Яхнівці

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
село Яхнівці
Yahnivci gerb.png Yahnivci prapor.png
Герб Прапор
Країна Україна Україна
Область Хмельницька область
Район/міськрада Волочиський
Громада Волочиська міська громада
Код КОАТУУ 6820989401
Основні дані
Засноване 1845
Населення 849
Площа 3,33 км²
Густота населення 254,95 осіб/км²
Поштовий індекс 31212
Телефонний код +380 3845
Географічні дані
Географічні координати 49°37′23″ пн. ш. 26°19′31″ сх. д. / 49.62306° пн. ш. 26.32528° сх. д. / 49.62306; 26.32528Координати: 49°37′23″ пн. ш. 26°19′31″ сх. д. / 49.62306° пн. ш. 26.32528° сх. д. / 49.62306; 26.32528
Середня висота
над рівнем моря
296 м
Місцева влада
Адреса ради 31212, Хмельницька обл., Волочиський р-н, с.Яхнівці , тел. 9-76-17
Карта
Яхнівці. Карта розташування: Україна
Яхнівці
Яхнівці
Яхнівці. Карта розташування: Хмельницька область
Яхнівці
Яхнівці
Мапа

Я́хнівці — село в Україні, у Волочиській міській територіальній громаді Волочиського району Хмельницької області. Населення становить 849 осіб.

Символіка[ред. | ред. код]

Затверджена 17 жовтня 2018р. рiшенням №871 XLVII сесії міської ради VII скликання. Автори - Каріна Русланівна Відлацька, Андрій Валентинович Шевчук, Світлана Василівна Щесняк , К.М.Богатов, В.М.Напиткін.

Герб[ред. | ред. код]

В лазуровому щиті вправо злітає срібний жайвір із золотими лапками та дзьобом, унизу жайвір супроводжується золотим колесом від воза. В правому червоному бічнику золотий полум'яний меч в стовп, в лівому червоному бічнику срібний спис в стовп. Щит вписаний в декоративний картуш і увінчаний золотою сільською короною. Унизу картуша напис "ЯХНІВЦІ".

Полум'яний меч і спис – символи костьолу Архистратига Михаїла і церкви Св.Георгія, які існують в селі. Жайвір – знак великої кількості цих пташок в полях навколо села, колесо – символ легенда про першого поселенця, який, будучи прикутий татарами до воза, розірвав ланцюги і втік з полону.

Прапор[ред. | ред. код]

Квадратне полотнище поділене на три вертикальні смуги, червону, синю і червону, у співвідношенні 1:2:1. На центральній смузі до древка злітає білий жайвір із жовтими лапками та дзьобом, унизу жайвір супроводжується жовтим колесом від воза. На древковій червоній смузі жовтий вертикальний полум'яний меч, на вільній червоній смузі білий вертикальний спис.

Історія[ред. | ред. код]

Історично село розвивалося як українсько-польське.

Село постраждало внаслідок геноциду українського народу, проведеного урядом СССР 1932—1933.

За даними різних джерел в селі в 1932—1933 роках загинуло близько 50 чоловік. На сьогодні встановлено імена 29. Мартиролог укладений на підставі поіменних списків жертв Голодомору 1932—1933 років, складених Яхновецькою сільською радою. Поіменні списки зберігаються в Державному архіві Хмельницької області.

У пам'ять про жертви комуністичного терору в селі встановлено пам'ятник з надписом Жертвам Голодомору та комуністичних репресій.

Село Яхнівці розташоване в долині, має гарний вигляд, багато зелені. Село розкинулось зі Сходу на Захід. Це одне з найбільших сіл Волочиського району. Село віддалене від Волочиська на 18 км. Навколишні села: Лонки — З км, Клинини — 8 км, Курилівка — 5 км, Ожигівці — 8 км. Сільська рада знаходиться в селі. До сільської ради відноситься ще село Лонки.

Наприкінці XV століття почались турецькі напади на українські землі. Загарбники палили міста й села, грабували населення, захоплювали в полон великі маси населення. Тисячі, а часом й десятки тисяч полонених відправляли на невільницькі ринки.

