Відносини Німеччини та Гаїті

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку

Німецько-гаїтянські відносини розпочалися до здобуття останньою незалежності. Дані відносини можна охарактеризувати розвиненою торгівлею у XIX ст. У XX столітті вони втратили значення через політичні події, що відбувалися у Німеччині та на Гаїті в даний період. [1]

Дипломатичні зносини досі підтримуються, обидві країни взаємно призначили своїх послів.

Історія[ред. | ред. код]

Найдавніше німецьке поселення в тодішній французькій колонії Сен-Домінг знаходилося в селі Бомбардополіс, розташованому на південь від столиці округу Моль-Сен-Ніколя в департаменті Норд-Уест . Близько тисячі німецьких поселенців емігрували и в Бомбардополіс у XVIII столітті на запрошення Франції для обробки земель. Через те, регіон на північному заході є одними з найменш родючих земель Гаїті, поселенці невдовзі покинули ці території і реімігрували до Гаяни та Луїзіани . [2]

В лавах французьких військ генерала Шарля Леклерка чисельністю понад 30 000 чоловік, які мали придушити повстання в колонії в 1802 і 1803 роках, перебували німці разом з голландськими і польськими солдатами з країн окупованих Наполеоном Бонапартом. Інтервенція генерала Леклерка провалилося і 1 січня 1804 року Гаїті проголосила незалежність. Друга конституція Гаїті від 20 травня 1805 року гарантувала рівні громадянські права німцям і полякам, які проживали в країні (стаття 13). [3]

Печатка резиденції імперського міністра Німеччини в Гаїті та Сан-Домінго

У середині 19 століття купці з ганзейських міст Гамбурга, Бремена та Любека почали відкривати власні офіси на території Гаїті та встановлювати торгові контакти. Німеччина не мала власних колоній на Карибах . Торгові будинки використовували Гаїті як базу, тому що країна була відкрита для зовнішньої торгівлі і тут була незначна конкуренція з боку інших європейських країн. Німці, яких відправили до Гаїті, були готові стати частиною суспільства Гаїті. Деякі німці одружувалися з представниками найбільш відомих сімей Гаїті. Це дозволяло їм обходити конституційну заборону на володіння землею. [4] [5]

До заснування Німецької імперії в 1871 році, незалежні ганзейські міста та Пруссія були представлені у Гаїті так званими міністерськими резидентами. Німецька імперія була представлена консулами та посланцями з кінця XIX століття. У 1891 році Генріх Ернст Герінг обійняв посаду посланника. 

У 1872 році Німецька імперія вперше відправила бойові катери для захисту інтересів німецьких купців. Щоб змусити виплатити непогашені борги, корвет SMS Vineta увійшов у гавань Порт-о-Пренса . SMS Vineta за підтримки SMS Gazelle підбили два гаїтянські бойові катери, щоб гаїтянське суспільство відчуло німецьку присутність. Так звана «справа Вінети» призвела до загальнонаціональних протестів у Гаїті.

Німецький капітан Тіле з «Шарлотти» передає німецький ультиматум 6 грудня 1897 року під час справи Людерса.

У вересні 1897 року відбулася події у зв'язку зі справою Людерса, наслідки якої залишалися відчутними тривалий час. Німецький купець Еміль Людерс був причетний до бійки з поліцією в Порт-о-Пренсі та згодом був засуджений до одного року у в'язниці. Граф Шверін, імператорський посланник того часу, став на захист Людерса. Він з'явився в офісі президента і офіційно вимагав звільнити Людерса. Президент Саймон-Сем відмовив у даній вимозі. Після посередництва Сполучених Штатів Людерса все ж таки було звільнено і він зміг покинути Гаїті. Незважаючи на такий позитивний для Німеччини результат, крейсерський корвет SMS Charlotte і крейсерський фрегат SMS Stein пришвартувалися в гавані Порт-о-Пренса в грудні 1897 року. Капітан SMS Charlotte у формі ультиматуму протяггом чотирьох годин задовольнити такі вимоги : відшкодувати 20 000 доларів Людерсу та дозвілити йому повторний в'їзд до Гаїті, принести вибачення перед імперським урядом через ситуацію, що склалася і відсалювати з 21 гармати на честь національного прапора Німецької імперії. . Не будучи здатним дати бій німецьких військовим кораблям, президент Симон-Сем був змушений прийняти вимоги Німеччини. Це був сильний удар по національній свідомості Гаїті. [6]

У вересні 1902 року стався ще один випадок . Гамбурзький пароплав Markomannia HAPAG, який курсував між Вест-Індією та Гамбургом, був зупинений у гаїтянському порту Кап-Аїтьєн гаїтянським бойовим катером Crête-à-Pierrot, та був перевірений на предмет контрабанди. Командувачем Crête à Pierrot був англійський найманець, ім'я якому Рід. Він у свою чергу підпорядковувався гаїтянському адміралу шотландського походження Хаммертону Кілліку . Незважаючи на ноти протесту капітана та німецького консула в Кап-Аїтьєні, зброя та боєприпаси були вилучені та передані на Крет-а-П'єро . Згодом «Маркоманія» змогла продовжити свою подорож. Також брйовому катеру SMS Panther було наказано піднятися до Крета-а-П'єро . Це сталося в Гонаївській гавані . Під час того, як абордажна команда перепливла до Crête à Pierrot, на судні прогриміло кілька вибухів. Корабель був потоплений внаслідок обстрілів. [7]

У 1910 році німці у Гаїті контролювали близько 80% зовнішньої торгівлі країни. Навіть попри те, що на території Гаїті проживало лише близько 200 німців, вони контролювали величезну частину ринкових процесів. Так вони володіли та керували комунальними підприємствами в Порт-о-Пренсі та Кап-Аїтьєні, а також контролювали портові операції в Порт-о-Пренсі.

