний завод “Керамік”, в 1971 році – сироробний завод, філіал Запорізького виробничого об’єднання “Мотор-Січ” машинобудівний завод. Основні види промислової продукції – пересувні електростанції, цегла, металовироби, конденсатори, консерви, цукор, а також понад 100 найменувань товарів народного споживання.

Через Волочиськ проходять два газопроводи: Дашава-Київ, Київ-Західні області України. У серпні 1998 року електрифіковано залізничне сполучення міста, що було значною подією як для Волочиська, так і усіх наших земляків.

Посилання