В ці часи починається історія села Яхнівці, що збереглася в переказах старих людей. Дати заснування села не пам'ятає ніхто. Розповідають, що назва села Яхнівці походить від слова Ях. На місці села раніше була болотиста територія, поросла лозами. Недалеко на виому місці було село Соснівка, що налічувало кілька десятків дворів. Ще й зараз те місце, де було це село, а там тепер поле, називається соснове. Наприкінці XV століття турки йшли на Почаїв. Саме через це село. Село було спалене, частину жителів турки вирізали, а фізично здорових забрали в полон. Залишили одного самого сильного чоловіка, щоб мастив їм вози. Вночі, коли лягяли спати прив'язували його до колеса воза щоб він не втік. Маючи велику силу однієї ночі він зубами вийняв льолика з колесом і втік від турків. Попав на трясовину в лози. В переказах ці лози називались Турмановими, як місцевість пов'язана з перебуванням тут турків, яких звали турманами. Коли він трохи відпочив, він відв'язав себе від колеса і пішов на села. Там він знайшов собі другу жінку, бо першу разом з дітьми турки вбили і повернувся в ці лози. З часом прибували ще втікачі. Так розросталося село. Спочатку цих людей, які прибували, називали яхнівцями, а тоді з часом село назвали Яхнівцями. Коли зібралося більше людей, то зробили через поки невеличке село одну поздовжню дорогу з Сходу на Захід і три поперечних. Тоді зібралося два молодих хлопці і вони з іконою Ісуса Христа чотирма волами оборали село кругом два рази. Розповідають, що саме цьому село обминають великі біди. Йшли роки. Вигнані були турецькі нападники з української землі на зміну їм прийшло інше зло — поневолення народу польським панством. Недалеко від села, яке заснував Яхно, поселяється пан Малинський, який прибрав до рук село. В нього був збудований дуже великий і гарний маєток. Настали важкі часи кріпаччини. Реформа 1861 фактично не змінила становища. Безземельні селяни змушені були працювати на панських ланах, заробляючи собі на нужденне життя. В селі не було ні лікаря, ні школи. Дітей кількох заможних селян навчав читати й писати піп. Зате в селі була корчма і власна панська ґуральня. На своїх клаптиках землі селяни орали сохою, звичайно що й врожаї були низькими. Щоб прожити і засіяти свою моргу поля, більшість селян потрапили в кабалу до пана. Зовсім по іншому протікало життя пана, який з кожним роком багатів. Напередодні 1905 року він побудував 5 фільварків. Придушивши в 1906 році революційний рух робітників і селян, царський уряд не міг обмежитись одними репресіями, каральними експедиціями, розстрілами, тюрмою, каторгою. Царський уряд бачив, що віра селянства в «царя-батюшку» все більше зникає. Тому і вирішує він створити собі на селі міцну опору з куркулів. З цією метою створюється так звані столипінські хутори. Заможні селяни Яхновець вийшли в общину і створили хутір Пишинщину в стороні села Авратина.

Почалась в 1914 році імперіалістична війна. Багато залишилося вдів, сиріт. Погіршилося і до того важке життя на селі. 114 односельчан з радістю прийняло село звістку про Жовтневий переворот. Пан Малинський втік. Біднота села брала активну участь у революції. Панський маєток було розгромлено, почався переділ землі. Революційним рухом на селі керував Зінько Михайло Васильович. Пізніше його забрали, як ворога народу і вбили. У 1918 році з польськими інтервентами повернувся підпанок Єгорський, який наклав за зруйнування фільварку контрибуцію на село. Звичайно, бідніші селяни не спроможні сплатити її. Після цього Єгорський, розлючений непокорою селян встановлює, строк сплати 24 години, а сам в подібній справі від'їжджає в село Авратин де його зустріли повсталі селяни. Порадившись на сході села, селяни Яхновець із зброєю пішли на допомогу селянам Авратина. Каральний гайдамацький загін Єгорського було розгромлено. Самого Єгорського спіймали. Частину гайдамаків побили, частина розбіглася.

Надходять 1919—1920 роки. В селі організовано невеличкі школи. Одна була в хаті, в якій жив Сорока Томко, друга — польська була в попові хаті. Піп виїхав з села бо церкву розібрали. В школі навчав Тисячний. В польській школі вчили: Томосяк, Вінценс і Шидловський. Потім ці школи ліквідовано і в 1927 році побудовано типовий будинок чотирьохрічної школи. Директором школи був Комарніцький. По вулицях організовуються хати-читальні, де більш грамотні читали неграмотним. Хати-читальні були в Ніни Цірпиль, Янка Ясьтунцьового, Валєнтових, Марини Сороки. Створено невеличкий медпункт в хаті Свістака Василя. Лікарем був житель с. Війтівці на прізвище Глущак.