Під час американської окупації Гаїті під час Першої світової війни в 1915 році усіх німців було інтерновано, а їхнє майно конфісковано. У липні 1918 року маріонетковий уряд Гаїті оголосив війну Німецькій імперії. [8] Після закінчення Першої світової війни більшість німців покинули Гаїті через тривалу американську окупацію країни та викликану цим ворожу атмосферу. Німці, які залишилися у Гаїті, були серед тих, хто встановив раніше родинні зв’язки на острові.

Під час Другої світової війни, коли Гаїті оголосило війну Німеччині в 1940 році, все німецьке майно було знову конфісковано. Німецькі гаїтяни, які зберегли німецьке громадянство, були ув'язнені. У 1942 році на прохання американської сторони, усіх інтернованих німців перевезли до Сполучених Штатів. [9] Лише в 1946 році, коли Дюмарсе Естіме став президентом Гаїті, німці, які залишалися ув’язненими на острові Елліс, Нью-Йорк, змогли повернутися до Гаїті. 

Після відновлення дипломатичних відносин Курт Людде-Нойрат став першим послом Федеративної Республіки Німеччина в місті Порт-о-Пренсі в 1958 році. Того ж року Франк М. Бовуар відкрив посольство Гаїті в місті Бонні. 

Після землетрусу поблизу Порт-о-Пренса 12 січня 2010 року німецькі гуманітарні організації надавали масштабну гуманітарну допомогу.

Міністр економічного співробітництва та розвитку Німеччини Дірк Нібель відвідав Гаїті в 2010 році. Міністр закордонних справ Німеччини Гідо Вестервелле зустрівся з президентом Мішелем Мартеллі, зокрема, під час короткого візиту в 2011 році.

Культура[ред. | ред. код]

У Порт-о-Пренсі є Німецько-гаїтянське культурне товариство, яке організовує різні заходи та мовні курси за підтримки Goethe-Institut.

Гете-Інститут у Мексиці також відповідальне за поширення німецької культури в Гаїті. [10]

У німецьких музеях і мистецьких залах проходять виставки гаїтянського живопису. [11]

У 1974 році збірна Гаїті з футболу вперше змогла пройти кваліфікацію і взяти участь у чемпіонаті світу 1974 року в Західній Німеччині . З 1976 по 1978 рік Йозеф Піонтек був тренером національної збірної Гаїті. За його наставництвом, національна збірна Гаїті майже потрапила на відбір до чемпіонату світу 1978 року . [12]

Дипломатичні представництва[ред. | ред. код]

  • Посольство Німеччини знаходиться в столиці Гаїті Порт-о-Пренсі.
  • Посольство Гаїті знаходиться в Берліні.

Зовнішні посилання[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. ↑ Amt, Auswärtiges. Germany and Haiti: Bilateral relations. German Federal Foreign Office (англ.). Процитовано 30 жовтня 2022.
  2. ↑ Bombardopolis: Cité née d'une Altercation Franco-Allemande. Tout Haiti (fr-fr) . Процитовано 30 жовтня 2022.
  3. ↑ The 1805 Constitution of Haiti (англ.). 15 липня 1805. Процитовано 29 жовтня 2022.
  4. ↑ Marilyn Séphocle (2002). Germany's Challenge to the Monroe Doctrine. Open Editions Journals (англ.) (13): 177—190. doi:10.4000/plc.298. Процитовано 29 жовтня 2022.
  5. ↑ Michael Max Paul Zeuske (January 1991), Die vergessene Revolution: Haiti und Deutschland in der ersten Hälfte des 19. Jahrhunderts. Aspekte deutscher Politik und Ökonomie in Westindien, Jahrbuch für Geschichte Lateinamerikas (German) , 28 (1), doi:10.7767/jbla.1991.28.1.285
  6. ↑ Rassistische Prestigepolitik mit Kanonenbooten: Die Militäraktion gegen Haiti 1897 und die deutsche Öffentlichkeit. Portal Militärgeschichte (нім.). 10 червня 2019. Процитовано 30 жовтня 2022.
  7. ↑ Haiti und die Dominikanische Republik 1883–1914 (PDF). University of Oldenburg. 19 липня 2011. Архів оригіналу (PDF) за 19 липня 2011. Процитовано 30 жовтня 2022.
  8. ↑ Haiti Declares War On Germany After Eight Haitians Killed On French Steamer By German Torpedo 1918 (англ.). Bahamianology. 15 липня 2018. Процитовано 29 жовтня 2022.
  9. ↑ Japanese, German, and Italian American Enemy Alien Internment (англ.). Процитовано 29 жовтня 2022.
  10. ↑ Über uns. Процитовано 29 жовтня 2022.
  11. ↑ Deutsch-Haitianische Beziehungen. Процитовано 29 жовтня 2022.
  12. ↑ Sepp Piontek: Werder-Legende und Wahl-Däne. NDR. 5 березня 2022. Процитовано 30 жовтня 2022.
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Відносини_Німеччини_та_Гаїті&oldid=41178000