В період громадянської війни організовано комітет незаможних селян. Першим головою комнозему був Відлацький Антон Тимофійович. В 1923 році в селі утворилася ячейка КП(б)У. Членів ячейки було 8. вона була ще дуже слабенька. Керував ячейкою донбасівець Тригубенко Микола Петрович, який прибув в село. Більшість комуністів були неграмотними, але завдання які були покладені на них, виконували добросовісно. Рішенням Волочиського райпарткому і протоколу № 3 від 20 листопада 1926 року було постановлено: Яхновецьку ячейку перенести в село Ожинівці. В ячейку входили села: Кирилівка, Яхнівці, Ожинівці. В 1926 році в селі створена комсомольська організація. Всіх комсомольців було 19. керував організацією Сорока Ясько. Першими комсомольцями були: Біда Ганна, Біда Петро, Зінько Андрій, Рудак Петро, Сорока Іван. В 1928 році секретарем комсомольської організації був Бритвак Іван. Це була передова молодь яка була прикладом для іншої сільської молоді і брала активну участь у створенні культури на селі. Поступово організація зросла до ЗО чоловік. Секретарем в цей час був Сорокка Альбін. В 1938 році комсомольська організація налічує 51 комсомолець і секретарем обрали Біду Василя.

В 1927 році був організований ТСОЗу, який був початком колективізації на селі. Першими вступили до ТСОЗу: Відлацький Іван, Верба Іван, Малькутник Кіндрат, Посполіта Іван, Дрозд Іван, Ткачук Данило, Чернявський Петро, Відлацький Віктор. Організатором ТСОЗу був Білокриницький Данило. Головою — Верба Іван. Члени ТСОЗу спільно обробляли землю, а врожаї порівно ділили між членами.

В 1929 році почалась колективізація. Першими в колгосп вступили бідняки. До весни 1930 вступили і середняки. Перекручення в справі колективізації дало змогу куркулям, діючи через відсталих жінок, підірвати роботу колгоспу. Почали забирати реманент і худобу, що були усуспільнені. Так пройшло кілька днів. Люди швидко зрозуміли свою помилку і через кілька днів в колгоспні стайні були зведені всі коні і повернений весь інвентар. В 1930 році колгоспники на своїх зборах дали назву колгоспу «Ленінський шлях». Головою колгоспу був житель села Бронівки на прізвище Кміта. Тяжко було жити людям. Не було техніки. Тяжким для людей був голодомор 1932—1933 років. Люди не мали що їсти: їли свиріпу, гнилу картоплю, лободу, пухли з голоду, помирали. Хліб хоча й трохи вродив та обмолотити його не було чим. Ціпами молотили жито і сніпками покривали хати. В радгоспі на Вільшанах була машина для обмолотки, яка називалася «локомобіль». З села відібрали 12 чоловік і послали туди, щоб потім машину позичили для яхновецьких селян. Працювала ця машина так: під машиною копали яму, клали дрова, дрова спалювали, поливали водою і від утвореної пари оберталося колесо локомобіля і так обмолочували. Буряки сапати ходили всі, хто міг як чоловіки, так і жінки. Хто більше обробляв по три рази в місяць давали по трошки зерна. Найбільше обробляла Мотря Тернопільська: по 10 — 12 сотих за день. В 30-х роках були репресовані люди й нашого села. Людей видавав Луцько Хрін, а потім і його забрали. В кишені в нього знайшли документ, що він мав видати ще 40 комсомольців. В передвоєнний час колгоспники села домоглися гарних успіхів в роботі. Вже в 1936 році колгосп був мільйонером. Зернових культур зібрали по 18-19 центнерів з ІГа. цукрові буряки давали по 373цн. З ІГа. колгоспники одержали на трудодень по 2крб 22коп. і 4кг 100г. цукру. Високого розвитку досяг колгосп в галузі тваринництва. Особливо багатою була свиноферма, за яку колгосп в 1940 році одержав премію Всесоюзної сільськогосподарської виставки. Заможніше почали жити колгоспники.

Але мирний розвиток колгоспного села був перерваний віроломним нападом фашистської Німеччини. Багато односельчан проявили мужність і героїзм на фронтах Німецько-радянської війни 1941—1945 років. Багато їх удостоєно орденів і медалей СССР, але й більше 120 загинули за честь і незалежність нашої Батьківщини. Воїнам односельчанам, які загинули в роки Другої Світової війни в селі збудовано обеліск, на якому викарбовано імена 122 жителів села, що загинули в різних куточках землі. Прочитавши ці імена не можна не звернути увагу на прізвища чотирьох рідних братів: Сердечний Антон Якович (1907 р.н.). Сердечний Степан Якович (1915 р.н.). Сердечний Гнат Якович (1917 р.н.), Сердечний Мефодій Якович (1924 р.н.). Багато в селі залишилося вдів і сиріт. Багато молоді було вивезено в Німеччину. Старостою в цей час в селі був Шевчук Петро. Молодь викликали в комітет і казали, кого будуть забирати. Люди почали ховатися, тікати. Їх ловили. В 1943 році видали «геби» (повістки) з комісаріату так як на військовозобов'язаних. В них було сказано, що держава під окупацією і має право відправляти людей. Збирали у Волочиську з музикою, давали на двох по пляшці горілки і відправляли, як тоді говорили, на трудовий фронт.

В той час, як точилися жорстокі бої на фронтах, в тилу німецьких окупантів організовувались партизанські групи і загони. Одна з таких груп під командуванням С. П. Тутученка (пізніше працюючого головним архітектором м. Києва) діяла в Яхновецькому лісі. З розповідей С. П. Тутученка прийшли вони в ліс вдосвіта. Було виставлено часових і вирішено відпочити. Але не встигли заснути, як вартові повідомили про наближення німців на машинах. З ними була Маша (радистка) з важливими документами. Тутученко наказав їй заховатись у найглибшу яму і замаскуватися хмизом. Їх загін складався з 17 чоловік. Вони розгромили 2 машини з німцями але в ліс наближались ще німці. Тоді вони побачили в німецькій машині скатки німецьких шинелей, ящики патронів і ракетниці. Всі миттю переоділися в німецьку форму. Знайшли Машу але переодіти її було важко, оскільки вона була мала ростом. Нарешті знайшлася одежа і для неї. Загін йшов лісом пострілюючи і вигукуючи «Хенде хох! Партизан ком, ком! Шнель!» і все що знали на німецькому. Коли приблизились німці почалась стрілянина. В цьому бою загін розбив близько 200 ворогів. На це німці наказали вирубати весь ліс. Залишилось тільки 4 дуби на окраїнах. Пізніше цей дубовий лісок виріс з пнів і став одним з наймальовничіших місць села. Війна принесла в село великі матеріальні та господарські збитки. Німецькі окупанти майже в кожній сім'ї забрали корову, колгоспне господарство було зруйноване, ферми ліквідовані, послабився обробіток землі через відсутність робочої сили та знарядь праці. Внаслідок чого почались неврожаї що важко відбились на матеріальному стані людей. З радістю в вересні 1944 року зустріли селяни прихід радянських військ. З перших днів закінчення війни селяни з великим піднесенням взялись за відбудову свого зруйнованого господарства. Головою колгоспу в цей час був Посполіта Іван. Протягом кінця березня і початку квітня було проведено підготовку до весняної сівби, зібрано насіння, наявний інвентар, тягову силу. Сівбу було проведено але кілька років були відчутними рани нанесені окупацією. У вересні 1944 року вступила до ладу чотирьохрічна школа. Заново організовано шкільну бібліотеку. Сільська бібліотека також була знищена окупантами і тільки в 1948 році була утворена невеличка колгоспна бібліотека яка з кожним роком поповнювалася новими книгами. Розміщена вона була у великій кімнаті приміщення сільського клубу. Було заново переобладнано приміщення сільського клубу, в якому під час окупації була церква. Заново відновлено роботу сільського споживчого товариства і торгівлю в крамниці. З кожним роком село відбудовувалось. Настав 1947 рік. Через сильну засуху не було урожаю. Почався голод. Люди з села ходили у Західну Україну: с. Токи і дальше за річку Збруч найматися на роботу щоб прогодувати себе і свою сім'ю. Також обмінювали одяг на продукти харчування. Поля обробляли коровами бо багато коне поздихало. Головою колгоспу був тоді Чепіжний. В 1948 році створено загін «стрибків», які охороняли зерно біля молотарки. «Стрибків» було 20 чоловік. Очолював їх Біда Станіслав. Саме біля молотарки охороняли Моха Петро і Мокрицький Петро. Їм з колгоспу видавали військовий пайок і писали трудодні. В 1953 році головою колгоспу в селі стає Чіньшовий Павло Кіндратович, який пропрацював до 1967 року. В 1955 році побудовано корівник і свинарник. В 1956 році птахоферму, авто гараж, механізовано ряд трудомістких процесів на фермах, в тому числі встановлено автонапувалки, кормозапарники, кукурудзоподрібнювач . В 1957 році збудовано типовий свинарник, корівник, вівчарик. Валовий збір зерна в 1955 році становив 13150 цнт. (по 11.2цнт. з ІГа), а вже в 1957 році — 22690цнт. (по 21.6цнт. З ІГа). грошові прибутки колгоспу становили: в 1955 році 2124500крб., а в 1957 — 3169200крб. З року в рік зростає врожайність цукрових буряків і прибутки за здану сировину. Так в 1957 році при урожайності 284цнт. З ІГа одержано валового прибутку за здану сировину 1725500крб. Надої молока в колгоспі в 1956 році становили по 2676 кг від кожної корови, а в 1957 році по 2798 кг. Колгосп 4 роки є учасником Всесоюзної сільськогосподарської виставки. У зв'язку з реорганізацією МТС колгоспом закуплено 8 тракторів, 3 комбайни, 1 молотарку та інші машини і інвентар за які розраховуються в 1958 році повністю. В колгоспі працює 9 автомашин і як головне — як дорогоцінний скарб в колгоспі працюють люди, які люблять працю, які з року в рік трудяться над піднесенням народного господарства нашого села. Вже в 1957 році одержано перші урядові нагороди. Голова колгоспу Чіньшовий нагороджений орденом трудового Червоного Прапора. Доярка Білокриницька Марія — орденом «Знак пошани», Цірпель В. Я. — орденом Леніна, Моха Петро — орденом Трудового Червоного Прапора, Фарин Петро Опанасович, житель села Яхновець, кавалер орденів трьох ступенів.

Саме на цей час період 1950—1960 років люди в селі почали масову будівлю будинків. Поширене було в селі виробництво полотна. Люди сіяли коноплі. Спочатку виривали «плоскінь» (ті рослини що не мали насіння), зв'язували у в'язки і вимочували у воді. Після цього їх сушили, м'яли на терлицях і робили прядиво. Прядиво чесали щітками, потім начісували. Щітки були зроблені з свинячої щетини. Тоді прядиво пряли на тонкі нитки. Нитки намотували на мотовило, а потім брали на віяжки і мотали на цівки. Після цього їх снували на снувадлі, накладали на верстат і робили полотно. Полотно вибілювали і з нього шили одежу. З клоччя, яке залишилось після чесання, пряли валовину, з якої робили рядна і мішки. В 1967 році колгоспом керує Байрак Василь Устимович, який пропрацював до 1975 року. В 1976 році в районі почалось угруповування колгоспів. До села Яхновець прєдналися такі села як Лонки та Курилівка. Керував об'єднаним колгоспом Гадайчук А. Ф. (з 1976 по 1986 рр.). В колгоспі було збудовано новий тваринницький комплекс, побудовано нову контору колгоспу. В 1986 році в селі було збудовано нову школу. Велика заслуга в цьому як колгоспу так і району. В школі діє майстерня, великий спортзал, їдальня. Наприкінці 1986 року почалось роз'єднання колгоспів. Село Яхнівці відділилося і керівником став Оліх Віталій Петрович, який керував до 1995 року. В 1990 році в селі відкрито православну церкву, яка знаходиться в приміщення старого клубу. Приміщення клубу збудовано з цегли розібраних церков сіл Купеля, Курилівки і Авратина. З 1996 року по 2001 колгоспом керує Верба Петро Петрович. 25 січня 2000 року колгосп «Ленінський шлях» перейменовано на ТзОВ і дано назву «Полісся». В жовтні 1993 року в селі проведено приватизацію земельних ділянок, а в 1996 році проведено розпаювання землі. Вся земля, яка стоїть на балансі сільської ради, розпайована між людьми, які працюють в колгоспі і пенсіонерами. На пай припало в середньому 2.44Га. На даний час в селі є люди, які вийшли з ТзОВ разом зі своїми паями (одноосібники). Одноосібники мають власну техніку і обробляють своїми силами землю. В 1995—1996 роках проведено газифікацію села.

Релігійна ситуація[ред. | ред. код]

У селі зареєстровано три релігійні громади: Українська православна церква — Київський патріархат, Римсько-католицька церква, Українська автокефальна православна церква.

Персоналії[ред. | ред. код]

В селі народився Фарін Петро Опанасович (нар.1923 — †2001) — повний кавалер ордена Слави (бойова нагорода армії СССР).

Посилання[ред. | ред. код]